Цікаво, скільки ще потрібно хліба і зреліщ українському суспільству для усвідомлення війни. Те, що це все голодні ігри наяву вже навіть не виглядає, як метафора, це абсолютна правда. Весь простір перетворюється на около військовий: військовий блог, військовий ютуб, військовий стендап і військовий бренд і все це типу додає військового контексту, але перепрошую, кому і з якою ціллю? І хто це створює? Не військові, правильно. Але з військовими в кадрі. Щоб збирати охоплення і в кращому випадку чергові донати для ненаситних на гроші, яких забезпечують всім, чим тільки можна, замість того, щоб впроваджувати політику мобілізації, централізованих донатів, демобілізації, цивільно-військового співробітництва, робіт на оборонку на волонтерських засадах, якісного керівництва та наглядових рад. Які якісні зміни відбуваються в суспільстві і війську від безкінечної промоції війни в світлі інтертейменту? Хм, ніяких? Про які я в сраку кажу наглядові ради, якщо більшість моїх одногрупників не можуть 3 слів звʼязати. Серед моїх около знайомих всі призиваються на посади сммників, прес-офіцерів, ще якоїсь хуйні. Панове, а воювати хто буде?Трактористи вже ллють кров, що ще будуть робити трактористи? Вони цю війну вивозять вже третій рік поспіль. Не знаю жодного призовника-штурмовика, тільки молодих і чокнутих пацанів з маленьких і не відомих підрозділів, які ібашаться, і все вивозять, доречі, без мільярдів. Люди з тилу створюють контент для людей з тилу, щоб продовжувати існувати в бульбашці дотичності через екран смартфону чи компа, так і не торкнувшись ані війни, ані військової підготовки, ані політики держави. Максимум, який я бачу від суспільства — це рознести зраду, розумних людей перелічити на пальцях двох рук, всі інші популісти, які думають приблизно на 0 кроків наперед висвітлюючи проблеми, які треба вирішувати трудом, а не піздежом. Я побачив за 3 роки 0 нових політиків та 0 кандидатів на пост президента. Все це каже тільки про одне — суспільство неготове дорослішати, більшість хочуть бути «активними» в соціальних мережах, але ніхто не хоче брати на себе відповідальність, а саме робити більше, ніж вони роблять, а саме — вкладати в свою голову те, чого в ній не було до війни, бо війна це показник неготовності бачити реальність, і в нашій країні цей показник надвисокий. Медійні військові їздять на жалості і почутті провини, те саме робить держава в обличчі президента і його послідовників, те саме роблять «активісти», але ніхто з них не хоче створити умови жорсткого, але ефективного керування, бо це ж трудитись треба багато, і приймати непопулярні рішення, які не сподобаються електорату (я по іншому не можу назвати масу, сорі). Закривати пиздаки дебілам неможна, призивати молодих неможна, пиздити зрадників і уйобків неможна. Можна ставити вподобайки та робити репости. Можна ображати військових і їх рідних безкарно. Можна купляти собі документи, давати хабарі, вступати в ВНЗ і розказувати про волю. І копієчку на збори скидати, це головне. Це має назву, я ж люблю слова. Називається індульгенція.
Несеться повний розйоб, гинуть люди, часто насправді найкращі яких я знав, відірвані голови від тіл, трупи на місцевості замість орієнтирів, спалені міста і села, а мені в стрічці нові відео з продакшеном за 5-10к баксів на збір на 100 млн незрозуміло навіщо, я вже втратився в тематиках зборів і турнікетів. Ймовірно збирають, щоб було. Але з собою в гроб гроші не кладуть, там в чому мати народила приймають.
Я назавжди травмований війною і людьми, які живуть зі мною в одній країні. І я ніколи не зрозумію тих, хто не намагається цю війну зупинити силою і розумом, а не відкупом. Ми грошима ворога не поборемо, технологіями — так, зброєю — так, наукою — так, рішеннями — так. Не грошима.
