Скрижаль: Історичний HUB


Гео и язык канала: Украина, Украинский
Категория: Познавательное


Твій 🇺🇦 просвітницький HUB:
🌻 Історія України
🌻 Факти, які вщент розбивають пропаганду московитів
🌻 Архіви, фото, авторські відео, міфологія
🌻 По всім питанням: @Schastya_Nastya
🌻 Донат на канал
5375411207947347
https://send.monobank.ua/jar/97cTdJStwi

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Гео и язык канала
Украина, Украинский
Статистика
Фильтр публикаций


🌻 Наказ отамана Болбочана щодо мобілізації в Україні офіцерів до 35 років та солдат 1897, 1898, 1899 років народження (19-21 рік).

28 листопада 1918 року на шпальтах харківської газети «Південний край», майоріли публікації наказів отамана щодо запровадження мобілізаційних заходів у губернії. Харків, хоч і запізно, але все ж таки готувався до наступу більшовиків.

Упродовж кінця листопада – першої половини грудня німецьке командування заспокоювало, що війська підтримують порядок у місті і нікуди без української ротації не підуть.

Українські військові почали заходити до Харкова зранку 15 грудня. Ситуація в сусідньому Білгороді залишалась стабільно напруженою.

До цього моменту німців в Україні було вже мало, вони не складали навіть гарнізон. Тому під натиском більшовиків залишили Білгород і відійшли до Харкова, проте вже 25 грудня зайняли Козачу Лопань.

3 січня 1919 року Харків захопили більшовики. З Міністерства закордонних справ Директорії Української Народної Республіки надсилали багаточисельні ноти протесту москальському комісару закордонних справ Георгію Чичеріну про захоплення українських населених пунктів, таких як Валуйки, Куп'янськ, Білгород.

Також було зазначено, що в районі Харкова оперують більшовицькі війська, які складались з латишів, китайців, мадяр і москалей.

4 січня Чичерін відповідає, УВАГА:

«що частини радянської росії не направлялись і навіть не перебували біля кордонів України».

Чичерін запевняв, «що бойові дії на українській території ведуться між Директорією та частинами «українського радянського уряду», який начебто має повну незалежність».

Десь ми вже чули, правда ? «Це не ми, це громадянська війна». Типова методичка. Напали більшовики, їх агентура діяла в місті з листопада і допомогла наступу. Хоча саме цей уряд москва в якості маріонетки згодом посадила у Харкові.

🌾Підписатися🌾


🌻 Газета «Зоря» від 1 січня 1933 року

В «подарунок» до Нового року окупанти московити надрукували черговий перелік українських сіл та колгоспів на «чорну дошку».

Занесення населеного пункту на «чорну дошку» означало його повну ізоляцію збройними загонами з метою вилучення буцімто прихованого зерна, здійснення арештів так званих «куркулів» та усіх, хто чинив спротив хлібозаготівельним бригадам, вивезення продовольства із торговельних мереж.

Також повністю припинялася торгівля: державна і кооперативна. З населених пунктів затягувалися повністю раніше видані кредити. Також на них накладалися натуральні штрафи.

Зазвичай на «чорні дошки» потрапляли села, які мали велике недовиконання планів заготівель. Наявність серед уродженців села активних діячів повстанського руху, участь селян у «куркульських повстаннях» 1920-1921 років також могло стати причиною занесення на «чорну дошку».

Цей вид репресій застосовувався під час Голодомору в Україні і в Північнокавказькому краї, на територіях компактного проживання українців, в першу чергу на Кубані та Донбасі.

🌾Підписатися🌾

2.7k 0 17 22 129

🌻 Свято Маланки, або як українці Новий рік зустрічали

Ми часто бачимо міфи, що українці ніколи не святкували Новий рік, і, що це не наше традиційне свято. Але це не так.

Ще з дохристиянських часів наші пращури після Різдва Сонця, яке святкували на день зимового сонцестояння, звідкіля розпочинається зростання світлового дня (близько 20-25 грудня) святкували Новий рік, точніше свято Маланки.

Отже, Свято Маланки має корені ще з дохристиянських часів. Згідно з віруваннями того часу, Маланка була донькою богині Лади. Традиція Щедрого вечора сягає також дохристиянських часів.

