❗️6.4.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Ми зайшли на подвірʼя та продовжили далі слідувати за чоловіком, котрий нас вів вздовж будинку. Візуально вся картина, котру ми спостерігали довкола себе, нагадувала якусь базу американських найманців із сучасного блокбастера. Це був величезний, супер-крутий 2-поверховий будинок. Все подвірʼя було заставлене різними тренажерами, також я одразу звернув увагу, що просто на землі купками валялись різні гранати, воги для дронів, зброя…
Нас підвели до турніка, на котрому просто висів якийсь вельми дивний мужичок. Він виглядав, як Вікінг: риже довге волосся та така ж сама борода, затягнута резинками, дуже спортивної тілобудови, весь в татуюваннях скандинавського стилю…, і, найголовніше - він був у навушниках. Власне, це і був «Шеф»…
Наступна картина виглядала таким чином: ми втрьох стоїмо навпроти цього турніка, а мужик далі продовжує мовчки висіти… Якби це була сцена фільму, впевнений, що збоку це виглядало б дуже смішно😅… Ми простояли так мовчки, мабуть, десь хвилини півтори, періодично перекидаючись поглядами один з одним… В якийсь момент я прочитав в очах дяді Саші приблизно таку фразу: «Шо за х*ня?🤣»…
Нарешті, цей чудак, продовжуючи висіти на турніку, дістав навушники і, навіть не дивлячись в нашу сторону, видав: «Гаварітє». Мене в той момент чомусь дуже сильно пробило на сміх і я ледве стримувався, адже ця вся ситуація була якоюсь максимально дивною, смішною та незрозумілою… Мені чомусь це нагадало фільм про Ескобара, як до нього на прийом ходили різні «наближені», от реально це виглядало один в один🤣…
Зрозумівши, що хлопці взагалі не дають дупля, що відбувається, я вирішив взяти на себе цю «відповідальність» і сказав щось там типу: «Доброго дня, ми такі-то такі-то, тільки долучились до лав бригади, нас визначили до вашого підрозділу, вміємо те-то те-то, знаємо те-то те-то, прибули сюди з ціллю познайомитись та можливо отримати якісь інструкції щодо подальших дій»…
Далі знову відбулась якась просто зрежисована сцена фільму: цей чувак зіскакує з турніка, підходить до нас на відстань десь біля пів метру і починає просто детально розглядати кожного з нас😅. Перше питання було до мене: «Віжу, ти довольно крєпкій, занімался чєм-то?»… Наступне до дяді Саші: «Сколько лєт? Водіть умєєш? Будєш водітєлєм у нас», і, не памʼятаю що саме, але подібне питання задав і Колі…
Власне, в цей момент з будинку вибіг якийсь молодий хлопчина та сказав командирові, що його терміново викликають до штабу… Шеф сказав нам: «Ладно, пока нікакіх сєрйозних задач нєту, познакомьтєсь с рєбятамі вот, возьмітє всьо что вам нужно і отдихайтє пока», а сам пішов в будинок переодягатися…
Таке «знайомство» трішки ввело нас в певний шоковий стан, і навіть страшно було уявити, що ж там за «рєбята» живуть разом з ним…😁
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Ми зайшли на подвірʼя та продовжили далі слідувати за чоловіком, котрий нас вів вздовж будинку. Візуально вся картина, котру ми спостерігали довкола себе, нагадувала якусь базу американських найманців із сучасного блокбастера. Це був величезний, супер-крутий 2-поверховий будинок. Все подвірʼя було заставлене різними тренажерами, також я одразу звернув увагу, що просто на землі купками валялись різні гранати, воги для дронів, зброя…
Нас підвели до турніка, на котрому просто висів якийсь вельми дивний мужичок. Він виглядав, як Вікінг: риже довге волосся та така ж сама борода, затягнута резинками, дуже спортивної тілобудови, весь в татуюваннях скандинавського стилю…, і, найголовніше - він був у навушниках. Власне, це і був «Шеф»…
Наступна картина виглядала таким чином: ми втрьох стоїмо навпроти цього турніка, а мужик далі продовжує мовчки висіти… Якби це була сцена фільму, впевнений, що збоку це виглядало б дуже смішно😅… Ми простояли так мовчки, мабуть, десь хвилини півтори, періодично перекидаючись поглядами один з одним… В якийсь момент я прочитав в очах дяді Саші приблизно таку фразу: «Шо за х*ня?🤣»…
Нарешті, цей чудак, продовжуючи висіти на турніку, дістав навушники і, навіть не дивлячись в нашу сторону, видав: «Гаварітє». Мене в той момент чомусь дуже сильно пробило на сміх і я ледве стримувався, адже ця вся ситуація була якоюсь максимально дивною, смішною та незрозумілою… Мені чомусь це нагадало фільм про Ескобара, як до нього на прийом ходили різні «наближені», от реально це виглядало один в один🤣…
Зрозумівши, що хлопці взагалі не дають дупля, що відбувається, я вирішив взяти на себе цю «відповідальність» і сказав щось там типу: «Доброго дня, ми такі-то такі-то, тільки долучились до лав бригади, нас визначили до вашого підрозділу, вміємо те-то те-то, знаємо те-то те-то, прибули сюди з ціллю познайомитись та можливо отримати якісь інструкції щодо подальших дій»…
Далі знову відбулась якась просто зрежисована сцена фільму: цей чувак зіскакує з турніка, підходить до нас на відстань десь біля пів метру і починає просто детально розглядати кожного з нас😅. Перше питання було до мене: «Віжу, ти довольно крєпкій, занімался чєм-то?»… Наступне до дяді Саші: «Сколько лєт? Водіть умєєш? Будєш водітєлєм у нас», і, не памʼятаю що саме, але подібне питання задав і Колі…
Власне, в цей момент з будинку вибіг якийсь молодий хлопчина та сказав командирові, що його терміново викликають до штабу… Шеф сказав нам: «Ладно, пока нікакіх сєрйозних задач нєту, познакомьтєсь с рєбятамі вот, возьмітє всьо что вам нужно і отдихайтє пока», а сам пішов в будинок переодягатися…
Таке «знайомство» трішки ввело нас в певний шоковий стан, і навіть страшно було уявити, що ж там за «рєбята» живуть разом з ним…😁
Продовження незабаром...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.