Чи є у нас «дофамінова» залежність від ультраобробленої їжі?
Для початку, що таке ультраоброблена їжа?
Ультраоброблена їжа — це фабричні продукти з доданими підсилювачами смаку, цукром, жиром і консервантами, які мало схожі на натуральну їжу і часто дуже енергетично щільні. І не просто доданими цим всім, а – багато доданим!
Логічно, що коли люди споживають багато такої їжі, то вони отримують більше калорій, ніж їм потрібно.
З іншого боку, коли ми їмо мінімально оброблену їжу, ми отримаємо менше калорій, часто навіть не контролюючи це.
Думаю, я зараз не винайшла велосипед)
Але чому так стається?
Чому нам хочеться більше ультраобробленої їжі?
Звісно, є безліч теорій.
Одна з них пояснює це тим, що унікальне поєднання смаків і текстур, як-от солона карамель (солоне з солодким), шоколад (жир з цукром), круасани і пісочні тістечка (крохмаль з вершковим маслом) роблять ці продукти надзвичайно привабливими, адже це смачно, і такі смаки не зустрічаються у природі.
Так, фрукти солодкі, але не одночасно солодкі і солоні. І вони точно менш солодкі і не жирні, ніж шоколадний батончик.
І саме через ці поєднання і привабливість вважається, що споживання ультраоброблених продуктів стимулює викид дофаміну (гормон винагороди), який, у свою чергу, стимулює нас до того, що ми хочемо ще такої їжі і так по колу.
Вважається, що постійне «заливання» мозку дофаміном через високе споживання ультраоброблених продуктів може призвести до звикання, і ми перестаємо реагувати на винагороди, які раніше нас тішили. Іншими словами, деякі експерти кажуть, що нам потрібно все більше і більше ультраобробленої їжі і все більше винагороди.
І саме звідси ростуть ноги у теорії, що максимально оброблена їжа викликає таке ж звикання, як і наркотичні речовини. Та більше, є дослідження на щурах, яке підтримує цю теорію: смак солодкого сам по собі стимулює мозок і підвищує дофамін — чим солодше, тим сильніша реакція, навіть якщо цукор не потрапляє в шлунок.
Але ж ми не щури, правда? Вчені точно не знають, чи впливає ультраоброблена їжа на нас так само, як і наркотичні речовини і так само, як і на щурів. І от дослідники з Національних інститутів здоров’я США (NIH) вирішили перевірити це на практиці.
Так, це дослідження маленьке, всього на 61 людині, але дуже цікаве.
Вчені попросили людей, які брали участь у дослідженні, залишитись у лабораторії на 5 діб. Під час перебування вони їли продукти, які для них ретельно підбирали і готували.
Одного ранку, коли вони прокинулися (а вночі учасники нічого не їли), їх мозок просканували на позитронно-емісійній томографії. Після сканування кожен учасник випив ванільний молочний коктейль на майже 420 калорій (а це стандартний коктейль із МакДональдсу). Ще через пів години учасники знову пройшли сканування.
Дослідники висували гіпотезу, що, як і на дослідженні на щурах, у їх підопічних будуть помітні відмінності у частині мозку, яка пов’язана з винагородою, і що друге сканування покаже підвищену активність дофаміну.
Але, сюрприз-сюрприз, вони не виявили суттєвих відмінностей між двома скануваннями.
Проте суттєві відмінності виявили самі учасники.
Деякі учасники повідомляли, що у них був підвищений голод, а вони ж оцінювали свої коктейлі як найсмачніші, що вони хотіли б випити ще. Цікаво, що саме у них виявили невелике збільшення дофаміну. Також ці учасники у останній день дослідження з’їли найбільше печеньок під час обіду у форматі «їж, скільки хочеш».
Чи відрізнялись якось суттєво більш «голодні» учасники? Ні, вони не корелювалися за композицією тіла. Натомість здається, були відмінності, пов’язані з відчуттям голоду – чим голодніше почувався учасник перед коктейлем, тим більш імовірно, що сканування показувало невелике підвищення дофаміну.
Які можна зробити висновки?
Це дослідження не покладе край так званій дофаміновій теорії харчової залежності.
Дослідники могли пропустити сплески дофаміну, адже починали сканування через пів години, а підйом дофаміну міг починатися через 15 хвилин.
