ОГОЛЕНИЙ КІНО-ФРОНТ
Фраза «ІПСО» наразі одна з найбільш популярних в інтернеті. Інформаційними операціями давно нікого не здивуєш. Сучасна війна, це боротьба не тільки за території, а й за душі людей.
І от щодо боротьбі за души людей, можу чесно сказати – це війна на яку ми ще й досі не з’явилися. Бо головна боротьба точиться у сфері кіномистецтва. Бо кіно – це інструмент, де глядачеві демонструють цілком конкретні картинки у тому вигляді як хотіли автори та замовники фільму, ще й дають можливість глядачеві самому опинитися в гущині подій.
«Найголовнішим з усіх мистецтв для нас є кіно», - пригадуєте хто це сказав? У нас в цьому напрямку – швах повний.
Трапилася мені дуже цікава стаття про те, як помінявся образ українця в російському кіно після повномасштабного вторгнення. А він помінявся і суттєво. Українець в російському кіно раніше – це істота потішна, тупа та карикатурна, від спостеріганням за якою проти волі виникає думка: «Ну куди їм мріяти про свою державу? Куди тягатися з Росією? Хутір і свині – це їхня доля на віки вічні». Очевидно, після втечі окупантів з під Києва, Чернігова, Сумщини, Харківщини та Херсона, важко стало пояснювати росіянам, що тікають вони від отаких от тупеньких хохлів. І образ українців у кіно різко змінився. Тепер в їхньому кіно ми жорстокі, цинічні, розумні та небезпечні. Ми – страшні й огидні. З нас тепер ніхто не сміється – від нас сахаються і мріють опинитися від нас подалі. Конкретні російські стрічки рекламувати не буду – не треба воно вам.
А що у вітчизняному кіно? А там коні не валялися. У вітчизняному кіно, яке в часи Петра Порошенка переживало справжній ренесанс, наразі панує як раз той образ який донедавна панував у російських стрічках – там ми досі тупенькі, архаїчні та карикатурні. Тобто приблизно такі, якими нас роками малював «Квартал 95». Творці таких стрічок пояснюють, що нам мовляв треба більше самоіронії і почуття гумору, мовляв вони висміюють недоліки українців. Доречне питання, а чи існує кіно де висвітлюються не тільки наші «недоліки»?
Ще одна пошесть – коли на поталу патріотичності фільмів у жертву приносять їхню якість. Проти волі пригадується скандал, що спалахнув після демонстрації фільму «Юрик». Авторам фільму висунули десятки претензій щодо обставин життя в оточеному Маріуполі. І не тільки. Мене особисто зачепила така деталь – у фільмі показано як після російського вторгнення ледь не вся Україна чухрає від війни у Європу – туди вивозять всіх і все. «Юрик» не єдиний твір де я стикався з подібним висвітленням. Перепрошую, але я по перших місяцях вторгнення пригадую принципово інші картинки. Були вже вибачте за подробицю ще й ми – ті хто тікали не від фронту, а на фронт.
І отут мені трапилася інша стаття і інтернеті – про акторів і режисерів, що нині служать у ЗСУ. Не можу не захоплюватися героїзмом представників мистецтва які воюють за Україну, але з погляду державного така ситуація – межа ідіотизму. Актори і режисери мусять не окопи рити і не ВОПи обороняти, вони мусять творити і знімати. Там зараз їхній фронт.
Бо будемо чесні. Від впливу російський фільмів нас рятує тільки те, що самі росіяни знімають відверто паршиве кіно (до Голівуду – як до неба пішки) орієнтоване не на нас, а на їхніх громадян, охоплених ненавистю до нас. Якби за нас взялися більш розумно – кислі були б наші справи. А як братися за нас, росіянам не треба придумувати – достатньо вдосконалити методи радянської пропаганди з придушення пам’яті про петлюрівців та бандерівців. Вже повірте – згадають і заходяться вдосконалювати. Справа лише у часі.
Можна як завгодно ставитися до «Кіборгів», «Позивного Бандерас» та «Червоний», але правда така – відтоді як президентом став виходець з кінобізнесу Зеленський, в Україні не знімають навіть такого. Про стрічки рівня «Фокстер і Макс» взагалі можна тільки мріяти.
Наш кіно-фронт стоїть оголений. Які стрічки формуватимуть світогляд українців? Польські? Російські? Не зле замислитися. Немає грошей і ресурсів? На мономарафон – знаходяться.
