Хочу вам розповісти про приклад відданості і непримиренності, що ми можемо зустріти у сучасній історії. Такі приклади не дають забути нам, що Боги серед нас і дива трапляються. І деякі з нас здатні наблизитись до вищих сенсів буття. Цього разу розмова піде про японця, в якого нам слід повчитись. Його імʼя Хіроо Онода.
Це японець, що народився на початку минулого сторіччя. Довгий час навчався на військового, щоб в решті-решт потрапити на фронт у 1944. Вихований він був, як і всі японці тоді, у кращих автентичних традиціях культу полеглих, героїв і імператора як образа бога на землі. По фаху Хіроо був, скажімо просто, партизаном. І був він відправлений на філіппінський острів для ведення диверсійних дій. Але найцікавіше для нас почалося після капітуляції Японії у війні.
Від свого командира він отримав наступний наказ:
«Самогубство категорично забороняється! Тримайся 3 — 5 років. Я обов'язково прийду за тобою. Продовжуй боротьбу поки ще живий хоча б один солдат, навіть якщо доведеться харчуватись плодами пальм. Повторюю, самогубство суворо заборонено!»
Онода знав, що ворог буде вдаватися до будь-яких пропагандистських дій, щоб підірвати бойовий дух японської армії. Отже не вірив нічому. Хоча і отримував багато інформації про закінчення війни, про події у світі та про поразку. Поразку, яку жодна людина честі не здатна перенести у своєму житті. І я навіть думаю, що він міг знати, що це все не пропаганда, а правда. Проте, це було не важливо. Його світу не існувало там, де не існувала Японська Імперія. Він залишався у реальності боротьби і обрав шлях вести її до останнього подиху. Воля цієї людини не може бути навіть осягнена нинішнім світом хробаків з їх мерзенними матеріальними потребами і бажаннями. «Аби не стріляли», «швидше б закінчилось», «чому ви мене тягнете???». Відволікаючись від теми, скажу вам, що наша боротьба не закінчиться ніколи. А ці смердючі потвори, що жадають комфорту, будуть страждати доти, доки існує земля.
Отже, герой нашої історії вів свою боротьбу до 1975 року! Тобто, 30 років після «офіційного закінчення війни». Зі своїми підлеглими Онода здійснив понад сто нападів на американську радарну базу, філіппінських посадовців, поліцію і селян. У ході цих операцій було убито 30 і важко поранено понад 100 військових і цивільних осіб. І робив він все це, доки його товарищі не були вбиті і він не залишився один. Але не втративши жагу до перемоги, навіть сам не припинив свою війну.
Це все продовжувалось до тих пір, доки його у джунглях Філіппінських гір не зустрів японський мандрівник, що розповів йому усю правду. Хоча, зважаючи на реальність, справжня Правда була на стороні Хіроо, ніж на стороні світу матеріального. Після зустрічі, Хіроо відмовлявся здаватись, доки його командир не віддасть йому такого наказу. І він його отримав:
«1 Згідно з наказом Його Величності усі військові підрозділи звільняються від виконання бойових операцій.
2 Згідно з наказом № 2003 про бойові операції «А», особлива група Генерального штабу 14 армії звільняється від виконання усіх операцій.
3 Усі підрозділи і особи, які підпорядковуються особливій групі Генерального штабу 14 армії, повинні негайно припинити бої та маневри, і перейти під командування найближчих вищих офіцерів. Якщо це неможливо, вони повинні безпосередньо зв'язатися з армією США або арміями їхніх союзників і слідувати їхнім інструкціям.»
Вже після цього Онода вирішив здатися, згідно абсолютного авторитету свого командира для бійця. Він зі зброєю та припасами прибув до філіппінців і віддав їм все, приготувавшись до смерті. Але ворожий командир повернув йому зброю, назвавши взірцем військової честі. Японська дипломатія добилась повернення Хіроо додому.
Після повернення КабМін подарував Оноді 1 мільйон єн, проте колишній офіцер пожертвував усю суму Святилищу Яукуні в Токіо, в якому вшановуються душі воїнів, які полягли за Японію у 19-20 століттях.
Спочатку Хіроо переїхав до Бразилії, не змігши перенести нову сучасність його держави і нації, але потім повернувся виховувати молодь, звернувши увагу на глибину падіння японців нових років.
У 2014 він помер.
