мені так самотньо,
наче я — ровер “Curiosity” на поверхні Марсу
шукаю сліди життя, що давно згасло
у цілковитій тиші іржавих пейзажів
роблю селфі свого іржавого корпусу
гарячково вимірюю коливання метану
від пів тисячних відсотка до ще менше
ніби сподіваючись знайти пульс
на зап’ястку мертвої планети

мені так самотньо,
наче я — привітання мертвою мовою,
записане на золоту платівку “Вояджера”,
блукаючого по глухих околицях Сонячної системи,
давно за межами геліосфери і сподівань
знайдіть і почуйте мене, інопланетяни
знайдіть і почуйте мене, хоч хтось

мені так самотньо,
наче найближча людина не за стінкою кімнати,
а за мільйони паралакс-секунд,
і контакт давно втрачено
я в’язну в тягучій темній матерії,
і найближча людина не чує, як я плачу —
вакуум гасить звукові хвилі

зрештою, мої сльози висушує
потік іонізованої плазми,
який ніжно кличуть сонячним вітром
але ми-ж то знаємо:
немає ніякої ніжності
немає ніякого контакту
є тільки кімната у ведмежому куті Всесвіту
а крок до сусідньої кімнати,
як і прохання про допомогу —
маленький крок в очах людства,
але величезний стрибок для мене

квітень 2024