КСД - простір книжок, що захоплюють

Мікі Грант.
Чотирнадцятирічний Мікі Ґрант зник два тижні тому.
Його шкільну фотографію щодня показували в кожному випуску новин: місцевому і національному. Він зник безслідно, ніби розтанув у повітрі. Можливо, утік, адже підлітки іноді так роблять. Або поїхав до родичів за кордон. Зрештою, дорослі кажуть, що хлопців рідко викрадають: зазвичай жертвами стають дівчата. Але ніхто не бачив Мікі після дискотеки в Ділендз-Голлі позаминулої пʼятниці. Ейва знала його як неприємного хлопця: хулігана, який завжди грубіянив перехожим. Коли він зник, Виві було байдуже.
Але Мікі не втік і не поїхав до далеких родичів. Він помер. Лежав, як викинуте опудало: скручений віхоть, укритий синіми личинками, які виповзали, щоб подихати повітрям, а потім зникали всередині. Смердючий гній стікав на землю. Волосся, яке колись було білявим, зараз потемніло від огидної рідини.
Ейві не було страшно. Вона не кричала навіть, коли її били, але зараз шукала всередині відчуття паніки, жаху чи відрази і не знаходила нічого, крім марного жалю. Ейва намагалася зафіксувати у памʼяті цю картину для своєї Червоної Книги. Тіла не було на цьому місці два тижні тому. Це було не місце вбивства - його тут викинули недавно.
Розкладання було на пізній стадії, але Ейва вважала, що тіло певний час зберігали в прохолодному місці. Щоправда, у неї не було досвіду спостережень за такими великими безшерстими тваринами. Вона шкодувала, що не мала ліхтаря. Ейва трохи відсунулася: гнила плоть має сильний запах, який вʼїдається в одяг і волосся. Його не приховаєш маминими парфумами Tweed.
Дівчина помітила знайомі круглі рани на передпліччі: людські укуси. Усе вказувало на вбивство. Мікі Грант був падаллю, як і лис за кілька футів від нього, і вонивтрьох утворювали похмуру сцену. Батьки хлопця будуть спустошені, а вони справляли враження гарних людей по телевізору. Його викинули тут навмисно, ніби вбивця знав про існування цього лігва, ніби йому вказали найкращий сховок для найгіршого секрету. Переносити мертві тіла важко і незручно. Ейва озирнулася: убивця не міг заховатися на травʼянистому насипі. Здоровий глузд підказував їй, що вбивця давно пішов і навряд чи спостерігає за дівчиною, яка гуляє сама вно-чі, але їй теж час було йти.
Ейва швидко прочитала «Молитву кролика» над твариною і над понівеченим обличчям Мікі.

«Смертоносні тварини» – незабаром у КСД, додавайте у бажанки!

Щойно в книжковій крамниці пролунало запитання,заради якого й існують ці крамниці: чи не могли б ви порадити мені хорошу книгу?

Урсель Шефер, яка поставила це запитання, чудово знала, що робить книгу хорошою. По-перше, хороша книга настільки захоплива, що вона б читала її в ліжку, допоки очі самі не заплющаться. По-друге, така книга змусить її заплакати щонайменше в трьох, ба навіть у чотирьох місцях. По-третє, у ній не менше як триста сторінок, але й не більше ніж триста вісімдесят. По-четверте, жодних зелених обкладинок. Книгам у зелених обкладинках довіряти не можна. Цьому її навчив гіркий досвід.

— Залюбки, — відповіла Сабіна Ґрубер, яка вже три роки поспіль керувала книгарнею біля міської брами. —Що ви полюбляєте читати?
Урсель Шефер не хотіла відповідати. Їй хотілося, аби Сабіна Ґрубер як продавчиня книг, що повинна володіти даром ясновидіння, сама знала відповідь.

— Назвіть мені всього три слова, і я пошукаю те, що вам підійде. Кохання? Південна Англія? Захопливе чтиво? Так?
— Можливо, пан Колльгофф тут? — запитала Урсель Шефер трохи схвильовано. — Він завжди знає, що мені подобається. Він завжди знає, що всім подобається.
— Ні, на жаль, його сьогодні немає. Пан Колльгофф працює в нас лише час від часу.
— Дуже шкода...— Отже, я для вас дещо маю. Це сімейний роман,
події якого розгортаються в Корнволлі. Погляньте, на обкладинці — чарівний сімейний маєток із розкішним парком довкола.
— Та ж вона зелена, — сказала Урсель Шефер і докірливо поглянула на Сабіну Ґрубер. — Яскраво-зелена!
— Так, адже в оповіді йдеться про прекрасний парк графа Дарнборо. Відгуки лише позитивні!

Важкі вхідні двері прочинилися, й мідний дзвіночок над ними тоненько задзеленчав. Карл Колльгофф склав свою парасольку, звичним рухом струсонув її й помістив на підставку. Його погляд ковзав по книжковій крамниці — її він уважав рідною домівкою. Чоловік, почуваючись колекціонером мушель на пляжі, шукав новенькі книги, що мали відправитися до йогопокупців. Він відразу примітив декілька знахідок, які тільки й чекали, щоб їх підібрали й звільнили від зернистого піску. Проте, коли він помітив Урсель Шефер,книги одразу ж стали неважливими.

«Книгоходець» – незабаром у КСД, додавайте у бажанки!

Уявімо ситуацію. Ви зайшли до ліфту, а там ваша улюблена письменниця. Наприклад, Пенелопа Дуглас.

Їхати 15 секунд. Про що б ви спитали пані Пенелопу?