Психолог від Бога

Франсуа де Ларошфуко, видатний французький письменник ХVII ст., автор збірки афоризмів "Максими".

Живи і будь 🫶


#атисобідумай

Наша мова так влаштована, що ми відзначаємо тільки крайні психологічні стани, як-от радість, страх, злість, невдоволення, тривога... Причому негативних позначень, замітьте, буде більше.

Для повсякденного й посереднього стану будуть хіба два, і ті не дуже виразні слова — "добре" і, рідше, "спокійно". А що не названо, того, вважай, і немає.

Якщо вас спитати, як ви себе почували сьогодні зранку, коли йшли на кухню попити водички, то мало хто зможе навіть пригадати, не те щоб назвати. У результаті виходить так, що ми губимо самих себе у цій повсякденній невиразності. А щоб себе "схопити", відчути, приходиться доводити себе до якоїсь крайності відчуттів.

На одному психологічному курсі нас спонукали прислухатися до себе, описувати свій стан, вигадувати для того слова й формувати відповідний словник.

Хороша вправа, щоб не губитися, щоб частіше зустрічатися із собою, щоб пізнавати себе. Ділюся.

Та на здоров’я 🫶


#шоти

Сьогодні вже очевидно, що Путін психопат і параноїк.

Всі ці його неадекватні рішення впевнено можна зчитувати як компесаторні. Не важко зрозуміти, що за таким випуклим образом категоричної рішучості і наполегливості ховається відчуття особистої ущербності. Людину просто несе.

Глибоке, вочевидь, відчуття меншовартості спонукає людину весь час доводити протилежне. Однак, тому немає кінця, бо відчуття то всередині в душі, воно не ззовні, тому нічого не буде достатньо. Йому потрібне лікування, але він тільки намагається піднімати ставки. З кожним сумнівом у собі, ціна має бути дорожчою.

Втім, біда не стільки в тому, що Путін параноїк і психопат вбивця, скільки в тому, що пів світу готові то виправдовувати і миритися із тим! Оце справді вражає.

Коли хтось когось ґвалтує, вбиває, виганяє з дому тощо, то йому кажуть - стоп, так не нормально! А якщо ти вбиваєш сотнями тисяч, тероризуєш мільйони, то це вже, виявляється, політика, то вже якісь інтереси, не все так адназначна і інша якась дурня.

Серед таких люди розумні і освічені, то не абихто, навіть духовні! І це ще один момент у цій історії, який мене вражає. Жоден єпископ на росії не виступив проти війни, жоден! А їх сотні, тих, що за обов'язок собі взяли проповідувати любов, милосердя і добро. При тому, що атеїст і задира Невзоров став голосом волаючого в пустелі! Мені кажуть, що архієреїв цих треба розуміти, вони нібито десь глибоко в душі проти війни і проти Кіріла, але вони залежні від системи статусом і статками тощо. Тут тільки треба розуміти, що Невзорові переслідуються режимом, відкриті кримінальні справи, у них забрали їх майно, там було немало, можна розуміти, днями забрали квартиру навіть у їх мами. Однак безбожник Невзоров готовий платити таку недешеву ціну за свої принципи, а архієреї РПЦ чи то принципів не мають, чи то ціна їм задорога, так і не ясно.

От і розумій це людство, це життя і світ.

Всіх не зміниш, але подбати про те, щоб не стати путіним, можеш.

Життя потребує правди 🫶


#війна

Любов маленьке робить важливим.

Часто ми думаємо, що лише великі вчинки змінюють світ. Але Господь, який створив і зорі, і травинку, нагадує нам: цінним є кожен крок, навіть найменший, якщо він позначений любов'ю.

Ісус казав: "Хто напоїть одного з малих цих кружкою холодної води... не втратить нагороди своєї" (Мт. 10:42). Це означає, що навіть найпростіший жест — посмішка, слово підтримки, допомога ближньому — має велику вагу в Божих очах. Бо це не про розмір вчинку, а про любов і небайдужість, з якою він зроблений.

Ми, можливо, не можемо змінити світ за день, але можемо змінити день для однієї людини. І коли ми сіємо любов у дрібницях, вони проростають великими плодами. Бог бачить кожну нашу маленьку справу і множить її вплив.

Хай наші руки і серця будуть сьогодні готові на добро, бо в цих малих справах так багато важливого і цінного, того, що потребує світ. Що потребуємо ми.

