Продовжимо інтерпретувати євангельські історії психологічно, це здається цікавим, а може навіть і цілющим.
Сьогоднішня історія про згорблену жінку, яку Господь зціляє, порушуючи норми суботнього дня, а начальник синагоги злиться через те (Лк. 13. 10-17).
Жінка, згорблена під тягарем власної травми, - це стражденна душа, що вже нажила собі болю і стахів, які й скалічили її.
Біль давно став частиною її ідентичності. Вона не може випростатися – її тіло і психіка запам’ятали біль так, що він став хронічним. Ця травма, накопичена роками, пригнічує її здатність жити повноцінно, і вона вже навіть не сподівається на звільнення. Її згорбленість – це символічне уособлення тягаря емоційного болю, сорому чи страху, які її обмежують і утримують у стані постійного пригнічення.
Христос у цій історії – це здорова частина психіки, голос співчуття і внутрішньої мудрості. Це оте Боже у кожному із нас, що залишається живою іскрою навіть в найгірших травмах.Це той аспект нас самих, який здатен побачити біль і сказати:
- Ти можеш бути звільнена. Ти хоч і зранена, але ти людина, Божий образ. Ти маєш мрії, хочеш вірити і бути прощеною, ти варта жити.
Христос не зважає на старі переконання чи соціальні норми, які диктують, що "зцілення у суботу" – це порушення. Він діє з позиції любові та прийняття, показуючи, що жива душа важливіша за правила. Здорова частина психіки не питає дозволу на зцілення, вона не сперечається із травмою, не доводить їй неправоти – вона просто діє, коли бачить, що це необхідно.
Але чи завжди легко звільнитися від травми?
Завжди нелегко. У кожного з нас є свій внутрішній "начальник синагоги" – суворий критик, який вірить у правила більше, ніж у життя. Це наш голос самознецінення, який нагадує, що травма тут недаремно, що їй тут і місце. Він шепоче:
- Ти негідник, яке ще зцілення? Що ти з ним будеш робити? Ти не зможеш! І взагалі - то неправильно, "субота" ж бо, ти не повинен так.
Цей голос не обов’язково злий – він лише прагне безпеки, прагне нехай болючого, але вже такого звичного. Його прагнення зводиться до обмеження і контролю. Він не вірить у любов чи співчуття, бо боїться хаосу, який може прийти разом зі свободою.
Коли Христос говорить жінці: "Ти звільнена від своєї недуги", це акт внутрішнього визволення. Це момент, коли людина перестає жити під тиском власних страхів, сорому і правил, які колись допомагали, але тепер лише шкодять. Це відновлення свободи, гідності і цілісності. І хоча внутрішній критик може протестувати, справжнє зцілення приходить тоді, коли ми дозволяємо здоровій частині себе виграти цю битву, бо віримо, що варті.
***
P.S.
- От людина вірить у Бога, але у кого тоді вірить Бог?!
- Бог вірить у людину.
Вірити у себе 🫶
#психомудрості
Сьогоднішня історія про згорблену жінку, яку Господь зціляє, порушуючи норми суботнього дня, а начальник синагоги злиться через те (Лк. 13. 10-17).
Жінка, згорблена під тягарем власної травми, - це стражденна душа, що вже нажила собі болю і стахів, які й скалічили її.
Біль давно став частиною її ідентичності. Вона не може випростатися – її тіло і психіка запам’ятали біль так, що він став хронічним. Ця травма, накопичена роками, пригнічує її здатність жити повноцінно, і вона вже навіть не сподівається на звільнення. Її згорбленість – це символічне уособлення тягаря емоційного болю, сорому чи страху, які її обмежують і утримують у стані постійного пригнічення.
Христос у цій історії – це здорова частина психіки, голос співчуття і внутрішньої мудрості. Це оте Боже у кожному із нас, що залишається живою іскрою навіть в найгірших травмах.Це той аспект нас самих, який здатен побачити біль і сказати:
- Ти можеш бути звільнена. Ти хоч і зранена, але ти людина, Божий образ. Ти маєш мрії, хочеш вірити і бути прощеною, ти варта жити.
Христос не зважає на старі переконання чи соціальні норми, які диктують, що "зцілення у суботу" – це порушення. Він діє з позиції любові та прийняття, показуючи, що жива душа важливіша за правила. Здорова частина психіки не питає дозволу на зцілення, вона не сперечається із травмою, не доводить їй неправоти – вона просто діє, коли бачить, що це необхідно.
Але чи завжди легко звільнитися від травми?
Завжди нелегко. У кожного з нас є свій внутрішній "начальник синагоги" – суворий критик, який вірить у правила більше, ніж у життя. Це наш голос самознецінення, який нагадує, що травма тут недаремно, що їй тут і місце. Він шепоче:
- Ти негідник, яке ще зцілення? Що ти з ним будеш робити? Ти не зможеш! І взагалі - то неправильно, "субота" ж бо, ти не повинен так.
Цей голос не обов’язково злий – він лише прагне безпеки, прагне нехай болючого, але вже такого звичного. Його прагнення зводиться до обмеження і контролю. Він не вірить у любов чи співчуття, бо боїться хаосу, який може прийти разом зі свободою.
Коли Христос говорить жінці: "Ти звільнена від своєї недуги", це акт внутрішнього визволення. Це момент, коли людина перестає жити під тиском власних страхів, сорому і правил, які колись допомагали, але тепер лише шкодять. Це відновлення свободи, гідності і цілісності. І хоча внутрішній критик може протестувати, справжнє зцілення приходить тоді, коли ми дозволяємо здоровій частині себе виграти цю битву, бо віримо, що варті.
***
P.S.
- От людина вірить у Бога, але у кого тоді вірить Бог?!
- Бог вірить у людину.
Вірити у себе 🫶
#психомудрості