Здавалося б, їх десятки тисяч, але, розтягнувшись на сотні кілометрів, від холодного моря до хвилястої рівнини, вони не бачать одне одного і лише по фотографіях у соціальних мережах помічають відмітки, що накладає час.
Вони не бачаться наживо роками і лише волею випадку у них збігаються відпустки або вони просто опиняються в межах фізичної досяжності, щоб зійтися на хвилини й знову роз’їхатися.

І сьогодні, як і щоночі до цього, і ще багато ночей після, вони знову створять диво. Спостерігаючи посадки, перебуваючи біля чергових вогневих засобів, вслухаючись у радіозв’язок, топлячи буржуйку, живучи під землею, чекаючи свого часу в ППД, вдивляючись у монітор тепловізійних прицілів, тримаючи в руках пульт UAV, вони щоразу віддають свій час іншим, дозволяючи жити у мирі тим, хто за їхніми спинами. Це і є те саме справжнє: «…смертю смерть подолав,
і тим, що в гробах, Життя дарував!»

З наступаючим усіх тих чоловіків і жінок, хто в цю, як і багато інших ночей, що були до цього і будуть після, несе свою службу, щоразу творячи нове диво. Диво життя.
Дякую вам, і залишайтеся живими.