За старими звичаями у перший день нового року слов'яни вшановували богів Васильчика і Маланку. Згідно з легендою, у богині Лади була донька Маланка, яку викрав змій і ув'язнив у темниці. Наречений Маланки, бог Місяць, був на полюванні, тому дівчину врятував богатир Васильчик.

З приходом християнства трактування свята змінилося. Православна церква пов'язала цей день із пам'яттю про двох святих: Василія Великого Кесарійського і преподобної Меланії Римлянки.

Василій Великий був визначним церковним діячем, одним з отців Церкви та архієпископом Кесарії Каппадокійської в Малій Азії. Йому приписують винахід іконостасу та складання літургії Василя Великого.

Маланка, або Меланка Молодша була черницею і меценаткою: вона відома тим, що будувала церкви, допомагала нужденним і піклувалася про хворих у часи занепаду Римської імперії.
 
Меланію у народній традиції шанують як покровительку сімейного добробуту, родинної злагоди та народження дітей.
 
🌾Традиції Щедрого вечора
 
Головна традиція свята — це пишна вечеря, яка об’єднує всю родину за одним столом. На відміну від пісного Святвечора, на Щедрий вечір страви готують багатшими, додаючи масло, молоко чи вершки.
 
🥣 Основними стравами були:
 
Щедра кутя — основна страва, яка символізує добробут і достаток.
М’ясні делікатеси: страви зі свинини, домашні ковбаси.
Вареники, млинці та пироги з різними начинками.
Однак рибу на стіл не ставили, адже існувала прикмета, що добробут може «упливти» разом із нею.

Важливим елементом вечора було щедрування. Молодь збиралася в групи, вбиралася в костюми й ходила від хати до хати, співаючи щедрівки. За це їх щедро пригощали господарі. Улюбленим персонажем таких обходів була сама "Маланка" — хлопець у жіночому вбранні, якого супроводжувала "Василина" (дівчина, переодягнена у чоловіка).
 
Дівчата також збиралися разом для ворожіння. Вважалося, що у цей вечір ворожіння найбільш правдиві, тому дівчата намагалися дізнатися про свою долю, заміжжя та майбутнє життя.

Щедрівки притаманні саме Україні, що вирізняє нас з інших культур словʼянського типу.

Також на ранок 1 січня молоді хлопці сіяли пшеницю на добробут і благополуччя, бажаючи достатку та врожаю на весь рік.

З наступаючим Новим роком Вас і зі святом Маланки ☺️

🌾Підписатися🌾


🌻 Новорічна листівка УПА.

З новим роком, московити!

З партизанського журналу «Повстанське кропило» за 1 січня 1945.

Завжди актуально

🌾Підписатися🌾

4.6k 6 85 14 182

🌻 31 грудня 1933 року вийшла постанова Раднаркому СРСР «Про переселення на Кубань, Терек та Україну».

Запропоновано Всесоюзному переселенському комітету при РНК СРСР організувати до початку 1934 року переселення в Україну 15-20 тисяч сімей, а на Кубань і Терек - не менше 10 тисяч сімей.

🤬 Загалом, після Голодомору 1933 року, в домівки вбитих українців штучно заселяли московитів.

Зокрема, з того, що відомо:


В Одеську область з Горьковської було завезено 141 ешелон росіян, з Білорусі - 68 ешелонів.

У Дніпропетровську область з західних регіонів росії було завезено 125 ешелонів.

У Харківську область - 188 ешелонів.

У Донецьку область з Івановської - 147 ешелонів.

У Луганську область завозили московитів з Ленінградської.


Москалів переселяли в опустілі села, де українців виморили голодом цілими колгоспами і родинами. Переселяли російських вчителів та культурних діячів, щоб насаджувати «своє» і сказати «так и было».

Тому, коли «узький мір Донбаса» говорить, що це їхня земля, можете сміливо відправляти їх на свою справжню Батьківщину - на московію, куди вони рано чи пізно заберуться все одно. А українці Донбасу, яких вигнали зі своїх домівок, яких змусили тікати з рідної української землі, залишивши все, що в них було, враховуючи своє серце, ніколи не пробачать московських покидьків і їхніх прислужників, що зрадили свою країну і допомогали ворогу. Кожен отримає по заслугах за скоєне, ще настане час справедливості. Щоб змія 2025 року завітала за розплатою!