Для початку, що таке ультраоброблена їжа?
Ультраоброблена їжа — це фабричні продукти з доданими підсилювачами смаку, цукром, жиром і консервантами, які мало схожі на натуральну їжу і часто дуже енергетично щільні. І не просто доданими цим всім, а – багато доданим!
Логічно, що коли люди споживають багато такої їжі, то вони отримують більше калорій, ніж їм потрібно.
З іншого боку, коли ми їмо мінімально оброблену їжу, ми отримаємо менше калорій, часто навіть не контролюючи це.
Думаю, я зараз не винайшла велосипед)
Але чому так стається?
Чому нам хочеться більше ультраобробленої їжі?
Звісно, є безліч теорій.
Одна з них пояснює це тим, що унікальне поєднання смаків і текстур, як-от солона карамель (солоне з солодким), шоколад (жир з цукром), круасани і пісочні тістечка (крохмаль з вершковим маслом) роблять ці продукти надзвичайно привабливими, адже це смачно, і такі смаки не зустрічаються у природі.
Так, фрукти солодкі, але не одночасно солодкі і солоні. І вони точно менш солодкі і не жирні, ніж шоколадний батончик.
І саме через ці поєднання і привабливість вважається, що споживання ультраоброблених продуктів стимулює викид дофаміну (гормон винагороди), який, у свою чергу, стимулює нас до того, що ми хочемо ще такої їжі і так по колу.
Вважається, що постійне «заливання» мозку дофаміном через високе споживання ультраоброблених продуктів може призвести до звикання, і ми перестаємо реагувати на винагороди, які раніше нас тішили. Іншими словами, деякі експерти кажуть, що нам потрібно все більше і більше ультраобробленої їжі і все більше винагороди.
І саме звідси ростуть ноги у теорії, що максимально оброблена їжа викликає таке ж звикання, як і наркотичні речовини. Та більше, є дослідження на щурах, яке підтримує цю теорію: смак солодкого сам по собі стимулює мозок і підвищує дофамін — чим солодше, тим сильніша реакція, навіть якщо цукор не потрапляє в шлунок.
Але ж ми не щури, правда? Вчені точно не знають, чи впливає ультраоброблена їжа на нас так само, як і наркотичні речовини і так само, як і на щурів. І от дослідники з Національних інститутів здоров’я США (NIH) вирішили перевірити це на практиці.
Так, це дослідження маленьке, всього на 61 людині, але дуже цікаве.
Вчені попросили людей, які брали участь у дослідженні, залишитись у лабораторії на 5 діб. Під час перебування вони їли продукти, які для них ретельно підбирали і готували.
Одного ранку, коли вони прокинулися (а вночі учасники нічого не їли), їх мозок просканували на позитронно-емісійній томографії. Після сканування кожен учасник випив ванільний молочний коктейль на майже 420 калорій (а це стандартний коктейль із МакДональдсу). Ще через пів години учасники знову пройшли сканування.
Дослідники висували гіпотезу, що, як і на дослідженні на щурах, у їх підопічних будуть помітні відмінності у частині мозку, яка пов’язана з винагородою, і що друге сканування покаже підвищену активність дофаміну.
Але, сюрприз-сюрприз, вони не виявили суттєвих відмінностей між двома скануваннями.
Проте суттєві відмінності виявили самі учасники.
Деякі учасники повідомляли, що у них був підвищений голод, а вони ж оцінювали свої коктейлі як найсмачніші, що вони хотіли б випити ще. Цікаво, що саме у них виявили невелике збільшення дофаміну. Також ці учасники у останній день дослідження з’їли найбільше печеньок під час обіду у форматі «їж, скільки хочеш».
Чи відрізнялись якось суттєво більш «голодні» учасники? Ні, вони не корелювалися за композицією тіла. Натомість здається, були відмінності, пов’язані з відчуттям голоду – чим голодніше почувався учасник перед коктейлем, тим більш імовірно, що сканування показувало невелике підвищення дофаміну.
Які можна зробити висновки?
Це дослідження не покладе край так званій дофаміновій теорії харчової залежності.
Дослідники могли пропустити сплески дофаміну, адже починали сканування через пів години, а підйом дофаміну міг починатися через 15 хвилин.