Репост из: покруч
📝 Папер
У словах піч, шість, камінь, попіл та папір відбувається чергування е/і (печі, шести, попелу, каменю, паперу). Ми завдячуємо його т.зв. "новому ятю" — звуку, що подекуди з'явився на місці /е/, а потім перетворився на /і/. Проте одне із наведених тут слів відрізняється від інших. У слові папір ніколи не було ятя.
Папір став поширеним в Європі у XV ст., вірогідно, тоді ж до України і прийшло це слово — від німецького (можливо, за посередництвом польської) Papier. Звук /е/ змінився на ять, а тоді на /і/ раніше — впродовж XII-XIII ст., а тому процеси, що спричинили чергування кшталту піч-печі не мали б зачепити папір і ми б повинні були відмінювати папір-папіру. То звідки ж таки взялося це чергування?
Ідеться про гіперизм — помилкове застосування системних явищ мови там, де їх не мало би бути. По суті, застосування правил до винятків. Це приблизно схоже на народну етимологію, коли ми неправильно визначаємо походження слова і виправляємо його так, щоб воно краще відповідало нашим уявлюваним нормам.
Це стосується не лише чергування е/і, але й інших фонетичних явищ, які мовці вважають правильними та "більш своїми" й використовують для відокремлення від якоїсь соціальної групи (національної, регіональної, соціальної, класової тощо)
В Україні це часто відбувається для протиставлення російській мові. Гіперизм подарував нам такі чудові слова і форми як: доктір, хворіб, дрів (чергування о/і зчитується як українське), одвокат, бозар, оптека (щоб протиставитися російському аканню, пор. розказати - рассказать), опир, одова (гіперкорекція укання, що вважається сільською чи неправильною рисою). Згадати тут треба також ляпсуси по типу від кутюр, сікатор, "Великий шолом" (рос. Большой шлем) та інші спроби звучати правильніше, ніж треба.
У словах піч, шість, камінь, попіл та папір відбувається чергування е/і (печі, шести, попелу, каменю, паперу). Ми завдячуємо його т.зв. "новому ятю" — звуку, що подекуди з'явився на місці /е/, а потім перетворився на /і/. Проте одне із наведених тут слів відрізняється від інших. У слові папір ніколи не було ятя.
Папір став поширеним в Європі у XV ст., вірогідно, тоді ж до України і прийшло це слово — від німецького (можливо, за посередництвом польської) Papier. Звук /е/ змінився на ять, а тоді на /і/ раніше — впродовж XII-XIII ст., а тому процеси, що спричинили чергування кшталту піч-печі не мали б зачепити папір і ми б повинні були відмінювати папір-папіру. То звідки ж таки взялося це чергування?
Ідеться про гіперизм — помилкове застосування системних явищ мови там, де їх не мало би бути. По суті, застосування правил до винятків. Це приблизно схоже на народну етимологію, коли ми неправильно визначаємо походження слова і виправляємо його так, щоб воно краще відповідало нашим уявлюваним нормам.
Це стосується не лише чергування е/і, але й інших фонетичних явищ, які мовці вважають правильними та "більш своїми" й використовують для відокремлення від якоїсь соціальної групи (національної, регіональної, соціальної, класової тощо)
В Україні це часто відбувається для протиставлення російській мові. Гіперизм подарував нам такі чудові слова і форми як: доктір, хворіб, дрів (чергування о/і зчитується як українське), одвокат, бозар, оптека (щоб протиставитися російському аканню, пор. розказати - рассказать), опир, одова (гіперкорекція укання, що вважається сільською чи неправильною рисою). Згадати тут треба також ляпсуси по типу від кутюр, сікатор, "Великий шолом" (рос. Большой шлем) та інші спроби звучати правильніше, ніж треба.