🌾Підписатися🌾

3.3k 5 83 29 156

Хто такий Гордон? 😄
Опрос
  •   Казковий лис
  •   Таролог і астролог
  •   Фантазер
  •   Маніпулятор
  •   Месія
660 голосов


Як раніше називали козаків -розвідників ?
Опрос
  •   Кроти
  •   Пластуни
  •   Січовики
  •   Диверсанти
693 голосов


Теорія, яка характеризує байдуже ставленням до своєї Батьківщини, свого народу, заперечує патріотизм і національну незалежність, висуває ідею створення світової держави і громадянства називається -
Опрос
  •   Патріотизм
  •   Екзистенціалізм
  •   Космополітизм
  •   Інтернаціоналізм
  •   Націоналізм
612 голосов


🌻 Пілоти та літак «Націоналіст», придбаний у 1935 році в Клівленді, штат Огайо, місцевими активістами з ОДВУ для підготовки летунів з метою деокупації України.

Організація Державного Відродження України - де-факто місцева філія ОУН

Для цього 700 патріотів склали пожертви по $100

🌾Підписатися 🌾


🌻 Цікавий факт

«Old Santeclaus with Much Delight», анонімний ілюстрований дитячий вірш, опублікований у Нью-Йорку в 1821 році, випередив на два роки першу публікацію «A Visit from St. Nicholas»

На фото перша публікація, в якій згадуються (та ілюструється) Санта-Клаус та його 🛷 з оленями, а також вперше описується його прибуття напередодні Різдва.

Супровідні ілюстрації є найбільш ранніми опублікованими художніми зображеннями фігури Санта-Клауса/св. Миколая.

Імена автора та ілюстратора невідомі. Ілюстрації були відтворені літографічним способом, що стало першим прикладом літографії у Сполучених Штатах.

🌾Підписатися 🌾


🌻 Художник - Едвард Козак

Карикатура в заснованому ним сатиричному журналі «Лис Микита», 1967 рік

Українська діаспора

🌾Підписатися 🌾


Дякую, за те, що ви тут 🤝


🌻 Різдвяне селфі 1905 року з Донеччини. Колядники, Слобода Сергіївка, Бахмутський повіт

На цій старовинній світлині один з хлопців — Марко Залізняк, — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині. Він залишив справжній фотолітопис нищення совєтами українського села Удачне наприкінці 1920-х - на початку 1930-х. На його знімках кадри колективізації, розкуркулення й розорення селян, відбирання хліба й виселення до Сибіру.

Під час Голодомору його запрошували працювати фотографом у НКВС, але він не погодився. Щоб врятувати родину від голоду, чоловік обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз сім’ю з Романівки. У Гришиному (згодом — Красноармійськ, нині — Покровськ) влаштувався на будівництво заводу, але в 1933 році вимушений був повернутися до Романівки.

Фотографій, що засвідчують злочин радянського режиму проти українців, не так багато. І Марко цілковито розумів значущість своїх кадрів, що підтверджував його син:

«Що сьогодні є рядовий знімок, те завтра буде історією».


Фотознімки Марка Залізняка були взяті за основу в створенні документальних фільмів «Миті нашого життя», «Голодомор» та інші. Ці світлини надзвичайно цінні для збереження правди про Голодомор. Їх друкують у підручниках, монографіях тощо.

«Моє знайомство з фотографією розпочалося у 1905 році, коли мені було 12 років»,
-
згадував Марко Залізняк.


«Я з друзями ходив селом колядувати, носив вечерю, засипав пшоном, і в результаті заробив 4,5 карбованця. Після свят я віддав ці гроші батькові, а він сказав, щоб йому гроші не потрібні, щоб я залишив їх собі і застосував з розумом».

І ось, одного дня Марко побачив в газеті оголошення: «Займіться фотографією!».

