Тільки вчора на ніч збагла що до чого з тією клятою кавою на фоні костела, дізналася про кавʼярню і вкотре — що мій блог викликає неприємні емоції. Останнє мене давно не дивує і не зачіпає, бо відповідаю лише за власні слова, але не за реакції та фантазії тих, хто сприйме інформацію. Моя справа — не провокувати і не ранити, але думку я висловлюю.
Щодо донатів на кавʼярню — чесно, справ настільки по горло, що нема можливості емоційно заглиблюватись і аналізувати. І нецікаво просто.
І про каву врешті.
Вже під ніч побачила у репості мого допису на каналі «Чи є життя після 27» (до речі, памʼятаю, як назва каналу теж якось викликала низку обговорень, хоча для мене особисто була таким собі напівжартома і гумором), коментарі Романа (канал ЖИши) про те, що у допису вайб, який викликає відчуття провини у тих, хто пʼє каву, "поки памʼятки руйнуються".
Ні заперечувати, ні виправдовуватись бажання немає. Як вказала: «прочиталось як прочиталось» і, як казала Настя Камєнскіх, «їм щось болить». І дійсно, кожному болить своє. І в кожного своя картинка. І в мене власна, і підкріплена такими ж емоціями, як у людей, яких зачепив пост.
Чи турбують мене люди, які пʼють каву на фоні костелу, який давно розвалюється, як і тисячі памʼяток, в Києві? Та не те щоб дуже. Як і ті що ходять на концерти, презентації колекцій одягу і відкриття нових просторів. Це не значить, що всі вони несвідомі громадяни, яким все одно на війну та інші важливі речі.
Асоціація про каву в моїй голові виникла з соцмереж. Та чи турбують мене цинізм і байдужість? Безперечно. І хоча в публікації я говорила про якесь таке собі абстрактне плетиво цинізму більш за все чиновників і менш за все — кавуючих киян, деякі слова Романа мене все ж змусили прорефлексувати один момент. Стався інсайт, як то кажуть, але не до кінця, бо питання лишаються без відповіді.
Чи вважаю я винними киян, які пʼють напої, а памʼятки розвалюються? Зізнаюсь, так. Як і тих, хто її не пʼє. Чи пʼє і не пʼє на фоні будь-яких інших памʼяток. Якщо хтось побачив в моїх словах закладене почуття провини, то сама я теж врешті бачу образу на нас всіх, мабуть. То є деструктивно, згодна.
Що десь ми недостатньо активні, десь недостатньо вимогливі до представників влади. І мова не про час великої війни. Ми і до 2022, і до 2014 пили, їли, відпочивали, ходили на івенти, а в цей час десь щось зносили, десь щось розвалювалось «саме», десь вкотре раптово траплялась пожежа, а потім — виростав ТЦ чи інша приблуда.
Тому так, Романе, маєте рацію. Підсвідомо, говорячи про пасивність верхів, про яких прямо не сказала в тексті, я перенесла відповідальність на пересічних громадян — нас всіх. Бо мені так боляче через переважну пасивність більшості, і свою зокрема, що отак воно вилізло в тексті і ви це правильно побачили між рядками. Я сама почуваюсь винною і переношу це почуття провини на інших.
Живу чотири роки в Ірпені і за весь час не зробила нічого суспільно-корисного, щоб Парк письменників, де відпочивала вся наша літературна еліта, став кращим. Це не відчуття персональної відповідальності, але колективної — так.
Щось перерадаговувати нема сенсу — в кожній редакції хтось щось читає ще якусь негативну ноту. Висловилась як висловилась.
Це кінець частини 1.
ДОНАТ ХЛОПЦЯМ НА РІЗДВЯНЕ АВТО
взвод коригування та розвідки 2 мехбат 3 ошбр
Оздоба | прикраси.мистецтво.історія
Щодо донатів на кавʼярню — чесно, справ настільки по горло, що нема можливості емоційно заглиблюватись і аналізувати. І нецікаво просто.
І про каву врешті.
Вже під ніч побачила у репості мого допису на каналі «Чи є життя після 27» (до речі, памʼятаю, як назва каналу теж якось викликала низку обговорень, хоча для мене особисто була таким собі напівжартома і гумором), коментарі Романа (канал ЖИши) про те, що у допису вайб, який викликає відчуття провини у тих, хто пʼє каву, "поки памʼятки руйнуються".
Ні заперечувати, ні виправдовуватись бажання немає. Як вказала: «прочиталось як прочиталось» і, як казала Настя Камєнскіх, «їм щось болить». І дійсно, кожному болить своє. І в кожного своя картинка. І в мене власна, і підкріплена такими ж емоціями, як у людей, яких зачепив пост.
Чи турбують мене люди, які пʼють каву на фоні костелу, який давно розвалюється, як і тисячі памʼяток, в Києві? Та не те щоб дуже. Як і ті що ходять на концерти, презентації колекцій одягу і відкриття нових просторів. Це не значить, що всі вони несвідомі громадяни, яким все одно на війну та інші важливі речі.
Асоціація про каву в моїй голові виникла з соцмереж. Та чи турбують мене цинізм і байдужість? Безперечно. І хоча в публікації я говорила про якесь таке собі абстрактне плетиво цинізму більш за все чиновників і менш за все — кавуючих киян, деякі слова Романа мене все ж змусили прорефлексувати один момент. Стався інсайт, як то кажуть, але не до кінця, бо питання лишаються без відповіді.
Чи вважаю я винними киян, які пʼють напої, а памʼятки розвалюються? Зізнаюсь, так. Як і тих, хто її не пʼє. Чи пʼє і не пʼє на фоні будь-яких інших памʼяток. Якщо хтось побачив в моїх словах закладене почуття провини, то сама я теж врешті бачу образу на нас всіх, мабуть. То є деструктивно, згодна.
Що десь ми недостатньо активні, десь недостатньо вимогливі до представників влади. І мова не про час великої війни. Ми і до 2022, і до 2014 пили, їли, відпочивали, ходили на івенти, а в цей час десь щось зносили, десь щось розвалювалось «саме», десь вкотре раптово траплялась пожежа, а потім — виростав ТЦ чи інша приблуда.
Тому так, Романе, маєте рацію. Підсвідомо, говорячи про пасивність верхів, про яких прямо не сказала в тексті, я перенесла відповідальність на пересічних громадян — нас всіх. Бо мені так боляче через переважну пасивність більшості, і свою зокрема, що отак воно вилізло в тексті і ви це правильно побачили між рядками. Я сама почуваюсь винною і переношу це почуття провини на інших.
Живу чотири роки в Ірпені і за весь час не зробила нічого суспільно-корисного, щоб Парк письменників, де відпочивала вся наша літературна еліта, став кращим. Це не відчуття персональної відповідальності, але колективної — так.
Щось перерадаговувати нема сенсу — в кожній редакції хтось щось читає ще якусь негативну ноту. Висловилась як висловилась.
Це кінець частини 1.
ДОНАТ ХЛОПЦЯМ НА РІЗДВЯНЕ АВТО
взвод коригування та розвідки 2 мехбат 3 ошбр
Оздоба | прикраси.мистецтво.історія