Стромата


Гео и язык канала: Украина, Украинский
Категория: Познавательное


ΣΤΡΩΜΑΤΑ – так греки називали клаптикову ковдру. Тут по клаптику збираю про життя, Всесвіт та все інше.

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Гео и язык канала
Украина, Украинский
Статистика
Фильтр публикаций


Справа в тому, що монтаж скелету та дослідження здійснювала Ганна Закревська. У 1938 році її заарештовано як "учасницю української націоналістичної організації". Вона не підписала жодного протоколу і в 1939 відпустили (можливо посприяло те, що слідчий виявився колишнім студентом Закревської). У 1943 році Ганна Василівна емігрувала до Канади. У цілком лояльного до радянської влади Івана Підоплічка були мотиви не згадувати про Закревську. За зв'язок із ОУН він викреслив із власної біографії старшого сина – Григорія, в офіційних текстах згадується лише син Володимир. Що йому пам'ять про маслаки слона, досліджуваного Закревською! Гадаю картину також не випадково закинули подалі від людських очей.
___
Дякую колегам за допомогу в розгортанні полотна та, особливо, доктору Олександру Ковальчуку за ідеї та доктору філософії Аліні Ступак за фото скелету

224 0 7 10 40

Колега (Олександр Ковальчук) висловив припущення, що то була ілюстрація до скелету трогонтерієвого слона, який з 1925 по 1943 експонувався в музеї (на фото). Його знайшли в Новогеоргіївську – місті, нині затопленому Кременчуцьким водосховищем. У Другу світову війну німці викрали скелет трогонтерія і по дорозі загубили…

… Вирішив почитати більше про трогонтерія із Новогеоргіївська, а де ж читати як не в праці Івана Підоплічка "Матеріали до вивчення минулих фаун УРСР". Там згадано майже про все що було знайдено в Україні до 1955 року. Не обідлено увагою дріб'язкові знахідки - поодинокі кістки коней, середньовічні рештки зайців та інша дрібноту. Також згадано знахідки, які вже на той час вважалися втраченими. Звісно, мало щось бути про знахідку в Новогеоргіївську, це ж був перший повний скелет трогонтерія в світі, гордість української палеонтології!.. А нема, мов лизнем злизало.
Продовження далі 👇


Якщо потрібно щось надовго сховати - звертайтесь. Позаду мого робочого місця стоїть шафа. Заввишки 3,5 м - хоч гопки стрибай, а не побачиш її верху. А зверху… заглибина. Тобто, якщо покласти щось наверх шафи, то не буде видно навіть у рівень, обов’язково дивитись зверху. Попередні покоління використали сховок для мотлоху- рулони пожовклого ватману, уривки карт УРСР, старий примус, ганчірʼя і… картина. На самому дні лежало згорнуте в рулон полотно – слон в повний зріст! Лежало довго, але і я не перший рік продовжую прибирання в кабінеті, врешті-решт надибав на картину. Не шедевр та цікаво з історичної точки зору. Полотно давнє, в 1939 році його вже трішки латали, підклеюючи під внутрішню сторону газету. Хтось (на жаль без підпису) намагався зобразити древнього слона. Не мамута, саме слона. Шерсті обмаль, довкола зелено, навіть зонтичні квітують, а вони полюбляють помірний і теплий клімат.
Продовження далі 👇