Він вирішив скористатися заробленими коштами, пішов до керівника пошти, який допоміг йому відправити гроші до Харкова і вже через тиждень у Слободу прийшов пакунок з фотоапаратом та посібником до нього.

12-річний хлопець самостійно опанував апаратуру, керуючись інструкцією. Спершу світлини проявляв у конюшні при відкритих дверях, тож спроби були невдалими. Але хлопець не впав у відчай і майже ніколи не розлучався з фотоапаратом.

«
Згодом до нас у село приїхало німецьке сімейство, і я побачив, як їхній син проявляє фото в кімнаті, зовсім закриваючи вікна ковдрою. Я став робити так само, і в мене почали гарно виходити знімки",

— пригадував фотоаматор.

У центрі світлини — Марко Залізняк. Цей знімок хлопчак зробив самотужки, прив’язавши мотузку до затвора фотоапарата.

Професійно займатися фотографією Марко почав у роки ПСВ. Залізняк прожив 89 років і залишив по собі понад 5 тисяч фотознімків.

Деякі його роботи можна погортати тут

🌾Підписатися 🌾

7.9k 3 86 5 152

🌻 З виписок минулого

«Коли загремить наша коляда під холодним небом Британії, під альпійськими верхами Німеччини, під австралійським Південним Хрестом, поміж тунезійськими пісками, посеред хмародерів Америки чи в аргентинській гарячій ночі - не забудьмо про тих, що вже ніколи не засядуть до святкового стола і про тих, що ще й сьогодні «йдуть за свій Край, за стрілецький звичай - ідуть в бій за свою перемогу!...»

Минуло рівно 74 роки з моменту написання рядків на шпальтах
видань українських дивізійників в еміграції, й не старіє суть кожного слова, пронизаного біллю несправедливості і смутку українців, що спіткали багато років тому - як і сьогодні. Проте мотив української коляди не забутий! Не згасали її ноти і в часи вишколу молодих офіцерів Української Національної Армії:

« ... Ми зберігали наш рідний звичай, нашу старобутню українську традицію і де б ми не перебували тоді, ми святкували різдвяний празник так як пристало воякам за Віру і Батьківщину. Українську коляду чули Олешани, Гільверзум, Берлін і всі ці чисельні міста ім. містечка, що в них перебували на вишколі молоді вояки Першої Української Дивізії ...»

Лунав фольклор у тісних вулицях імперіалістичної Німеччині, лунав у закутках тихої Голландії, і «у словацьких горах, поміж приязним словацьким населенням, яке ще тоді не зовсім розуміло нас і якому щойно пізніше зовсім відкрили очі червоні «визволителі».», а сьогодні - серед руїн понівеченого Покровську, вірного Словʼянську і нездоланого Херсону. Попри зловісність московських спецслужб, святкують свою трапезу мешканці незабутих Мелітополя, Скадовська, Джанкоя, Севастополя, Донецька, Луганська та багатьох інших наших міст.

«Вифлеємська зірка, яка загоріла на небосклоні і сповіщає нам хвилину спомину про Різдво Христове, застає знов на землі стан, який аж ніяк не гармоніює з янгольськими піснями над Вифлеємом: « ... Слава во вишніх Богу, і на землі мир людям доброї волі...» Одну частину світу застає вона прибиту маривом непевности і терпінь, другу - в полумʼях нелюдської війни і серед небувалого досі кровопролиття, якому, здається, і краю немає...»

Свято українського Різдва у ці буремні роки цілком і повністю слід присвятити тим людям, дякуючи котрим звичайний пересічний громадянин України може скуштувати гарячу різдвяну кутю не за лаштунками холодного «закордоння», натомість - у теплих домівках Української Держави. Мова йде про тих стрільців, доля яких залежить у тому числі від нашої згуртованості і взаємопідтримки, щоб знову не ставали актуальними слова «Край у руїні, люд у кайданах...». Тому вмикайте холодний розум і не сприймайте всі вкиди за чисту моменту.

Вороги підступні, натискають на наші найболючіші місця, користуючись крихтами правдивих історій з накрученими фейками для абсолютної глобалізації тої чи іншої проблеми, з метою підірвати єдність та наш супротив. Ні зовнішнього, ні внутрішнього ворога не треба, якщо свої ж себе пошматують і зʼїдять.