Світлом для світу 🫶


#думидуховні

Навіть якщо правда сьогодні виглядає слабкістю, завтра вона вже буде твоєю силою.

Живи і будь 🫶


#атисобідумай

Бути священником сьогодні все важче.

Завдання не із простих. З одного боку, неабиякий скепсис до Церкви і віри - попи-жлоби, тільки людям голови дурять, кому воно треба; а з іншого - романтизовані очікування - свята людина, повна любові і терпіння, доступна 24/7, у красивому теплому храмі, що завжди готова допомогти і не тільки словом, але все це, звичайно, без грошей.

У сьогоднішній секулярній (не-релігійній, безбожній фактично) культурі, де Бог і духовне життя, то ніби дешеве дозвілля, для священика все менше місця, власне, як для священника. Як того, хто молиться, хто предстоїть перед Богом, хто повчає духовному. Нас залишили вже тільки на крайні випадки - якась тяжка біда і похорон. Інколи хрещення та вінчання, декорація публічних заходів, але то для гарних фото в соцмережах.

Дехто із нашого брата у відповідь починає впадати у нездоровий містицизм та спекулювати на людських страхах. Такі проповідують кінець світу, страшне боговідступництво, кари на всіх, хто не з ними. Все це кожного разу дуже дешево, але прості відповіді у складних ситуаціях легко можуть здатися геніальними. Отці ж у такий спосіб рятують свою священничу самоідентифікацію.

Більшість намагається пристосуватися до нових умов. Хтось пробує догодити публіці і бути за все хороше проти всього поганого, хтось йде в соціальне чи благодійне служіння, благо сьогодні запит великий, а хтось просто шукає хоч якоїсь роботи.

Однак, священство сьогодні, як служіння, невротизоване. Все важче розуміти хто такий священник, яка його роль, що від нього очікують, як він виглядає, як себе веде і що каже, так, щоб не відчувати себе нав'язливим або знеціненим.

Кому ми треба? 🫶


#думидуховні

Святителю отче Миколаю... тільки спокою нам і нашим дітям.

Тільки того, щоб з окопів люди повернулися до своїх родин, а з чужини - у свої домівки. Щоб росіянське зло нікого більше не калічило і не вбивало. Ну і саме то зло... попелом по вітру. Ти ж сам так вчив - добро має перемагати.

Всім добра 🫶


#зісвятом

Чи знаєте ви, що психологія не визнає ліні?

Немає, каже, у людини такого почуття, що їй просто так ось нізвідки й нічого не хочеться. Зачекайте, але що тоді є на місці ліні?

- Втома? Ти занадто багато взяв на себе.

- Страх? Ти боїшся, що щось піде не так і в тебе не вийде.

- Немає сенсу? Тобі це не потрібно, і ти це знаєш насправді.

- Протест? Ти хочеш заявити про себе, хочеш, щоб з тобою рахувалися.

Лінь — це не ворог, каже психологія, а підказка. Варто тільки прислухатися до себе і звернути увагу на причини, а не на симптоми.

З тими психологами нема права вже й розслабитись.

Можеш, коли хочеш 🫶


#шоти

Хотіти любити мало.

Живи і будь 🫶


#атисобідумай

Запитували? Відповідаємо!

Багатьом відгукнувся приклад викладачки психології з університету, про яку я днями писав, що нею не вдавалося маніпулювати. Було запитання, яке може бути цікаве й іншим, тому відповідаю тут.

Запитували:

"Як їй (викладачці) вдавалося бути такою стійкою до маніпуляцій? Як таким можна стати і за рахунок чого?"

Відповідаю:

Тема маніпуляцій, одна із популярних тем психології. З одного боку, вона викликає острах, а з іншого - цікавість. Невже і справді людину можна так хитро заставити робити те, що вона насправді не хоче?

Я вам скажу, що ні, не можна.

Якщо людина робить щось, то вона чомусь таки хоче того. У неї може бути протиріччя внутрішнє, сумніви, але все ж буде частина її, яка таки того чомусь хоче.

Наприклад, у вас є знайомий, який хоче розвести вас на каву. Він заходить без церемонії:

- Ну то що, п'ємо каву, пригощаєш?
- ??? - ви так трохи в непорозумінні, бо вже пригощали його і вчора, і позавчора.
- Та що ти жмешся за тих 50 гривень, - каже хитрий друг, - свято сьогодні, а ти ближнього навіть кавою не хочеш пригостити!