Але був такий голод і в Україні. А скільки там людей загинуло… Я пам’ятаю, що по селах і по Києву часто проїжджали вантажівки, в яких підвозили – буквально кидали надто ослаблених від голоду людей, що валялись на тротуарах. Дехто казав, що везуть їх на лікування, але коли я дивився, як їх напівживими кидали за руки й ноги, то жахнувся. А це були ще живі люди. Від самого ранку, вже о третій годині, треба було ставати в чергу до пекарні, щоб купити хліб. Більше нічого їсти тоді не продавали. Давали лише одну буханку хліба по одному кілограму на людину на день. Черга вишикувалася вже серед ночі. І що то була за черга... Раз по разу хтось падав від утоми. Інші намагались не наступити на нього і пильнували, щоб не проґавити свою чергу. Так, це була не просто черга за хлібом. Тут купували і продавали життя.
Кожен із останніх сил намагався якось врятуватися від голоду... Потім з буханцем і чаєм (а чаю, звісно, не було – варили різні лісові трави) живились цілий день, а то й місяць.
Солі теж не було. До солончака ходили селянки. Біля боліт вони відмивали солоний мул, який зрештою так і був багнюкою. Їли котів, їли собак, щоб вижити. Було місце, де хоч і дорого, але дуже смачно робили пиріжки з м'ясом. Згодом з’ясувалося, що котлети були начинені... людським м’ясом. Виявили – розстріляли власників, але це ще не кінець. Не дивуйся!
Знову ж таки, в Казахстані, коли ми були в цьому самому відрядженні, скільки разів нас викликали як експертів (бо інших знавців – лікарів чи фельдшерів там, звісно, не було) для ідентифікації знайдених у смітті кісток? Ми всі працювали, але ми витримали – у скількох місцях ми підписувалися, що дані правдиві і що ми про це мовчимо. Ми знали – щоразу міліція підозрювала людські кістки. Якось у смітнику ми знайшли цілу долоню з зап'ястком... Це були відходи з шинку, де ми їли дуже смачні фрикадельки. М'ясо вийшло легким, ніжним і трохи солодкуватим...
Звідки ми дізнались, що вони були з людської плоті?... Пізніше і тих викрили. Їх розстріляли, але вони також розкрили інші речі. У цій корчмі було кілька кімнат, де іноді ночували подорожні. В останньому з них одне з ліжок могло перевернутися серед ночі, коли все було тихо. І так - постіль перевернулася і скинуло... м'ясо в підвал, де його тихенько і швидко білували...
Про Україну тоді страшно замовчували. Я з Житомирської області. Не оминув і нас голод. Одного разу моя тітка зібрала трохи свого новішого одягу — блузи, фартухи тощо — щоб відвезти в місто на обмін. Взяти хліб, борошно, щоб мати для нас. Виміняла те, що виміняла, та спізнилася. Ночувати їй не було де, а ми теж чекаємо голодні. І вона повернулася в село. Того вечора вона поверталася сама в темряві. Її спіймали, вбили, забрали те, що на ній було одягнене, а потім вона, як і багато інших у ті голодні роки, безслідно зникла. Я впевнений, що так і було, хоча донині про неї немає ні слова. Вона просто зникло. Так, це було! Це справді треба описати! Зараз газета "Радянська Україна" шукає людей, які пережили роки голоду, щоб розповісти про ті часи. І я маю розповісти! Зараз інакше – ми живемо в демократії, це не страшно."
🕯🕯🕯
*У болгарському оригіналі 1942. Ймовірно помилка, тому виправив на 1941. Хоч Бурчак-Абрамович в 1988 році був у поважному віці, навряд чи помилився, ясність думки зберігав до смерті в 1997 році.


