🌻 З виписок минулого
«Коли загремить наша коляда під холодним небом Британії, під альпійськими верхами Німеччини, під австралійським Південним Хрестом, поміж тунезійськими пісками, посеред хмародерів Америки чи в аргентинській гарячій ночі - не забудьмо про тих, що вже ніколи не засядуть до святкового стола і про тих, що ще й сьогодні «йдуть за свій Край, за стрілецький звичай - ідуть в бій за свою перемогу!...»
Минуло рівно 74 роки з моменту написання рядків на шпальтах
видань українських дивізійників в еміграції, й не старіє суть кожного слова, пронизаного біллю несправедливості і смутку українців, що спіткали багато років тому - як і сьогодні. Проте мотив української коляди не забутий! Не згасали її ноти і в часи вишколу молодих офіцерів Української Національної Армії:
« ... Ми зберігали наш рідний звичай, нашу старобутню українську традицію і де б ми не перебували тоді, ми святкували різдвяний празник так як пристало воякам за Віру і Батьківщину. Українську коляду чули Олешани, Гільверзум, Берлін і всі ці чисельні міста ім. містечка, що в них перебували на вишколі молоді вояки Першої Української Дивізії ...»
Лунав фольклор у тісних вулицях імперіалістичної Німеччині, лунав у закутках тихої Голландії, і «у словацьких горах, поміж приязним словацьким населенням, яке ще тоді не зовсім розуміло нас і якому щойно пізніше зовсім відкрили очі червоні «визволителі».», а сьогодні - серед руїн понівеченого Покровську, вірного Словʼянську і нездоланого Херсону. Попри зловісність московських спецслужб, святкують свою трапезу мешканці незабутих Мелітополя, Скадовська, Джанкоя, Севастополя, Донецька, Луганська та багатьох інших наших міст.
«Вифлеємська зірка, яка загоріла на небосклоні і сповіщає нам хвилину спомину про Різдво Христове, застає знов на землі стан, який аж ніяк не гармоніює з янгольськими піснями над Вифлеємом: « ... Слава во вишніх Богу, і на землі мир людям доброї волі...» Одну частину світу застає вона прибиту маривом непевности і терпінь, другу - в полумʼях нелюдської війни і серед небувалого досі кровопролиття, якому, здається, і краю немає...»
Свято українського Різдва у ці буремні роки цілком і повністю слід присвятити тим людям, дякуючи котрим звичайний пересічний громадянин України може скуштувати гарячу різдвяну кутю не за лаштунками холодного «закордоння», натомість - у теплих домівках Української Держави. Мова йде про тих стрільців, доля яких залежить у тому числі від нашої згуртованості і взаємопідтримки, щоб знову не ставали актуальними слова «Край у руїні, люд у кайданах...». Тому вмикайте холодний розум і не сприймайте всі вкиди за чисту моменту.
Вороги підступні, натискають на наші найболючіші місця, користуючись крихтами правдивих історій з накрученими фейками для абсолютної глобалізації тої чи іншої проблеми, з метою підірвати єдність та наш супротив. Ні зовнішнього, ні внутрішнього ворога не треба, якщо свої ж себе пошматують і зʼїдять.
« ... Досвід історії вчить, що щастя миру мусить бути окуплене великими жертвами. Цих жертв не оминути народам, які боронять своїх прав проти зазіхань ворогів, тим не менше вимагається данину крови від тих народів, які в огні воєнних подій щойно кують свою долю і за ціну своїх жертв здобувають собі право на державну самостійність, право на мирні і щасливі часи…»
Не згасла памʼять легіонерів-січовиків, вірних Директорії козаків, відчайдушних стрільців УНА та УПА. Не згасне памʼять і про нащадків великих предків - всіх воїнів Сил оборони України!
🇺🇦 Хай живе Вільна Україна!
🌾 На світлині: майбутні підстаршини та офіцери протипанцерного полку дивізії «Галичина» (згодом 1-ї дивізії УНА) святкують Різдвяну трапезу під час вишколу в Голляндії. Кінець 1943 року. Всі вони - українці з різних куточків нашої держави.
