❗️6.19.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Дорога назад була, чесно кажучи, значно тяжчою, аніж добу тому… Фізично сил не було зовсім, допомагала рухатись лише думка про те, що скоро ми виїдемо звідси… Попри те, ми все одно тягли «трофеї» додому на своїх плечах…🤷♂️
На щастя, шлях до точки евакуації був спокійним, без пригод… У нас вийшло ідеально розрахувати час таким чином, що як тільки ми добрались до потрібного нам перехрестя, буквально за декілька хвилин вже підʼїхала наша «маршрутка». Ми швидко «поздоровкались» з хлопцями, котрі приїхали на наступну зміну (серед яких знаходився і дядя Саша. Памʼятаю, що на нього натягнули найтяжчий бронежилет, який тільки можна було знайти в бригаді, каску цю таку смішну, горшочок, і сам він такий мужичок невеликого зросту, тому виглядав у цьому всьому дуже смішно…) і я, мабуть, найперший заскочив у бус з бажанням пошвидше їхати звідти😅)…
Назад ми з Кольою їхали вже не в багажнику, тому було трішки зручніше і, як мінімум, можна було подивитись візуально, де ж ми взагалі катаємось і яка тут місцевість…
Насправді, нічого цікавого толком не було… Звичайні поля та лісосмуги… Час від часу по дорозі нам зустрічались то п*дарські розбиті танки та автомобілі, то наша знищена техніка…
Нарешті, ми виїхали на нормальну асфальтовану дорогу, де, в принципі, вже зʼявилось більш/менш відчуття безпеки. Я побачив місто Оріхів, яке ми проїжджали… Вже тоді воно було повністю зруйноване, всі багатоповерхівки були обгорілими… Уявляю, що з ним зараз…
Десь за 40 хвилин ми вже були у себе в квартирі… Іванович тоді приготував нам «святкову вечерю», щоб відмітити наш перший успішний виїзд (не памʼятаю вже, що конкретно було, але щось дуже гідне - чи то борщ, чи то якесь мʼясо з картоплею…). Ми дуже смачно повечеряли, потім я з просто неймовірним кайфом прийняв гарячий душ, відписався рідним, що все добре і просто вирубився у себе в кімнтаті, як тільки прийняв горизонтальне положення на ліжку…😅
Прокинувся я наступного дня, мабуть, не раніше обіду… Стан був максимально неактивний, відчував себе, немов вижата ганчірка… Проте, я знову побачив наші з Кольою прізвища у списках на наступний виїзд і зрозумів, що тут походу прийдеться як на заводі - добу через добу…
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Дорога назад була, чесно кажучи, значно тяжчою, аніж добу тому… Фізично сил не було зовсім, допомагала рухатись лише думка про те, що скоро ми виїдемо звідси… Попри те, ми все одно тягли «трофеї» додому на своїх плечах…🤷♂️
На щастя, шлях до точки евакуації був спокійним, без пригод… У нас вийшло ідеально розрахувати час таким чином, що як тільки ми добрались до потрібного нам перехрестя, буквально за декілька хвилин вже підʼїхала наша «маршрутка». Ми швидко «поздоровкались» з хлопцями, котрі приїхали на наступну зміну (серед яких знаходився і дядя Саша. Памʼятаю, що на нього натягнули найтяжчий бронежилет, який тільки можна було знайти в бригаді, каску цю таку смішну, горшочок, і сам він такий мужичок невеликого зросту, тому виглядав у цьому всьому дуже смішно…) і я, мабуть, найперший заскочив у бус з бажанням пошвидше їхати звідти😅)…
Назад ми з Кольою їхали вже не в багажнику, тому було трішки зручніше і, як мінімум, можна було подивитись візуально, де ж ми взагалі катаємось і яка тут місцевість…
Насправді, нічого цікавого толком не було… Звичайні поля та лісосмуги… Час від часу по дорозі нам зустрічались то п*дарські розбиті танки та автомобілі, то наша знищена техніка…
Нарешті, ми виїхали на нормальну асфальтовану дорогу, де, в принципі, вже зʼявилось більш/менш відчуття безпеки. Я побачив місто Оріхів, яке ми проїжджали… Вже тоді воно було повністю зруйноване, всі багатоповерхівки були обгорілими… Уявляю, що з ним зараз…
Десь за 40 хвилин ми вже були у себе в квартирі… Іванович тоді приготував нам «святкову вечерю», щоб відмітити наш перший успішний виїзд (не памʼятаю вже, що конкретно було, але щось дуже гідне - чи то борщ, чи то якесь мʼясо з картоплею…). Ми дуже смачно повечеряли, потім я з просто неймовірним кайфом прийняв гарячий душ, відписався рідним, що все добре і просто вирубився у себе в кімнтаті, як тільки прийняв горизонтальне положення на ліжку…😅
Прокинувся я наступного дня, мабуть, не раніше обіду… Стан був максимально неактивний, відчував себе, немов вижата ганчірка… Проте, я знову побачив наші з Кольою прізвища у списках на наступний виїзд і зрозумів, що тут походу прийдеться як на заводі - добу через добу…
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.