Пропоную вашій увазі спогади про голодомори в Україні та Казахстані, які залишив український палеонтолог Микола Бурчак-Абрамович (1902-1997). Спогади записано у 1988 році болгарським палеонтологом Златозаром Боєвим, опубліковано в 2008 році в болгарському журналі "Усури". Переклад з болгарської мій.
🕯🕯🕯
"Влітку 1941* р. два тижні йшла війна, а ми нічого не чули. Там, у Казахстані, ми були в такій дикій пустелі, що були повністю відрізані від світу. Найближче село було за 600 кілометрів від місця нашої дислокації. Це були страшні й неймовірно безлюдні місця. У 1942 році ще панував страшний голод, і люди по хуторах і селах стогнали від знемоги.
Що вони винайшли, щоб протистояти голоду? Збирали коріння, цибулини та бульби, варили їх. Мололи борошно — місили тісто з різноманітного дикого насіння. Мабуть, більшість з них були від неїстівних або навіть отруйних рослин. Від цьогор наші випорожнення часто були криваві... . Врятували лише мисливські рушниці. З Москви для відрядження дали тільки консерви і... ще патрони. Я регулярно ходив полювати на чапель, тетеруків, хохітв, дрохв, рідше – навіть на журавлів і джейранів. З убитих птахів робив тушки для наукової колекції, скелети відварював і чистив для моєї остеологічної колекції, а м'ясо я віддав хазяйці. Готувала для всіх – і для рідних, і для нас, і була безмежно вдячна. Разом із дітьми щодня шикувались у чергу, щоб поцілувати нам руки за те, що ми врятували їх від голодної смерті.
Перетинаючи ці затишні місця, траплялося, що ми заходили в якісь покинуті, точніше мертві села, що зникли 8-10 років тому, під час страшного голоду в 1932-1936 роках і навіть до 1938 року. Тоді не рідкістю були випадки, коли гинули цілі села – люди були бідні, доріг і залізниці не було, і лише одиницям вдавалося дістатися до запорошених доріг і звідти до найближчої залізничної станції, віддаленої зазвичай на декілька сотень кілометрів... Якось, під'їжджаючи до одного такого села, ми зайшли в один із крайніх будинків і побачили те, що понад 40 років я не можу забути. Всі члени родини були на місці. Насправді це були їхні напівмуміфіковані рештки, переважно їхні скелети. Люди вмирали в своїх ліжках - їхні скелети все ще були розташовані так, як їх застала смерть. Скільки років тому саме відбулася ця драма - мало хто знав. Чи врятувався він від голодної смерті, і якщо так, то куди втік? Це було жахливо - в кімнаті швейна машинка, відра, стакани, взагалі - все було на своїх місцях. Тут, мабуть, ще не ступала нога злодіїв... Мало хто бачив таке – хата перетворювалася на родинну усипальницю жертв голоду.
Ніхто не може сказати, скільки людей тоді померло від голоду. Я думаю, що це мільйони. У всьому цьому винен Сталін. Він створював штучний голод серед незаможного селянства, сподіваючись легше провести колективізацію в цих величезних і надзвичайно відсталих районах. А у казахів у Казахстані завжди були величезні стада худоби. Бідняки працювали на них, але хліб був для всіх. Зрозумівши, що наближається колективізація, куркулі залишили свої стада бідним – на забій і бенкет. Два тижні вдень і вночі відбувалися неймовірні бенкети. А потім прийшов голод...
(продовження в наступному пості)


😡14 листопада внаслідок чергової атаки російських дронів на Одесу загинула людина, поранено 10 людей та постраждали будівлі, зокрема Палеонтологічний музей Одеського національного університету. На щастя пошкодження музею не великі, та все ж є.

🏛️Всі палеонтологічні музеї України унікальні, їх не можливо порівняти між собою. В Одесі експонуються перш за все знахідки із північно-західного Причорномор'я. Регіон невеликий, але колекція вражаюча! Хорошого збереження скелети доісторичних слонів (і не лише доволі банального мамута🦣), носорога, верблюда, коней. Велика колекція черепів інших стародавніх тварин… Деякі експонати знайдено в ХІХ столітті, вони "переживають" третю війну!

👀Особливою родзинкою Одеського музею є скелет моа – велетенського нелітаючого птаха. Зусиллями давніх народів Нової Зеландії, моа знищені та ще й так, що навіть кісточок не багато залишили. За межами Нової Зеландії скелети моа можна побачити в Лондоні, Йорку, Вашингтоні та Одесі.

❓Чому колекцію не було переміщено в сховище? Мені, як музейному співробітнику це зрозуміло. Наприклад, картини можна поставити рядами. Із скульптурами важче, але принаймні можливо обмотати захисним матеріалом і десь поставити. Скелети тварин, та ще й таких, що мільйони років пролежали у землі, складні у транспортуванні. Їх необхідно демонтувати, а потім кудись скласти. І не насипом. Один череп слона займе ящик таких розмірів, що, мабуть, доведеться двері вибивати.

🫳📦🪜🔨Процес потребує залучення великої кількості людей – музейні працівники, які знають як поводитись із кістками, ретельно занотовують куди що складено (не запишете – потім не зберете). Та й просто слідкують, щоб палеонтологічні знахідки не потрапили на Старокінний ринок.

Потрібні столяри для виготовлення ящиків і багато-багато деревини. Скільки це коштує – не берусь сказати. Чимало. Потрібні вантажники (багато). Потрібен вантажний транспорт, який здійснить десятки ходок. Необхідне велике приміщення. Не ангар на землі (інакше навіщо було все починати?), а справді захищене велике приміщення. Зауважте – армії такі приміщення також потрібні, його через букінг не знайти.