🌾Підписатися 🌾
«Коли загремить наша коляда під холодним небом Британії, під альпійськими верхами Німеччини, під австралійським Південним Хрестом, поміж тунезійськими пісками, посеред хмародерів Америки чи в аргентинській гарячій ночі - не забудьмо про тих, що вже ніколи не засядуть до святкового стола і про тих, що ще й сьогодні «йдуть за свій Край, за стрілецький звичай - ідуть в бій за свою перемогу!...»
Минуло рівно 74 роки з моменту написання рядків на шпальтах
видань українських дивізійників в еміграції, й не старіє суть кожного слова, пронизаного біллю несправедливості і смутку українців, що спіткали багато років тому - як і сьогодні. Проте мотив української коляди не забутий! Не згасали її ноти і в часи вишколу молодих офіцерів Української Національної Армії:
« ... Ми зберігали наш рідний звичай, нашу старобутню українську традицію і де б ми не перебували тоді, ми святкували різдвяний празник так як пристало воякам за Віру і Батьківщину. Українську коляду чули Олешани, Гільверзум, Берлін і всі ці чисельні міста ім. містечка, що в них перебували на вишколі молоді вояки Першої Української Дивізії ...»
Лунав фольклор у тісних вулицях імперіалістичної Німеччині, лунав у закутках тихої Голландії, і «у словацьких горах, поміж приязним словацьким населенням, яке ще тоді не зовсім розуміло нас і якому щойно пізніше зовсім відкрили очі червоні «визволителі».», а сьогодні - серед руїн понівеченого Покровську, вірного Словʼянську і нездоланого Херсону. Попри зловісність московських спецслужб, святкують свою трапезу мешканці незабутих Мелітополя, Скадовська, Джанкоя, Севастополя, Донецька, Луганська та багатьох інших наших міст.
«Вифлеємська зірка, яка загоріла на небосклоні і сповіщає нам хвилину спомину про Різдво Христове, застає знов на землі стан, який аж ніяк не гармоніює з янгольськими піснями над Вифлеємом: « ... Слава во вишніх Богу, і на землі мир людям доброї волі...» Одну частину світу застає вона прибиту маривом непевности і терпінь, другу - в полумʼях нелюдської війни і серед небувалого досі кровопролиття, якому, здається, і краю немає...»
Свято українського Різдва у ці буремні роки цілком і повністю слід присвятити тим людям, дякуючи котрим звичайний пересічний громадянин України може скуштувати гарячу різдвяну кутю не за лаштунками холодного «закордоння», натомість - у теплих домівках Української Держави. Мова йде про тих стрільців, доля яких залежить у тому числі від нашої згуртованості і взаємопідтримки, щоб знову не ставали актуальними слова «Край у руїні, люд у кайданах...». Тому вмикайте холодний розум і не сприймайте всі вкиди за чисту моменту.
Вороги підступні, натискають на наші найболючіші місця, користуючись крихтами правдивих історій з накрученими фейками для абсолютної глобалізації тої чи іншої проблеми, з метою підірвати єдність та наш супротив. Ні зовнішнього, ні внутрішнього ворога не треба, якщо свої ж себе пошматують і зʼїдять.
« ... Досвід історії вчить, що щастя миру мусить бути окуплене великими жертвами. Цих жертв не оминути народам, які боронять своїх прав проти зазіхань ворогів, тим не менше вимагається данину крови від тих народів, які в огні воєнних подій щойно кують свою долю і за ціну своїх жертв здобувають собі право на державну самостійність, право на мирні і щасливі часи…»
Не згасла памʼять легіонерів-січовиків, вірних Директорії козаків, відчайдушних стрільців УНА та УПА. Не згасне памʼять і про нащадків великих предків - всіх воїнів Сил оборони України!
🇺🇦 Хай живе Вільна Україна!
🌾 На світлині: майбутні підстаршини та офіцери протипанцерного полку дивізії «Галичина» (згодом 1-ї дивізії УНА) святкують Різдвяну трапезу під час вишколу в Голляндії. Кінець 1943 року. Всі вони - українці з різних куточків нашої держави.
🌾Підписатися 🌾