І якщо ви далі йдете і купляєте йому каву, то тільки тому, що ви хочете того. Ні, ви знаєте, що він фактично маніпулює, ви не хочете купляти йому ту каву, але ймовірно ви хочете бути хорошою людиною, яка не  жметься за якихось 50 грн, може навіть хорошим християнином, який таки має милосердя і купить ближньому кави.

Табто, є у вас такі психологічні гачки (невпевненості, самознецінення, комплекси різні, як то пихатість чи хлопчик-помагай тощо), за які ці маніпуляції чіпляються і тому ви на них погоджуєтесь.

Як бути?

Знати про маніпуляції - мало. Вони працюють завжди в емоційній сфері, а людина істота найперше емоційна, а вже тільки потім раціональна.

Чим більше в людини правди у житті, тим нею важче маніпулювати. Навіть може не правди, як чогось зовнішнього, а правдивості, котра зсередини. Така людина не спішить догоджати, щоб заслужити похвалу, бо вона й сама себе знає з хорошої сторони; таку людину не сильно чіпляють й обрАзи, бо сама себе знає й з поганого боку, що її, а що не її.

Схоже, що пані професорка добре знала себе, тому її внутрішнє Я важко було застати зненацька, чи з того боку, який вона би ховала навіть від себе (за такі речі найлегше людей чіпляти). Вона то і сказала, що з неврозами своїми справилася давно.

Правдивість звільняє 🫶


#питаливідповідаємо

Багатьох віруючих людей лякає ця ідея Юнга про прийняття своєї Тіні:

- Як можна приймати те, що гріховне?! Хіба його не слід відкидати і сторонитись?

Це цікаво. Не секрет, що визнання своєї гріховності - це важливий лейтмотив християнського життя. Від церковних людей часто можна чути про гріхи, покаяння, свою недостойність перед Богом тощо. Однак, часто то лише така благочестива гра і не більше, побачити і визнати в собі щось справді погане не так то просто.

Такий острах перед пропозицією Юнга прийняти свою Тінь викриває віруючих людей. Показує, що часто це відчуття своєї гріховності ряжене, за ним ховається гординя благочестя.

У Святих Отців Церкви загальним місцем є думка про те, що бачення своїх гріхів, їх визнання, то милість Божа і початок праведності. Про це говорили св. Іван Золотоустий, преп. Антоній Великий, св. Симеон Новий Богослов, преп. Макарій Великий та інші.

Прийняття своєї гріховності, своєї Тіні, не означає, що їй тепер прийдеться підтакувати і йти на поводу. Також треба розуміти ще, що ти не зводишся до своєї Тіні, є ще й світла сторона. Все це історія про те, щоб бути у правді і з правди жити.

Тінь лише там, де світло 🫶


#іпровіру #шоти

Сьогоднішню євангельську притчу про званих на вечерю (Лк. 14. 16-24) цікаво буде інтерпретувати з точки зору юнгіанської аналітичної психології.

Ця притча — це образ глибинного процесу, який відбувається в кожній людській душі.

Господар вечері — це Самість. Центральна точка психіки, яка об'єднує все наше єство: і світло, і тінь, і те, ким ми є, і ким ми можемо стати, і навіть те, ким ми не хочемо бути. Самість — це не ідеал, а наша внутрішня істина, наша повнота, до якої ми покликані йти через прийняття розрізнених частин себе.

Однак, коли Самість кличе, перші, хто відмовляється прийти, — це наші "хорошості". Ідеалізовані образи, створені нашим суперего: "я маю бути ідеальним працівником", "я не можу підвести свою сім'ю", "мої обов’язки важливіші за все". Маски, які ми носимо перед світом. Вони здаються важливими, але насправді це бар'єри, які утримують нас у вузьких рамках банального життєвого, наіграного сюжету. Ми роздроблені і відмовляємося зібратись частинками самих себе в цілісність, бо боїмося відпустити ці зовнішні "досягнення" і ролі, боїмося зняти грим і костюми, щоб побачити себе без ідеалізованих масок.

І тоді Самість звертається до іншої частини нас — до калік, сліпих, тих, кого ми намагаємося не помічати. Це наша Тінь — усі ті риси, які ми відкидаємо, ховаємо, соромимося. Це наші страхи, слабкості, злість, нездійснені бажання. Вони здаються нам неприйнятними, недостойними, але саме вони є ключем до нашої зрілості. Прийняти свою Тінь означає відкритися істині про себе, впустити в життя те, чого ми найбільше уникаємо, від чого ховаємось за ідеалізаціями.