« ... Досвід історії вчить, що щастя миру мусить бути окуплене великими жертвами. Цих жертв не оминути народам, які боронять своїх прав проти зазіхань ворогів, тим не менше вимагається данину крови від тих народів, які в огні воєнних подій щойно кують свою долю і за ціну своїх жертв здобувають собі право на державну самостійність, право на мирні і щасливі часи…»

Не згасла памʼять легіонерів-січовиків, вірних Директорії козаків, відчайдушних стрільців УНА та УПА. Не згасне памʼять і про нащадків великих предків - всіх воїнів Сил оборони України!

🇺🇦 Хай живе Вільна Україна!

🌾 На світлині: майбутні підстаршини та офіцери протипанцерного полку дивізії «Галичина» (згодом 1-ї дивізії УНА) святкують Різдвяну трапезу під час вишколу в Голляндії. Кінець 1943 року. Всі вони - українці з різних куточків нашої держави.

🌾Підписатися 🌾


🌻 Державна заслужена академічна хорова капела «Думка", 1957 рік

Стара версія «Щедрика»

🌾Підписатися 🌾

1.8k 0 46 8 140

​​🌻147 років тому, у грудні, на Поділлі народився Микола Леонтович. Велика постать, людина високого таланту і автор обробки всесвітньо відомого Щедрика. Талановитий українець, якого вбили чекісти.

Його називають «Українським Бахом» за величезний внесок у розвиток хорової музики.

Микола Леонтович з’явився на світ у селі Монастирок (зараз Немирівського району Вінницької області) в родині священника.

Початкову музичну освіту здобув від батьків. Тато, Дмитро Федорович, грав на скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, керував хором семінаристів. Мама, Марія Йосипівна, любила співати і прищепила синові любов до української народної пісні.

У неповні 15 років він закінчив Шаргородське початкове духовне училище і вступив до Подільської духовної семінарії у губернському центрі – Кам’янці-Подільському. Тут він навчився грати на скрипці, фортепіано, духових інструментах, вивчав теорію музики, хоровий спів, займався музичною обробкою народних пісень.

Після закінчення семінарії викладав церковний спів,  музику, чистописання, арифметику у школах на Поділлі, видав дві збірки «Пісень з Поділля». Одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич – українською інтелігенткою з Волині.

📌1904 року родина Леонтовичів переїхала на Донбас, на станцію Гришине (нині Покровськ Донецької області), де Микола Дмитрович викладав співи і музику, а також організував капелу робітників-залізничників. Та згодом під тиском влади, яка закидала йому участь у революційних подіях 1905–1907 років, був змушений повернутися на рідне Поділля.

Із осені 1908 він працював у Тульчинській жіночій єпархіальній школі. Очолив місцеве відділення товариства «Просвіта». Це був час його творчої зрілості, коли композитор написав такі хорові шедеври, як «Коза», «Ой сивая зозуленька», «Женчичок-бренчичок», «Піють півні», «Козака несуть», «Праля».

1914 випустив хорову обробку народного «Щедрика», яку розпочав ще на Донбасі. А на Різдво 1917 її вперше виконав хор Олександра Кошиця у Київському університеті Святого Володимира.

Згодом хор неодноразово виступав із «Щедриком» за океаном. Пісня стала настільки популярною, що американський композитор українського походження Пітер Вільховський (Peter Wilhousky) написав до неї англійський текст.

Ця версія під назвою «Carol of the Bells» і нині є однією з найпопулярніших різдвяних пісень у світі. Її можна почути у фільмах «Сам удома» і «Міцний горішок 2», сатиричних мультсеріалах «Сімпсони», «Південний Парк», «Гріфіни», у рекламах.

Отже, український «Щедрик» відомий у всьому світі як Carol of the Bells, який є міжнародним різдвяним хітом, був написаний на Донбасі! Автор обробки «Щедрика», український композитор Микола Леонтович написав першу версію майбутнього хіта у Покровську, в своїй музичній школі.

