Якось в одному вигаданому військовому навчальному закладі військовослужбовців розміщували по 200 штук на одну тісну та пожежонебезпечну казарму. Виходити за її межі було суворо заборонено, і всі двері та ворота про всяк випадок були наглухо зачинені.
Однієї ночі сталося нечуване, і варта не відімкнула визначені евакуаційні ворота під час повітряної тривоги, бо натомість помилково відімкнула інші. Браві здобувачі освіти, звісно ж, подолали перешкоду як ніндзя, але ж були й ті, хто так не зміг — і вони ті ворота виламали.
На ранок начальство провело масове шикування, під час якого суворо наказало ворота більше не виламувати і про всяк випадок перевірило, чи немає в строю когось, не доведи боже, в нестатутній формі одягу. Також було здійснено виховну діяльність щодо неприпустимості вжитку алкоголю.
До чого я це. Чомусь українські військові навчальні заклади під час війни, у якій нас знищують високоточною далекобійною зброєю, досі розглядаються як класичні військові частини, тобто містечка з плацами у центрі, обнесені парканами з замкненими воротами. Щоб муха не пролетіла.
Тому що в старій військовій доктрині, яка досі по замовчуванню «на озброєнні» в України, солдат — це ница й безчесна тварюка, що хоче лише з'їбатися та набухатися, а тому його треба тримати під цілодобовим наглядом і бажано під замком разом з іншими. Оце по-військовому!
Якщо ж прибрати з голови оцю заскорузлу догму про скотиняку-солдата, раптово виявляється, що закладу для освітнього процесу достатньо просто кількох розкиданих по будь-якій території локацій, де можна проводити заняття, спати та зберігати майно.
З таким підходом до справи питання евакуації під час повітряної тривоги стає, гм, дещо простішим. Якщо від будівлі з класами для занять від розташування особового складу — півкілометра, в розташуванні — не 200 чоловік, а лише 20, стає зрозуміло, чому так.
І головне: якого біса військових досі готують до служби з обов'язковими ранковими й вечірніми шикуваннями, якщо на війні ніхто, курва, не шикується? Здається, ці ритуали потрібні лише старшим офіцерам, які від довгого сидіння в тилу забувають інші способи довести свою важливість.
@penultimate_resort
Однієї ночі сталося нечуване, і варта не відімкнула визначені евакуаційні ворота під час повітряної тривоги, бо натомість помилково відімкнула інші. Браві здобувачі освіти, звісно ж, подолали перешкоду як ніндзя, але ж були й ті, хто так не зміг — і вони ті ворота виламали.
На ранок начальство провело масове шикування, під час якого суворо наказало ворота більше не виламувати і про всяк випадок перевірило, чи немає в строю когось, не доведи боже, в нестатутній формі одягу. Також було здійснено виховну діяльність щодо неприпустимості вжитку алкоголю.
До чого я це. Чомусь українські військові навчальні заклади під час війни, у якій нас знищують високоточною далекобійною зброєю, досі розглядаються як класичні військові частини, тобто містечка з плацами у центрі, обнесені парканами з замкненими воротами. Щоб муха не пролетіла.
Тому що в старій військовій доктрині, яка досі по замовчуванню «на озброєнні» в України, солдат — це ница й безчесна тварюка, що хоче лише з'їбатися та набухатися, а тому його треба тримати під цілодобовим наглядом і бажано під замком разом з іншими. Оце по-військовому!
Якщо ж прибрати з голови оцю заскорузлу догму про скотиняку-солдата, раптово виявляється, що закладу для освітнього процесу достатньо просто кількох розкиданих по будь-якій території локацій, де можна проводити заняття, спати та зберігати майно.
З таким підходом до справи питання евакуації під час повітряної тривоги стає, гм, дещо простішим. Якщо від будівлі з класами для занять від розташування особового складу — півкілометра, в розташуванні — не 200 чоловік, а лише 20, стає зрозуміло, чому так.
І головне: якого біса військових досі готують до служби з обов'язковими ранковими й вечірніми шикуваннями, якщо на війні ніхто, курва, не шикується? Здається, ці ритуали потрібні лише старшим офіцерам, які від довгого сидіння в тилу забувають інші способи довести свою важливість.
@penultimate_resort