Мій Раґнарьок
Ну от, початок фіналу. Фе́нрір ковтає сонце.
Портьє, запаливши свічку, вручає мені квиток
На перші місця у залі:
"Про́шу, ось ваш бурбо́н, сер.
Тверезим бути не личить, стрічаючи Раґнарьо́к."
Перші рядки епілогу. Меланхолійне а́утро.
Гарм розриває ланцюг і кличе виттям листопа́д.
Де опівнічні дороги вінчаються з ва́трами ва́рти,
Змилений Сле́йпнір гарцює
По вигорілих степах.
Я чую обличчям вітер від помаху крил Нідхьо́ґґа.
Останній крик Ґ’яллархо́рна – підписом нечітким
В свідоцтві загибелі літа. У Мідґарді давні бо́ги
Підносять дарунки но́рнам.
З-за обрію віє дим.
Склянка вже спорожніла. Тануть шматочки льоду.
В часі колються тріщини, сіючи зернами жар.
Осінь пульсує силами, збурює скелю й воду –
З чорного виру річки винурює Наґльфа́р.
По Іґґдрасі́лля кроні – метастази, від низу до верху.
Із неба мені у вічі б’є світло нових зірок.
Я жестом кличу гарсона, горбатого чорного две́рга –
Тверезим бути не личить, стрічаючи Раґнарьок.
///
Ну от, початок фіналу. Фе́нрір ковтає сонце.
Портьє, запаливши свічку, вручає мені квиток
На перші місця у залі:
"Про́шу, ось ваш бурбо́н, сер.
Тверезим бути не личить, стрічаючи Раґнарьо́к."
Перші рядки епілогу. Меланхолійне а́утро.
Гарм розриває ланцюг і кличе виттям листопа́д.
Де опівнічні дороги вінчаються з ва́трами ва́рти,
Змилений Сле́йпнір гарцює
По вигорілих степах.
Я чую обличчям вітер від помаху крил Нідхьо́ґґа.
Останній крик Ґ’яллархо́рна – підписом нечітким
В свідоцтві загибелі літа. У Мідґарді давні бо́ги
Підносять дарунки но́рнам.
З-за обрію віє дим.
Склянка вже спорожніла. Тануть шматочки льоду.
В часі колються тріщини, сіючи зернами жар.
Осінь пульсує силами, збурює скелю й воду –
З чорного виру річки винурює Наґльфа́р.
По Іґґдрасі́лля кроні – метастази, від низу до верху.
Із неба мені у вічі б’є світло нових зірок.
Я жестом кличу гарсона, горбатого чорного две́рга –
Тверезим бути не личить, стрічаючи Раґнарьок.
///