І наостанок… гарантоване пошкодження експонатів. Навіть шафу від ІКЕА краще зайвий раз не збирати/розбирати. Основа експозиції музею в Одесі – кістки викопних тварин, більшість із них крихкі. Тому демонтаж, попри витрачені мільйони гривень, однозначно завдасть шкоди.

🤔Чому не було переміщення експонатів – розумію. Питання в іншому – навіщо в 2022 році звільнили співробітників? Музейний науковий працівник не просто консультант екскурсовода. Наприклад в наші обов'язки входить прибирання вітрин, адже потрібно знати що перед тобою і як воно зібране. Тим більше музейні працівники незамінні при ліквідації наслідків обстрілу. Необхідно не просто акуратно зібрати кістки, а розуміти звідки що відлетіло. Але університет залишив у музею лише одну співробітницю. Цей обстріл втрати не великі. Як буде далі – хто зна?
____
😡Для порівняння:
23 липня 2023 року російська ракета пошкодила собор московського патріархату в Одесі. Про це писали всі медіа, зокрема закордонні – BBC, CNN. Навіть на сайті Смітсонівського інституту виклали чималеньку статтю. Хоча в чім трагедія не зрозуміло. Мінус ракета, а ніхто не загинув і не поранений. Собор у 2010 році особисто "освячував" Владімір Гундяєв (позивний "патріарх Кіріл"). Можливо московська ракета в московському соборі є складовою ритуалу "освячення"? Десятиліттями молились за русскій мір і тут русскій мір з неба зійшов. Але журналісти волали як на пуп. А тепер що за новина? Про обстріл 14 листопада напишуть хіба що в соцмережах знайомі загиблої та трішки в міні-блогах про музей.

671 1 14 2 49

📷 Ці фото зробив в палеонтологічному музеї Одеського університету в 2021 році. На жаль є привід написати про нього
Текст нижче 👇


🐘У Київському зоопарку слонів з таким іменем не було. На початку ХХ століття жив Ямбо в Одесі, трохи згодом був Ямбо в Харківському зоопарку. Знайдені фрагменти колись були змонтовані в єдиний скелет, тож навряд чи належали харківському Ямбо. Той загинув внаслідок бомбардування у 1943 році😢 У розпал Другої світової війни не до виготовлення скелетів слонів, занадто це марудна справа. А якби хтось і зробив, то про нього мали чути, ще живі люди, що пам'ятають 1940-ві роки. Уточнив у Євгена Кіосі - заступника завідувача культурно- просвітницького відділу Харківського зоопарку. Зі спогадів старожилів відомо лише те, що м'ясо слонів у Харкові роздали людям. Про долю кісток чи монтування скелету ніхто не чув.

⚓️Тому більш вірогідна кандидатура одеського Ямбо. До того ж у 1930-ті природничий музей та музей в Одеському університеті обмінювались матеріалами. Ймовірно, так скелет Ямбо опинився в Києві.

📰Цей слон запам'ятався сучасникам. Про нього писали в газетах, подейкують, Ямбо надихнув Купріна написати оповідання "Дівчинка і слон". До нього слонів в Україні бачили в далекому 1621 році. То були бойові слони Османа ІІ, що брали облогою Хотин🏰

Ямбо – перший "мирний" індійський слон в Україні (африканських слонів у нас ніколи не було). Його привезли до Одеси наприкінці ХІХ століття, коштом Фрідриха Фальц-Фейна і використовували для вистав у цирку Лорбербаума 🎪😥
Спершу тварина була лагідною до людей, однак з 1913 року його норов ставав дедалі агресивніше і небезпечним. Ймовірно це було пов'язано із неправильними умовами утримання. Згодом допустились ще однієї помилки – діагностували в Ямбо сказ, хоч насправді тварина була здоровою. Було прийнято рішення вбити Ямбо, що й реалізували 21 червня 1914 року 😭

Сумно, але вже як є🤷‍♂️
Смерть не поставила крапки в історії Ямбо. Вірогідно було виготовлено скелет, який потрапив до Києва. У подальшому експонат чи то демонтували чи було пошкоджено за часів Другої світової війни. Поступово кістки було рознесено по різних складських приміщеннях і забуто до недавнього часу. Впродовж останніх декількох років із колегами працюємо над впорядкуванням сховищ, сподіваюсь віднайдемо якщо не повний скелет Ямбо, то принаймні значну частину🦴


