❗️5.3.❗️Навчальний підрозділ❗️
Одного дня, посеред чергової рутинної служби до мене підійшов мій начальник-майор та сказав, що мені час йти в обов’язкову відпустку. Я з привеликою радістю в той же день написав рапорт та повідомив цю щасливу новину своїй нареченій, з якою ми не бачились вже більше, ніж півроку…
Чесно кажучи, я досі не розумію, як вона взагалі все це витримала… Я просто поставив її перед фактом, не порадившись, не запитавши її думки і тд… Просто взяв і поїхав на війну, залишивши її одну в чужій країні та вибравши якісь свої власні внутрішні упередження пріоритетнішими…
В результаті, замість цілком очікуваного «та пішов ти…», я отримав шалену підтримку, мотивацію та натхнення… Вона кожного дня писала мені завжди саме такі слова, як потрібно було саме в той момент… Я з нетерпінням чекав кожної нашої телефонної розмови… Найголовніше - вона розуміла, що якби я тоді не поїхав, то не зміг би спокійно жити в тому середовищі…
Найперше, що ми вирішили, дізнавшись про мою відпустку - це її дорогу в Україну😅. Ми купили квитки на літак та автобус, мабуть, чи не в той же день…
Я був просто неймовірно щасливий від розуміння, що ми нарешті побачимось (вперше за більш ніж пів року), але, в той же час, мені було дуже соромно та ніяково перед своєю нареченою…
Рішення прийшло в голову саме по собі - потрібно одружуватись тут і зараз. Вже немає сенсу тягнути та планувати якесь глобальне весілля, адже взагалі незрозуміло, що коїться з тим світом… Тому, я вирішив, що ми обовʼязково офіційно станемо чоловіком та дружиною, як тільки вона приїде…
Я чекав на той автобус на Львівському вокзалі та хвилювався, немов мені 15 і я вперше йду на побачення…😅 Я нарешті її побачив, свою кохану людину, за якою я так сильно весь цей час сумував… Радості просто не було меж… Ми зняли номер в хорошому готелі на період всієї відпустки (адже в квартирі, в якій ми раніше проживали, тепер жили наші друзі, і вже якось не виженеш їх…😄).
Моя наречена позитивно сприйняла ідею «розписатись», але, попри те, що я хотів просто зробити це юридично, вона сказала: «Якщо в мене не буде весільного плаття та гарних фото - нічого не робимо😅», з чим я не міг не погодитись…
На щастя, для військових РАЦС давав можливість реєструвати шлюби без черги, тому в нас було буквально 2 дні на «підготовку», адже дата вже була назначена… Плаття та туфлі наречена теж змогла знайти дуже швидко… З обручками проблем також не було, ми дуже швидко знайшли саме такі, як нам подобаються… Залишалось лише декілька нюансів:
1. В РАЦС обовʼязково потрібні два свідка, які підтвердять ваш «розпис».
2. Батьки… З однієї сторони, це найрідніші люди, які, по логіці, мали б розділити це свято разом з нами, а з іншої - її батьки в розводі, мама живе закордоном і приїхати точно не зможе, а якщо будуть присутні лише одні, то це буде якось не чесно та образливо для іншої сторони…
Тому, ми все ж таки вирішили, що будемо лише ми, свідки (пара наших близьких друзів), та ще одні наші друзі, які просто за збігом обставин також знаходились у Львові та могли розділити з нами це свято…
На диво, наше імпровізоване весілля пройшло дуже круто. Ми поїхали до РАЦС, де поставили підписи та отримали офіційний документ про шлюб, потім навіть провели невеличку «церемонію» в завчасно замовленій «конторі», провели класну фотосесію та посиділи в гарному ресторані разом з нашим маленьким колом друзів (правда, не дуже довго, адже все закривалось о девʼятій годині вечора тоді, через комендантську годину, та ще й постійно тривоги «вили» та напрягали).
Але, попри всі ті обставини, я на все життя запамʼятав цей момент. Ніякі чорти (в народі - п*дари) не змогли зіпсувати нам настрій та, в цілому, весільний день. Тож, далі я вже буду згадувати її протягом своєї історії, як «дружину» і навіть поділюсь з вами трішки фото з того дня…😏
Далі буде...1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