За сприяння Стеценка на зламі 1918–1919 років він із родиною переселився до Києва. За участі Леонтовича у Києві постала перша українська національна хорова капела і народна консерваторія. Та коли місто ненадовго опинилося під контролем білогвардійців, які переслідували українських діячів, Леонтович був змушений переховуватися. В листопаді 1919 він пішки, в літньому пальто, змарнілий і застуджений повернувся до Тульчина.

В останні роки життя Микола Леонтович працював над своїм першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою у трьох діях «На русалчин Великдень». Опера так і залишилася недописаною – через півстоліття її завершив та інструментував для сучасного симфонічного оркестру композитор Мирослав Скорик.

Видатний композитор не міг більше витримувати життя в Україні під радянською окупацією. Він зумів зібрати кошти і придбати квитки для виїзду за кордон, але не судилося. Рано вранці 23 січня 1921, коли Леонтович гостював у батька в селі Марківка (нині Теплицького району Вінницької області), його застрелив із гвинтівки чекістський агент Афанасій Грищенко, який на додачу ще й пограбував оселю.

Його вбила радянська влада, тоталітарна система, московити, рососійське бидло, яке вже кілька століть нищить наш цвіт нації, наших митців, нашу мову, наші традиції, нашу культуру.

🌾Підписатися 🌾


🌻 Дівоча група церковного і народного хору

с. Воскресинці, що біля Коломиї на Франківщині, 1912 рік.

🌾Підписатися 🌾


🌻 106 років тому, 19 грудня 1918 року Франція висадила в Одесі 15-тисячний десант

Перший французький корабель підійшов до Одеси ще 2 грудня того ж року. Війська УНР, що знаходилися в місті, не бажаючи вступати із Антантою в збройну конфронтацію, залишили його.

Військова присутність Антанти на півдні України тривала в рамках її політики щодо забезпечення стабільності в Східній Європі і підтримки територіальної цілісності російської імперії.

Ще в грудні 1917 року керівництво Антанти розділило територію, вже фактично мертвої москальської імперії на зони відповідальності. І саме Південь України увійшов до французької зони.

13 січня в Одесі було утворено штаб французької дивізії. Командир цієї дивізії генерал Філіп Анрі Жозе Д'ансельм вимагав від армії УНР відійти від Одеси за лінію Тирасполь - Вознесенськ - Миколаїв - Херсон. Врешті це було реалізовано і на початку лютого вже 1919 року французи зайняли Миколаїв і Херсон. Генерал не раз заявляв, що Франція і її союзники прийшли, щоб відновити російську імперію.

Французька військова присутність на Півдні України тривала до весни 1919 року. В березні того року під натиском більшовицьких загонів отамана Григор'єва, який в кінці лютого 1918 року перейшов на службу до червоних, французи залишили Херсон і Миколаїв, а в квітні і Одесу. Після цього більша частина контингенту Антанти була передислокована до Румунії.

В липні війська Антанти знову спробували закріпитися на Півдні України, але тоді все обмежилося лише обстрілом із корабельної артилерії Одеси і Очакова.

📌 На світлині французькі вояки разом із танками Renault FT - 17 в Одесі взимку 1918-19 років під час інтервенції військ Антанти в Південну частину України.

🌾Підписатися 🌾


🌻 20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину з метою вилучити (та знищити) усі записи не російською мовою в монастирях України:

«…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

Також в тому році вийшов загальний указ, щоб

«знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і «особливого наріччя» в них не було».


📌 Взагалі у XVIII столітті українську мову пригнічували таким чином:

1720 - указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.

1729 - наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1731 - вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».

1763 - указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 - заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.

1775 - зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.


Так викорінювалася наша мова та навіть згадка про реальну історію України.

На світлині кадр з фільму «Петро Перший» 1937-38 років

🌾Підписатися🌾


🌻 На світлині бачимо атаку комуністів на п'ятитисячну ходу українців, що проходила в районі Westside в Чикаго 17 грудня 1933 року.

Це сталося під час ходи-протесту, де «Комітет допомоги голодуючій Україні» звинуватив більшовицьку москву в організації штучного голоду в Україні. Комунякам не сподобалося.

🌾Підписатися🌾

2.8k 0 10 1 128
Показано 20 последних публикаций.