🐘 ЖИТТЯ, СМЕРТЬ і ПОСМЕРТНІ ПРИГОДИ СЛОНА ЯМБО

🏛Наводячи лад в музейних колекціях ХХ століття час від часу знаходжу фрагменти індійського слона з надписом Ямбо. Ось сьогодні трапились залишки його ступні (на фото👀). Раніше в різних ящиках траплялись хребці, ребра, лопатки і деякі кістки кінцівок Ямбо. Хто зна, можливо колись зберу цей 3D пазл?🕵🏻‍♂️

🐘Хто такий Ямбо?
читайте нижче👇


Моя стаття про теорію еволюції на сторінках журналу… «Патріярхат» (видання УГКЦ)
https://www.patriyarkhat.org.ua/statti-zhurnalu/khrystyiany-ateisty-i-teoriia-evoliutsii/

527 0 3 11 25

⏳До поширення літочислення "від Різдва Христового" більшість народів якщо послуговувались хронологією, то точкою відліку був прихід до влади чергового правителя. Схоже в підручниках історії досі імпліцитно притримуються такого підходу. Історія від бронзового віку і далі описана здебільше крізь імена можновладців, які не ліпили горщиків датованих "серединою десятої династії", не перекладали "Біблію короля Якова", не досліджували Землю Франца-Йосифа і не розробляли юліанський календар. Тема винаходів у багатьох підручниках обмежується колесом, писемністю, Великими географічними відкриттями і двома-трьома пунктами із "чотирьох великих китайських винаходів". А скільки ж всього було винайдено, що докорінно змінило хід подій!

🪞Для прикладу звичайнісіньке прозоре скло. Як винахід прозорого скла вплинув на людство?

🧊Власне скло почали виготовляти ще в бронзовому віці чи то на Близькому Сході чи в Єгипті. За цей винахід їм дяка, але то було скло із низькою прозорістю. Його люди використовували впродовж щонайменше трьох тисяч років. Річ корисна, однак, при потребі було чим замінити.

💎Вперше прозоре скло виготовив венеціанський майстер Анджело Баров'є наприкінці XV століття. Венеціанці намагались тримати монополію. Втім секрети виробництва поступово поширювались, вдосконалювались, скло ставало дедалі дешевше. Спершу його використовували для виготовлення предметів розкоші, пізніше для інструментів, а згодом у побуті. Внаслідок цього…

🔭З'явились телескопи, що дало поштовх розвитку астрономії. Власне наука в сучасному розумінні починається не від давніх греків (при всій повазі), а із становлення астрономії в XVII столітті.

🔭Телескопи переробили в підзорні труби. З цим інструментом офіцер міг керувати вогнем артилерії. За умови, що мав достатній рівень математичних знань і вмів розраховувати точність пострілу. Виникла потреба в офіцерах не стільки звитяжних, скільки розумних. Отже з'явилась можливість зробити військову кар'єру завдяки навчанню, а не титулу, успадкованого від далекого прадідуся. Це зменшило класове розшарування.

🔬🔎З'явились лупи та оптичні мікроскопи – пристрої які без суттєвих змін досі затребувані в біології та медицині.

🪟Виникла можливість поставити скло в шибки. Це не просто зробило оселі світліше. У багатьох професіях потрібне освітлення (кравці, швачки, вишивальниці, виробники дрібного краму та інші). Чим більше світла – тим більша тривалість робочого дня та, відповідно, заробітку. Звісно, працювали також при свічках та каганцях. Але це менш ефективно і дорожче. У подальшому, із винаходом гасу, скло знадобилось для гасових ламп. Це покращило освітлення робочих місць і збільшило можливості заробляти.

🌱Завдяки склу у XVII столітті з'явились теплиці, що вплинуло на розвиток сільського господарства і зменшило продовольчу кризу.

💡З появою скла на заміну смолоскипам та паперовим ліхтарям прийшли справжні ліхтарі, з якими можна вийти надвір у негоду. Так, предки за потреби пересувались поночі, ще коли по деревам лазили. Але чого їм те вартувало! Уявіть, що змушені йти в дощову ніч, не маючи чим присвітити. Ліхтарі із склом зробило нічні мандрівки значно комфортніше. Заразом з'явилась можливість вуличного освітлення, що ускладнило життя лиходіям та порадувало доброчесних городян.

