❗️6.3.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Ворота відкрились і ми побачили усміхненого дядю Сашу та якусь жінку, котра активно показувала йому, що куди тягнути, щоб відкрити їх ще більше… Ми заїхали на подвірʼя, вийшли з авто та принялись знайомитись.
Та жінка була на просто неймовірних емоціях, вона одразу кинулась нас обіймати та цілувати, постійно говоривши: «Рєбяткі, ви ж мої золотиє, ви мої рибкі і тд😅». Не скажу, що це мені не подобалось, але, в певній мірі, чомусь дуже насторожувало… На території було два будинки, один відносно новий та великий, в котрій жила сама ця жінка, і другий, більш давній та маленький, де проживала її старенька мама. Нас, власне, з побратимом, котрий молодший (відтепер, буду називати його Коля) поселили до однієї з кімнат в тому маленькому будинку. Треба сказати, що як для помешкання, де проживала старенька бабуся, там було дуже охайно та приємно. Нашого ж старшого товариша, дядю Сашу, визначили в той більший, новий будинок…
Першим ділом, ми, звісно ж, по черзі прийняли гарячий душ, що на той момент принесло просто неймовірне задоволення… Далі, вже по темному, власниця та її мама покликали нас надвір, де стояла невеличка альтанка, щоб всім разом попити чаю та трішки поспілкуватись. Насправді, ми досить приємно посиділи (до моменту, поки та жінка не почала активно пропонувати нам випити по 100 грам і все стало на свої місця, адже тепер мені стало зрозуміло, що з її зовнішнім виглядом… Вона дійсно виглядала як типова людина, котра активно вживає алкоголь, просто я не хотів робити поспішні висновки одразу…🤷♂️).
Ми прокинулись відносно рано, адже хотіли все ж таки застати нашого нового командира, якось представитись йому, познайомитись, отримати якісь задачі і тд… Бабуся вже встигла насмажити картоплі з якоюсь ковбаскою на той момент і дуже хотіла нас нагодувати. Це нагадало мені дитинство, коли батьки відвозили мене на літо до бабусі, де кожного дня обовʼязково були «сніданки» з картоплі, сала, мʼяса і тд…, а не оці ваші модні омлети, каші, хлопʼя…😅.
Дорогою до місця, де проживав наш командир, дядя Саша почав розповідати нам історію тієї самої «Мєнтовки». Сказав, що він в шоці, на скільки скотилось життя людини… В 90-х роках вона була однією з найвпливовіших людей Запоріжжя, а зараз, каже, живе в занедбаному будинку, бухає… Як виявилось, після того, як ми попереднім вечором розійшлись спати, вони ще вдвох довго спілкувались про своє минуле… Дядя Саша дуже добре дружив з її чоловіком, котрий помер… В неї був ще син, котрого дядя Саша памʼятав ще маленьким, але, на жаль, він був наркозалежним і знаходився на той момент в рехабі…
Добравшись до нашого нового «штабу», нас знову зустрів той самий дядько, котрий раніше представлявся заступником командира, сказав: «Шеф на місці, готовий вас прийняти» і повів нас на закриту територію будинку, де все це, власне, і відбувалось…
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Ворота відкрились і ми побачили усміхненого дядю Сашу та якусь жінку, котра активно показувала йому, що куди тягнути, щоб відкрити їх ще більше… Ми заїхали на подвірʼя, вийшли з авто та принялись знайомитись.
Та жінка була на просто неймовірних емоціях, вона одразу кинулась нас обіймати та цілувати, постійно говоривши: «Рєбяткі, ви ж мої золотиє, ви мої рибкі і тд😅». Не скажу, що це мені не подобалось, але, в певній мірі, чомусь дуже насторожувало… На території було два будинки, один відносно новий та великий, в котрій жила сама ця жінка, і другий, більш давній та маленький, де проживала її старенька мама. Нас, власне, з побратимом, котрий молодший (відтепер, буду називати його Коля) поселили до однієї з кімнат в тому маленькому будинку. Треба сказати, що як для помешкання, де проживала старенька бабуся, там було дуже охайно та приємно. Нашого ж старшого товариша, дядю Сашу, визначили в той більший, новий будинок…
Першим ділом, ми, звісно ж, по черзі прийняли гарячий душ, що на той момент принесло просто неймовірне задоволення… Далі, вже по темному, власниця та її мама покликали нас надвір, де стояла невеличка альтанка, щоб всім разом попити чаю та трішки поспілкуватись. Насправді, ми досить приємно посиділи (до моменту, поки та жінка не почала активно пропонувати нам випити по 100 грам і все стало на свої місця, адже тепер мені стало зрозуміло, що з її зовнішнім виглядом… Вона дійсно виглядала як типова людина, котра активно вживає алкоголь, просто я не хотів робити поспішні висновки одразу…🤷♂️).
Ми прокинулись відносно рано, адже хотіли все ж таки застати нашого нового командира, якось представитись йому, познайомитись, отримати якісь задачі і тд… Бабуся вже встигла насмажити картоплі з якоюсь ковбаскою на той момент і дуже хотіла нас нагодувати. Це нагадало мені дитинство, коли батьки відвозили мене на літо до бабусі, де кожного дня обовʼязково були «сніданки» з картоплі, сала, мʼяса і тд…, а не оці ваші модні омлети, каші, хлопʼя…😅.
Дорогою до місця, де проживав наш командир, дядя Саша почав розповідати нам історію тієї самої «Мєнтовки». Сказав, що він в шоці, на скільки скотилось життя людини… В 90-х роках вона була однією з найвпливовіших людей Запоріжжя, а зараз, каже, живе в занедбаному будинку, бухає… Як виявилось, після того, як ми попереднім вечором розійшлись спати, вони ще вдвох довго спілкувались про своє минуле… Дядя Саша дуже добре дружив з її чоловіком, котрий помер… В неї був ще син, котрого дядя Саша памʼятав ще маленьким, але, на жаль, він був наркозалежним і знаходився на той момент в рехабі…
Добравшись до нашого нового «штабу», нас знову зустрів той самий дядько, котрий раніше представлявся заступником командира, сказав: «Шеф на місці, готовий вас прийняти» і повів нас на закриту територію будинку, де все це, власне, і відбувалось…
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.