Є питання, які я вважаю важливими, але в нашому суспільстві їх вважають непристойними, і про них не прийнято говорити.
---
1. Загиблі на війні
Їх швидко викреслюють зі списків частини та загалом забувають так швидко, як тільки можуть.
Списки загиблих ніколи не публікуються, ніби їх ніколи й не було.
Хоча ці люди віддали найдорожче, що у них було – життя за Україну.
Але складається враження, що їх нібито не існувало...
Через це наше суспільство і не усвідомлює справжньої ціни війни.
Найчастіше це виправдовують тим, що рівень втрат – це секретна інформація, яка може вплинути на хід бойових дій.
Але насправді інформація, опублікована із затримкою, наприклад, у пів року, жодним чином не вплине на ситуацію.
Якщо немає інформації, то неможливо проводити аналіз втрат, аналіз проведених дій (After Action Review, AAR), що впливає на майбутні втрати, адже «граблі» постійно повторюються.
«Граблі» – це смерть або поранення військовослужбовця, якого можна було б уникнути.
Ми з моїми підлеглими провели поверхневий аналіз поранень військовослужбовців нашого батальйону.
Загалом висновки того звіту очевидні для тих, хто довго воює, але неочевидні для тих, кому тільки доведеться це пережити, або чий бойовий досвід сформувався в інших умовах, наприклад, коли дронів практично не було.
Багато хто не усвідомлює, що зараз відсоток втрат від дронів значно зріс і вже є домінуючим у статистиці втрат.
Тому питання захисту засобами РЕБ, використання дрон-детекторів і складнішої практики роботи служби РЕБ стають пріоритетними.
Але досі нові підрозділи прибувають на фронт без РЕБів і зовсім не підготовлені до сучасної війни.
В навчальних центрах потрібно було б навчати навичкам, які допоможуть довго виживати на позиції взимку, скидати навчальні гранати з дронів, проводити тренувальні атаки FPV-дронами.
Але цього не роблять.
Перевірку боєм та бойовий досвід отримають небагато.
Інтенсивні бойові дії з досвідченим противником не залишають часу на повторний іспит та помилку.
---
2. Проблема ідентифікації тіл безвісти зниклих
Вперше я зіткнувся з цією проблемою, коли разом з іншими медиками ССО «Азов» Київ займався початковою ідентифікацією тіл загиблих на Азовсталі.
Рефрижератори, наповнені тілами побратимів, почали прибувати до Києва, до моргу на Оранжерейну. У першому було 170 тіл, у другому – 200. Загалом десь 700+ тіл.
Тіла були упаковані у пакети з бирками, які вицвіли, і було неможливо розібрати, що на них написано.
У когось залишилася лише частина тіла або набір кісток.
Але тіх хто був з жетонами, документами, підписаним одягом, ременем, взуттям, мав татуювання, що були зареєстровані в базі, вдалося ідентифікувати.
Зараз іде третій рік повномасштабної війни, і нічого не змінилося.
Немає системної роботи, щоб запобігти ситуації, коли тіло загиблого рік зберігатимуть у холодильнику, а потім просто поховають як невідомого.
1. Жетони не видаються.
2. Закритої бази фото татуювань та пошуку немає.
3. Генетичні матеріали для швидкої ідентифікації військовослужбовців не збираються.
Хоча навіть існує закон про це:
https://youtu.be/FYzrr54FFFQ?si=lNcXBeg4-T99qTAkТому наполегливо рекомендую організувати це самостійно в своїх підрозділах:
Носіть жаростійкі ідентифікаційні жетони (можна замовити за власний кошт).
Підпишіть маркером свій ремінь, куртку, взуття.
Зробіть фото татуювань своїх побратимів.
---
3. Відсутність страховки військовослужбовця
Коли я був в Іраку, страховка американського військовослужбовця складала 1 мільйон доларів США.
Мені подобається американський підхід до війни як до бізнесу.
Це означає, що при виборі між відправкою взводу або ракети за 100 тисяч доларів обирається більш дешевий варіант, який загалом зберігає життя.
В ЗСУ організовано все інакше:
Ранені стикаються з жахливими бюрократичними колами.
Сім’ї безвісти зниклих мають через суд доводити загибель родича.
Медична допомога часто залежить від удачі, а не від системи.
Єдиний виняток – патронатні служби окремих бригад, які допомагають організувати лікування та реабілітацію.
Але таких служб катастрофічно мало.