📸📽Можна продовжувати: вдосконалення маяків, окуляри для корекції зору, окуляри захисні, фотоапарати, кінокамери, оптоволоконні кабелі… Цікаво, в скількох підручниках історії згадано винайдення прозорого скла?..

736 0 7 10 41

Мабуть разів 5-7 зустрічав в Україні змій-мідянок і все то були смирні, безпечні створіння. Частенько чув про небезпеку мідянок, мовляв, агресивні, отрутні, убивають ледь не поглядом. Гадав, що то звичайне перебільшення небезпеки - будь-яку повзучу істоту оголошувати смертельно небезпечною. Виявилось, вигадки про небезпеку мідянок можна підкріплювати публікаціями із ВВС. У данному матеріалі йдеться про представника фауни Австралії - австралійського мідноголова (рід Austrelaps), якого переклали "мідянкою". Дійсно, так інколи перекладають. Але справжня мідянка плазує в Україні. Вона не отрутна. Те що в Австралії - то отрутне, хоч не на стільки як про те говорять в статті. І не мідянка, а австралійський мідноголов. Остерігайтесь підробок.


Якщо орієнтуватись на інформацію із шкільних підручників, історія видається вервечкою війн, а правителі вважаються ледь не основними рушіями перебігу подій. Насправді колесо історії обертають не лише вінценосні особи та багнети. Перелік всього, що мало вплив надзвичайно довгий: кліматичні зміни, захворювання, винаходи, виверження вулканів, сільськогосподарські рослини і багато іншого. Зокрема шовкопряд.

У Східній Азії цих метеликів почали одомашнювати щонайменше 5 тисяч тому. Від тих пір комаха настільки змінилась, що є окремим видом, відмінним від дикого предкового виду. Виробництво шовку було важливим в економіці деяких регіонів Східної Азії. Та головне – воно посприяло формуванню торгівельних відносин на далекі відстані, відомому як Великий шовковий шлях. Це була не суцільна дорога, подібна трасі Київ-Одеса, а мережа із різними початками і кінцями та ще й без власної назви. Вираз "шовковий шлях" з'явився лише у ХІХ столітті. Але шовк у ній був вкрай важливий. Недарма римляни, отримуючи товари із сходу Азії, заговорили про країну Серіка, тобто "шовкову країну". Можна сказати, що так вони називали Китай, з обмовкою, що уявлення римлян про Китай були вкрай плутаними. Якщо прибрати вигадки, то залишиться лише "країна далеко на сході, звідки привозять шовк". Як з'являється сам шовк у Середземномор'ї довго гадки не мали. Припускали, що його виготовляють чи то з квітів, чи з пуху птахів або ж виділень велетенських жуків. Втім, більшість римлян походження шовку цікавило не більше ніж торішні хмари. Перш за все його цінували як дорогу тканину і платили золотом та сріблом. Зауважте - китайська земля не багата на благородні метали, тож в Піднебесній були зацікавлені в торгівлі, хоч про Римську імперію знали не на шмат більше ніж римляни про "Серіку".

Отже "шовковий шлях" був мережею, по якій на захід прямував недовговічний шовк, а на схід золото і срібло, спроможні зберігатись. Не знайшов підрахунків скільки тонн дорогоцінних металів покинуло Римську імперію через пристрасть до шовку, але впевнений, що чимало. Таким чином непримітні метелики доклались до ослаблення економіки однієї з найбільших держав в історії.
___
Щодо смаку лялечок, то таке собі. Запах взагалі жахливий, більшість учнів так і не наважилось скуштувати. Що ж, знайомство із корейськими смаколиками можна прийняти за ще один привід любити Україну💙💛

533 0 0 13 40

На фото корейський смаколик – лялечки шовкопряда🇰🇷🥢
Приніс їх на урок до школи Майбутні, де обговорювали вплив тварин на історію...
дивись далі👇


