Питають час від часу, що там по Грузії. Моя відповідь: Грузинська мрія Росія перемогла.
Ті грузини, з якими я спілкуюсь, не полишають надій, але, думаю, глибоко всередині зі мною згодні. Точкою неповернення стало рішення президентки Зурабішвілі піти з президентського палацу, або навіть відмова її і опозиції зірвати «вибори» нового президента. Залишимо за дужками, чи можна було перемогти за відсутності зовнішньої підтримки і байдужості Заходу, і чи не призвело би це до нового смертельного для Грузії вторгнення. Цього ми вже не дізнаємось.
Далі —
пост мого друга Темо Кігурадзе. Він журналіст, часто буває в Україні, під час війни 2008 пройшов російський полон. Патріот Грузії, великий друг України і єврооптиміст.
«Що сталося?
Коротко – Грузія повертається в кам'яне століття і за кілька місяців стане повною диктатурою. «Грузинська мрія» пішла ва-банк: партія, яка править країною, знищує всіх критиків, систему стримувань і противаг.
Трохи детальніше.
Закони, які карають за будь-яку значущу протестну активність, вже ухвалені – тюремні терміни навіть за найменші порушення, брехливі правоохоронці та корумповані судді, які затверджують будь-який вирок, потрібний партії. Поки ви читаєте це, влада оголосила про впровадження медійних «регуляцій», спрямованих на знищення більшості незалежних і опозиційних медіа. Сотні людей, які працювали у державних установах, уже звільнені лише за те, що висловили свою думку – навіть у соцмережах. У найближчі тижні звільнять ще сотні. Опозиційних депутатів позбавляють мандатів, а деяких скоро будуть судити в так званому «Нюрнберзькому процесі», повністю дегуманізуючи опозицію. Повний список нових законів і загроз – просто величезний.
Чому це сталося саме зараз?
Простими словами, тому що США зараз зайняті тим, щоб розібратися, якою має бути їхня зовнішня політика. Це ідеальний момент, щоб розчавити громадянське суспільство та опозицію, а з наслідками розбиратися пізніше – якщо вони взагалі будуть.
Що далі?
Більше протестів, більше насильства з боку держави, поки хтось не зламається. А потім ще більше – аж до того, поки одна зі сторін не зникне.
Хто виграв?
Ніхто. У цій ситуації програють усі. Це глухий кут: Грузія власноруч знищує залишки молодої демократії та незалежності від Росії. Нам доведеться починати все з нуля – фактично з руїн, ймовірно, через біль, кровопролиття і величезну втрату часу.»