Коли у юрбі людей на Книжковому Арсеналі я знайшла видавництво ist publishing, мене одразу засмутили фразою: «Цієї книги вже нема й не буде»
Як добре, що це стосувалося лише присутності «Спостереження за болем інших» на події, адже книгу досі можна придбати на сайті видаництва (тиць), та кількох книгарнях. Мій примірник зі Збірки (тиць).
Тож чим це видання заслужило увагу стількох поціновувачів?
Розпочнемо з того, що авторка, Сʼюзен Зонтаґ — відома американська письменниця, що здобула славу завдяки своїм роботам про фотографію, літературу, кіноматограф та театр. «Спостереження за болем інших» було видане у 2003 і стало останньою книжкою знаної есеїстки. У цій праці Зонтаґ постійно апелює до однієї з своїх найвідоміших книг — «Про фотографію» (1977), а самому виданню передували її лекції в Оксфордському університеті (2001).
Окрім того, «Спостереження за болем інших» є однією з трьох книжок серії warning books, що була започаткована видавництвом ist publishing для представлення міждисциплінарних досліджень про війну і культуру.
Тепер про мої враження
Сʼюзен Зонтаґ пише надзвичайно сміливо й правдиво, вона чітко висловлює свою позицію, змушує критику звучати круто [с. 20] й водночас пробуджує почуття. Такого поєднання я ще не зустрічала.
Українське видання символічно починається з передмови сина письменниці — Девіда Ріффа, котрому власне і присвячена ця книга. Його слова продовжує редактор, Борис Філоненко, і вже на цьому етапі ми розуміємо, що нас чекає ґрунтовна праця.
Це оповідь — певною мірою про фотографію, та не лише про неї. Авторка більше розповідає про бачення війни та способи її транслювання. Світлини виокремлюються лише тому, що, на думку Зонтаґ, вони є прямим доказом, а не баченням автора, як в інших медіа.
Та й тут не все так просто, зі «Спостереження...» ми дізнаємося, що воєнна фотографія пройшла чималий шлях від постановки, до фіксування реальності. Так, перші спроби закарбувати збройні конфлікти часто цензурувалися через жорстокість або недостатню драматичність моменту. У той же час, занадто гарні фотокартки часто вважають недостатньо автентичними.
Вибудовуючи свою оповідь на протиріччях і постійних запитаннях, С'юзен змушує свого читача осмислювати та приходити до власних висновків, хоча поступово підбиває їх сама: «Війна стає "реальною", коли з'являються зображення» [с. 117] , тобто свідчення про неї.
Книга, що написана два десятиліття тому, книга, що є моєю одноліткою, видається надзвичайно сучасною. Певно тому, що ми живемо в умовах війни, а всі війни певною мірою схожі. Мене пронизали наступні слова: «До шоку можна призвичаїтись. Шок вивітрюється. А навіть коли не вивітрюється, можна просто не дивитися» [с. 99]. Чи не така нині ситуація у нашому суспільстві? Чи не звикли ті, хто перебувають у тилу, в умовній безпеці, до війни? Та нам не можна забувати, інакше ми перестанемо діяти.
Раджу до прочитання!
#про_важливе #мистецька_бібліотека
Як добре, що це стосувалося лише присутності «Спостереження за болем інших» на події, адже книгу досі можна придбати на сайті видаництва (тиць), та кількох книгарнях. Мій примірник зі Збірки (тиць).
Тож чим це видання заслужило увагу стількох поціновувачів?
Розпочнемо з того, що авторка, Сʼюзен Зонтаґ — відома американська письменниця, що здобула славу завдяки своїм роботам про фотографію, літературу, кіноматограф та театр. «Спостереження за болем інших» було видане у 2003 і стало останньою книжкою знаної есеїстки. У цій праці Зонтаґ постійно апелює до однієї з своїх найвідоміших книг — «Про фотографію» (1977), а самому виданню передували її лекції в Оксфордському університеті (2001).
Окрім того, «Спостереження за болем інших» є однією з трьох книжок серії warning books, що була започаткована видавництвом ist publishing для представлення міждисциплінарних досліджень про війну і культуру.
Тепер про мої враження
Сʼюзен Зонтаґ пише надзвичайно сміливо й правдиво, вона чітко висловлює свою позицію, змушує критику звучати круто [с. 20] й водночас пробуджує почуття. Такого поєднання я ще не зустрічала.
Українське видання символічно починається з передмови сина письменниці — Девіда Ріффа, котрому власне і присвячена ця книга. Його слова продовжує редактор, Борис Філоненко, і вже на цьому етапі ми розуміємо, що нас чекає ґрунтовна праця.
Це оповідь — певною мірою про фотографію, та не лише про неї. Авторка більше розповідає про бачення війни та способи її транслювання. Світлини виокремлюються лише тому, що, на думку Зонтаґ, вони є прямим доказом, а не баченням автора, як в інших медіа.
Та й тут не все так просто, зі «Спостереження...» ми дізнаємося, що воєнна фотографія пройшла чималий шлях від постановки, до фіксування реальності. Так, перші спроби закарбувати збройні конфлікти часто цензурувалися через жорстокість або недостатню драматичність моменту. У той же час, занадто гарні фотокартки часто вважають недостатньо автентичними.
Вибудовуючи свою оповідь на протиріччях і постійних запитаннях, С'юзен змушує свого читача осмислювати та приходити до власних висновків, хоча поступово підбиває їх сама: «Війна стає "реальною", коли з'являються зображення» [с. 117] , тобто свідчення про неї.
Книга, що написана два десятиліття тому, книга, що є моєю одноліткою, видається надзвичайно сучасною. Певно тому, що ми живемо в умовах війни, а всі війни певною мірою схожі. Мене пронизали наступні слова: «До шоку можна призвичаїтись. Шок вивітрюється. А навіть коли не вивітрюється, можна просто не дивитися» [с. 99]. Чи не така нині ситуація у нашому суспільстві? Чи не звикли ті, хто перебувають у тилу, в умовній безпеці, до війни? Та нам не можна забувати, інакше ми перестанемо діяти.
Раджу до прочитання!
#про_важливе #мистецька_бібліотека