Час історій

От любов коли обкладинка настільки гармоніює з текстом книги

Вибачайте, поки нажаль не має вільного часу щоб написати щось цікаве та змістовне. Дуже багато роботи.
Так що поки ось вам ще один мем

А хвощ взагалі чудовий вийшов

Доброго ранку

Люсьєн-Віктор Гіран де Сцевола (1871-1950) - Шевелюра (дата створення невідома).

Якби на початку 20 століття існував чемпіонат із зображення принцес неіснуючих королівств, то Люсьєн-Віктор не залишив би своїм конкурентам жодного шансу. А ще, під час Першої світової війни він був лідером Camoufleurs, спеціального підрозділу армії Франції, який займався розробкою та застосуванням інноваційного камуфляжу. Де Сцевола настільки просунувся у цьому амплуа, вигадуючи нове маскування на основі принципів кубізму (так!), що взагалі Де Скевола вважається одним із винахідників військового камуфляжу під час Першої світової війни разом з Еженом Корбеном і художником Луї Генго. За свої заслуги він, отримав нагородну шаблю з просто неймовірним ефесом.

Корабель «Арго», збудований командою мандрівника Тіма Северіна в 1984 році, за описом архаїчних давньогрецьких гребних суден. Екіпаж «Арго» впевнено подолав шлях у 1500 морських миль з грецького Волоса до Грузії, подібно до легендарних аргонавтів.

У печері Фогельхельд на півдні Німеччин було знайдено найдавнішу відому на данний час фігурко коня.
Вона виготовлена з кістки мамута, і має вік близько 35 000 років.

Після захоплення Єгипту у І ст. н.е. Римська імперія отримала доступ до портів у Червоному морі, через які було дуже зручно торгувати з Індією. Але незважаючи на налагоджену логістику, ціни на спеції залишалися дуже високими. Зі всіх спецій простому люду був доступний лише чорний перець. Пліній Старший у «Природній історії» (кінець І ст. н.е.) наводить ціни на прянощі його епохи

чорний перець - 8 динаріїв за кг
білий перець - 10 динаріїв
імбир - 12 динаріїв
касія (аналог кориці) - до 100 динаріїв
коричне масло (ефірне масло кориці) - до 3000.

Для порівняння, кілограм пшениці за часів Плінія коштував близько 0,08 динаріїв, а воїн-легіонер отримував платню в 300 динаріїв на рік.

Ще в 1920-х роках німецькі хіміки навчилися за допомогою процесу Фішера-Троппа синтезувати з вугілля суміш спиртів, восків та синтетичних олій.

У 1936 році німецький хімік Артур Імхаузен усвідомив, що окислений парафіновий віск можна було використовувати для виробництва маргарину. Імхаузен представив концепцію харчового жиру з вугілля Герману Герінгу, а враховуючи постійні проблеми з продовольством в Німеччині, ідея Герінгу сподобалась і він став просувати підприємство Імхаузена.

На рубежі 1930-х та 1940-х Імхаузен запустив виробництво вугільного маргарину. У синтетичний жир для смаку додавали сіль, каротин із моркви та діацетил – синтетичний ароматизатор вершкового масла.

Продукт тестували на в'язнях концтабору Заксенхаузен. Трирічні експерименти показали, що споживання навіть 100 грамів такого продукту на день не приносить жодної шкоди. Також казали, що на смак продукт був хороший і майже не відрізнявся від справжнього масла.

У 1941-1942 році компанія Імхаузена IG Farben серед інших синтетичних жирів виробляла і їстівний маргарин - за даними Інституту Планка, під час Другої Світової його отримували німецькі війська в Африці та моряки підводних човнів. Після війни ідея була забута - маргарини на основі гідрозенізованих рослинних жирів виявилися набагато простішими у виробництві.

Але в цій історії був ще один нюанс — Імхаузен був наполовину євреєм і мав бути вражений у правах. Але Герінг обговорив це питання із фюрером. Ідеєю вугільного масла Гітлер зацікавився і дарував особисту арійськість хіміку і його сім'ї — Нюрнберзькі расові закони на них не поширювалися.

Власне фото демонструє звідки пішов ромбічно-меандровий орнамент. Поперечний, або косий, зріз мамонтової кістки утворює на поверхні будь-якого виробу візерунок, складений з ромбів що стикаються і насуваються один на одного. Ну і надію ви вже самі зрозуміли чому цей узор мав асоціацію з добробутом.
P.S. Також хочу подякувати всім хто підтримує канал, і допомагає покривати військові потреби.
Для бажаючих реквізити в закріпленому пості.

В 2008 році китайська держкомпанія Bright Dairy, найбільший виробник кисломолочки, вирішила випустити новий преміальний питний йогурт. А для популяризації бренду, було прийнято рішення зв'язати його з Болгарією — країною, яка вважається батьківщиною йогурту. А щоби підсилити ефект, штам бактерій, взяли у селян із високогірного села Момчиловці. Ну і не довго думаючи назвали продукт Momchilovtsi.

Момчиловці опинилися у фокусі уваги китайських маркетологів випадково — на їхньому місці могло бути будь-яке інше болгарське село, адже в кожному з них століттями роблять йогурт, і кожне має свої штами йогуртних культур, які відрізняються між собою мінімально.

У брендингу йогурту Момчиловці поставали пасторальним раєм, де століттями зберігають секрет довголіття та здоров'я. Продукт почали виробляти у 2010 році, і він виявився неймовірно успішним – через п'ять років Momchilovtsi приносили компанії 20% усієї виручки.

З 2015 року Bright Dairy почали проводити фестиваль під назвою «Родопські традиції». На ньому відбуваються дегустації йогурту, виступи народних музичних та танцювальних колективів, а також конкурс краси.Це ще більше популяризовано продукт, «справжній йогурт за старовинним рецептом».

Все так і було

«Кішки, стрічки та хризантеми»

Автор невідомий 1880

І сьогодні буде дуже незвична укійо-е, якщо ви уважно подивитесь на гравюру, то побачите що малюнок складений так що приклавши ще одну гравюру з будь-якого боку, ми отримаємо його зациклене продовження.

Такі дизайни найчастіше використовуються в Юдзендзоме - дорогому кімоно, розфарбованому в техніці Юдзен.
А все тому що в період Мейдзі, коли гравюра почала повільно вмирати, деякі художники пішли у текстильну промисловість, значно підвищивши якість малюнка на кімоно.

Через зменшення рівня води у басейні річки Дністер на поверхні з'явився затоплений міст. Йдеться про Ушицю, ліву притоку Дністра.
Рівень води настільки впав, що оголився старий міст часів німецької окупації. Раніше його могли побачити лише аквалангісти.

Фото Юрій Матюх