Гостина господаря — це подія ініціації. Це момент, коли ми перестаємо ховатися за зовнішніми масками, припиняємо боротися з частинами себе і стаємо цілісними. Це становлення зрілості, яка дає нам справжню свободу бути собою і живим собою відповісти на це життя, знайти сенс.

Покликані на вечерю всі, але тільки справжність обирає прийти. Чим більше справжності, тим ми більше цілісні. Але це лякає. Страшно пускатись нажитого, хоч і фальшивого, і не менш страшно приймати хоч і правдиву, але ущербність та убогість. Однак, це умова, щоб потрапити на гостину життя. Інакше прийдеться й далі тільки функціонувати.

Люди ходять за плугом,
Люди будують хаткИ...
Одна перед Богом заслуга -
Дивитися на зіркИ.

Живи і будь 🫶


#психомудрості

Надибав у Дітріха Бонхеффера, про якого я вже тут вище писав, кілька цитат, що будуть в продовження моїх вчорашніх думок про культ відвертості і прямоти. Читніть, це може стати в нагоді.

Фальш у поточному контексті найважче розпізнати. Ти можеш щось робити, бо так воно, на перший погляд, нібито і має бути, так воно он всюди, але звідки тоді той дурний присмак кожного разу, ти не дуже розумієш.

Отже:

"Нахабство, суть якого в ігноруванні всіх дистанцій, що існують між людьми, так само характеризує невігласа, як і внутрішня невпевненість. Загравання з хамом, підлагодження під бидло веде до власного обидлювання. В інші часи християнство свідчило про рівність людей, сьогодні воно з усією пристрастю має виступати за повагу до дистанції між людьми".

***

"Балакучість може бути іноді чарівною у жінок, але у чоловіків вона здається мені огидною. Вивалюють перед першим зустрічним про свої справи, не розбираючи, чи це цікавить співрозмовника чи ні, чи має він взагалі якесь до цього відношення чи ні, просто тому, що необхідно виговоритись.

Якщо кілька годин стримувати цей майже фізичний позив і бажання висказатись, то потім будеш тільки радий, що не дав йому волі.

Мені іноді просто соромно бачити, як люди принижують себе цим прагненням виговоритися, як вони невпинно говорять про свої справи тим, хто просто не вартий цього і хто їх навряд чи слухає; а найдивовижніше при цьому, що вони навіть не мають потреби говорити правду: головне для них — лише поговорити про себе, чи це правда чи вигадки. Зовсім інше — потреба у справжній розмові, тобто у духовному спілкуванні. Але мало тих, хто може вести розмову, що виходить за межі приватних справ".

***

"Мало людей, які вміють гідно оцінити замкнутість... Якщо людина замкнута, то тут дуже важливо не тільки те, що саме вона замкнула в собі, але важливо і те, щоб була до того ж і така людина, перед якою можна було б повністю розкритися".

***

Якщо слова у людини нічого не коштують, то це полова, і гріш ціна такій людині у базарний день.

Живи і будь 🫶


#цитатка

Є сьогодні якась така мода на відвертість. Культ прямоти і безпосередньості. Нібито в тому ти особливо правдивий, не-наіграний. І люди спішать бути такими відвертими, прямими, правдивими такими. Спішать вивертатись своїм особистим, інколи спіднім, тикають собою одне одному в обличчя, а хто не спішить - той боягуз закомплексований.

Однак, не важко помітити, як життя при тому стало вульгарним. Замість щирості і безпосередньості, навколо повно вульгарщини і пошлості.

Не те, щоб я проти безпосередньості, прямоти чи відвертості, але ж на все своє місце, час, та і то не з кожним.
Всі ці речі про особливу довіру, вони не базарні. Це про інтимність, не варто з тим спішити. Зрозуміло, що ти можеш роздітись десь вдома, або перед тим, кого любиш, але навіщо це робити перед кожним і на вулиці? Так і з почуттями.

Інколи люди так запросто оголяють душі, що диву даєшся, чому вони вже й голими не ходять. А чому ні - це ж так правдиво.

Ми спішимо разом із географічними дистанціями так само легко долати всі особисті. Не варто. Все справжнє, цінне і святе треба берегти, турботливо ростити. Кожен розуміє, яка то дурість діамантом колоти горіхи, що ж так до себе легковажно?

Бережи себе 🫶


#думи