Одалем звалася земля, що протягом п’яти поколінь належала одному і тому самому роду. Саме це слово між інших значень має і «шляхетність». І от саме ця земля, цей одаль, втілював магічну силу роду, його талан, родове щастя, так звану хамінґ’я. Його передавали у спадок завжди одним шматком, не дробили між спадкоємцями, не дарували за межами роду, не продавали.

А Гаральд конунґ взяв і наплював на святість одалю. І почав відчужувати як завойовані землі, так і ті, які власників не міняли. Відтепер жоден землевласник не міг почуватися спокійно та впевнено – конунґ міг будь-якої миті позбавити його не просто джерела достатку, а й самого родового талану.
…
Чимало родової знаті або позбавляються свого статусу в дружині конунґа, або гинуть, або біжать до Ісландії. Власне, з цієї втечі і починається найдивовижніша частина історії острова – століття саґ. Тут відразу стає зрозуміло, чому Ісландія стала таким дивовижним місцем: туди масово бігла родова еліта Норвегії. До речі, після Гаральда майже всі скальди (і сам Еґіль теж) – ісландці; у Норвегії своїх знаменитих скальдів порівняно з острів’янами надалі буде помітно менше. Такий був масштаб «кризи» та втечі «креативного класу».

Ось ця трагедія насильницького зламу всього життєвого устрою цілого народу відтоді завжди присутня у будь-якому саґовому тексті.