Тим же трибом малювали для експозиції марабу та урміорніса. Вирішили – марабу він і в Африці марабу. От і зобразили так, ніби то не викопний птах, знайдений в Одесі, а сучасний африканський марабу. Урміорніса тоді вважали страусом, тільки худосилим. Тож намалювали страусом. Сьогодні виявилось, що то дуже і дуже унікальний… журавель.
Сучасні реконструції від Пьотра Грица цікаві. Звісно, вони не точні як портрети. Чекати в палеоарті точних реконструкцій, то все рівно що у вагітної дівоцтва питати. Але вони добре передають враження. Чим був урміорніс? Дивним-предивним журавлем. От те і бачимо на малюнку. Чим був марабу пліоценовий. По формі марабу, по оперенню відмінним від сучасного марабу. На малюнку теж.
Коли ж бажаєте не реконструкцій, а в живі очі кісточки урміорніса та марабу побачити – вони є в експозиції Національного науково-природничого музею НАН України.


У польському науково-популярному журналі Ptaki опубліковано статті із новими реконструкціями викопних птахів, зокрема з України – урміорніса українського, марабу пліоценового та пахіструтіо дманіського. Останній – то такий дебелий страус, його ілюстрацій в інтернеті, як мишей у полі. А ось урміорніса та марабу рідко зображали. Гадаю, це ось вдруге. Вперше їх намалював Геннадій Глікман для експозиції палеонтологічного відділу Національного науково-природничого музею НАН України. Мені до вподоби лаконічні та реалістичні роботи Глікмана, але у випадку із птахами вони принципово далекі від істини. Простежується підхід – малюємо сучасного родича і підписуємо вимерлою птахою. Так доісторичний пугач Bubo longaevus намальований як просто пугач. Чудернацька, ні на що не подібна дрохва Gryzaja odessana, намальована звичайнісінькою дрохвою. А галагаз Proanser major, якого раніше вважали гусаком, ані гич не відрізняється від домашньої гуски.
продовження нижче 👇


Наводячи лад на музейному горищі, надибав цікавий експонат – череп ховраха, добутий 17 вересня 1941 року поблизу села Рингач в Чернівецькій області. Вирує друга світова війна, а хтось (на жаль мені невідомий) ховрахів збирає для музейних колекцій… І добре робив. Це тоді ховрах європейський був чисельним видом Поділля, Буковини та Закарпаття, вважався "шкідником народного господарства". Сьогодні цей вид зник на території України. Все. В нас нема, хочете побачити ховраха – їдьте до Румунії. Тому кожен екземпляр ховрахів із України має цінність для природничих колекцій.
Ця знахідка дає відповідь на два запитання.
1) Що має зберігатись в музеях?
Все. Сьогодні воно здається чисельним, а завтра його лизнем злиже.
2) Коли варто збирати музейні колекції?
Будь-коли. Війна не привід зупинятись.

2.2k 2 20 10 51

У Ранньому Середньовіччі в наших краях схоже, що дикими птахами мало цікавились. У ранніх слов'ян не те що хижих птахів, а й навіть диких качок знайдено не багато. Здебільше кури та й кури. Натомість за часів Русі інтерес знову повертається. Знайдено різні види: беркута, скопу і навіть сипа білоголового в давньоруській фортеці Воїнь. Та найбільше виявлено яструбів і соколів – більше ніж в будь яку іншу епоху. Загадки немає – то був розквіт полювання з ловчими птахами. Схоже, що його практикували як заможні люди так і широкі верстви. З тією різницею, що простолюд більше використовував яструбів ніж соколів. В процесі роботи над публікацією знайшов у науковій літературі для себе цікаву інформацію. Полювання з птахами було відоме в Азії давно, за часів античності так певно. Але римляни не поспішали переймати цю забавку і вочевидь не з турботи про тварин. В Колізеї влаштовували видовища куди більш криваві ніж полювання з яструбом на качку. Для них хижі птахи асоціювались із божествами, використання їх у повсякденні було святотатством. Поширення християнства зняло цю перепону і від Середньовіччя ловчі соколи та яструби популярні в Європі. Це один із багатьох прикладів мимовільних взаємозв'язків між різними історичними процесами. В самому християнстві немає нічого про ловчих птахів. Але християнізація зробила можливою соколине полювання в Європі.
По занепаду Русі інтерес до хижих птахів зникає. В пам'ятках 15-19 століть знайдено рештки лише трьох видів – беркута в Житомирі та канюка і пугача у фортеці Меджибіж. Цілком можливо, що це були рештки птахів, убитих без певної мети, лишень заради безглуздої розваги. Загалом в сучасній культурі значеннях хижих птахів стало куди менше ніж у минулому. То й на краще, що з них ні амулетів не роблять, ні пір'я на прикраси не вискубують. На жаль, подекуди пропонують туристам сфотографуватись із замученим соколом або яструбом, сподіваюсь ви не підтримуєте цей бізнес? Попри мою зацікавленість у пташиних кістках, найбільше краси в птаху, що летить в небесах.
________
Наукове дослідження виконано в рамках проєкту " #Цінні_види тварин фауни України за археологічними матеріалами: таксономічний склад, динаміка чисельності та просторове розповсюдження" від Національної академії наук України


