І кожен день про те, щоб жити далі,
І кожна ніч - мереживо тривог,
І ми тепер всі трошечки зі сталі,
А не з ребра, як створював нас бог,
І ми все можем,
Можем навіть більше,
І через хаос випливати в штиль,
Й на швидкоруч в метро писати вірші,
І прикривати той важливий тил,
І бути сильними, коли це дуже треба,
І вити в пОдушку, коли на самоті,
І поглядом чіплятися за небо
Й не відкидати не потрібну тінь...

Іра Спірідонова
07.11.2024..