🏺#Притча про два глечики
Жила собі жінка, яка щодня носила воду додому з далекого джерела. У неї було два великих глиняних глечики, підвішених на коромислі, яке вона носила на плечах. Один глечик був цілим, а інший мав тріщину, і половина води витікала з нього дорогою додому.
Цілий глечик пишався своєю досконалістю, а тріснутий соромився своєї вади і відчував себе винним, що не міг повноцінно виконувати своє призначення.
Одного дня тріснутий глечик не витримав і заговорив з жінкою: «Мені так соромно, що через мою тріщину ти втрачаєш половину води. Я стільки років служу тобі, але не можу робити це як слід».
Жінка посміхнулася і відповіла: «А ти помітив, що вздовж дороги з твого боку ростуть квіти?»
Глечик здивовано подивився на дорогу і справді побачив, що з одного боку, де він протікав, тягнулася смуга яскравих квітів, а з іншого боку була лише пилюка.
«Я знала про твою тріщину, – продовжила жінка, – і тому посіяла з цього боку насіння квітів. Кожного дня, коли ми поверталися додому, ти поливав їх. Завдяки тобі я багато років милуюся цими прекрасними квітами і прикрашаю ними свій дім. Якби не твоя тріщина, цієї краси б не було».
Тріснутий глечик замовк, вражений цими словами. Він зрозумів, що тріщини були не вадою, а частиною його сили й унікальності, здатною зробити цей світ кращим.
Приєднуйся👉Психологія Достатку
Жила собі жінка, яка щодня носила воду додому з далекого джерела. У неї було два великих глиняних глечики, підвішених на коромислі, яке вона носила на плечах. Один глечик був цілим, а інший мав тріщину, і половина води витікала з нього дорогою додому.
Цілий глечик пишався своєю досконалістю, а тріснутий соромився своєї вади і відчував себе винним, що не міг повноцінно виконувати своє призначення.
Одного дня тріснутий глечик не витримав і заговорив з жінкою: «Мені так соромно, що через мою тріщину ти втрачаєш половину води. Я стільки років служу тобі, але не можу робити це як слід».
Жінка посміхнулася і відповіла: «А ти помітив, що вздовж дороги з твого боку ростуть квіти?»
Глечик здивовано подивився на дорогу і справді побачив, що з одного боку, де він протікав, тягнулася смуга яскравих квітів, а з іншого боку була лише пилюка.
«Я знала про твою тріщину, – продовжила жінка, – і тому посіяла з цього боку насіння квітів. Кожного дня, коли ми поверталися додому, ти поливав їх. Завдяки тобі я багато років милуюся цими прекрасними квітами і прикрашаю ними свій дім. Якби не твоя тріщина, цієї краси б не було».
Тріснутий глечик замовк, вражений цими словами. Він зрозумів, що тріщини були не вадою, а частиною його сили й унікальності, здатною зробити цей світ кращим.
Приєднуйся👉Психологія Достатку