В основі роботи дослідження знахідок 241 кістки хижих птахів в археологічних пам'ятках від неоліту до 19 століття.
241 – це мало, чи не так? На сьогодні у фондах Національного науково-природничого музею записано понад 17 тисяч решток птахів. Частина з регіонів далеких від України (Чукотка, Кавказ, Прикаспій тощо). Більшість знахідок – рештки домашніх птахів, все ж таки курей та гусей з'їдено чимало. Загалом від неоліту до 19 століття музею дісталось 2913 кісток диких видів птахів. Так мало? Менше трьох тисяч знахідок за період більш ніж 7 тисяч років?! Як казала відома дослідниця історії мистецтв Хелен Кантор пор знахідки кераміки: "Свідчення, які із плином часу дійшли для нас, складають лише малу частку того, що існувало колись. Кожна імпортована посудина уособлює десятки зниклих". Із зооархеологічним знахідками та ж ситуація, з поправкою, що за кожною знайденою кісточкою тисячі зниклих. Вкрай низька ймовірність, що якийсь птах один-єдиний раз залетів у наші краї і його кістки були знайдені археологами. Дослідження кісток, як і у випадку із знахідками кераміки, монет або зброї, ґрунтується на припущенні, що це не поодинокий випадок, а свідчення більш масових процесів та явищ. Звісно, допоки не доведено протилежне, виняткові знахідки також трапляються.

Отож, 241 кістка хижого птаха – це понад 8% від загальної кількості решток диких птахів, що не так вже й мало, беручи до уваги, що качок або куріпок люди вбивали/ловили значно частіше. Розклавши кістки по історичним періодам (такий собі "зооархеологічний пасьянс") вдалось виявити речі, раніше не помітні.

Такі як інтерес людей неоліту-бронзового віку до сов. Їх знаходять навіть у маленьких вибірках. Наприклад в неолітичному поселенні на Шулаївому острові знайдено 11 пташиних кісток, з яких одна пугача, одна сови сірої. У трипільському поселенні Бернова Лука знайдено лише сім пташиних кісток із яких дві совині. У трипільському поселенні Поливанів Яр виявлено лише одну пташину кісточку і та сови довгохвостої. Щось люди надумали про сов таке, що стимулювало на них полювати. До слова згадаймо трипільські статуетки жінок із обличчям сови.

За часів Залізного віку інтерес до сов суттєво впав. Це помітно не лише на кістках, відсутність сов у мистецтві скіфів раніше відмічала українська дослідниця античності Оксана Ліфантій. Натомість зросла зацікавленість у денних хижих птахах. Кістки шулік, канюків, лунів, а особливо орлів знайдено не лише в античних колоніях, але й поселеннях скіфів та вельбарської культури (перші століття н.е.). Можливо потяг до денних хижаків прийшов від Середземномор'я, загальновідома любов римлян до орлів. Та є більш суттєве питання на яке не маю відповіді – з чим пов'язана зацікавленість совами у давніші часи і зменшення інтересу в античності? Впевнений, що за цією зміною "кісткового набору" археологічних знахідок приховані переміни в міфах, у світогляді. Але які саме?.. Не знаю.


🦅На фото рештки орла степового, знайденого в скіфському похованні поблизу села Біленьке (Запорізька область). Це одна із знахідок, що використана для нашого дослідження, опублікованого нещодавно "Хижі птахи в історичному минулому Східної Європи: свідчення на кістках". Посилання на статтю осьдечки, нижче знайдете інформацію про результати 👇

Показано 20 последних публикаций.