Ми бʼємося за перемогу, ухилянти та представники режиму внутрішньої окупації прагнуть поразки
Вже три роки ми повторяємо аксіоматичне, що ця війна екзистенційна і воювати доведеться всім…
Вторимо, а й досі не те, що не всі воюють, але й тих, хто готовий битися все менше.
На межі третього року є ті, хто вважає що відстрочки у три роки було недостатньо.
Але ж очевидно, що саме ці дизертири-ухилянти є пособники ворога і головні співтворці його крайніх успіхів.
Було б на фронті достатньо чоловіків, можливість планового поповнення, ротацій, будь-які потуги ворога були б приречені.
Тепер результат цієї війни залежатиме чи матимемо достатньо сили на фронті перемогти чи матимемо ганебну капітуляцію (яку назвуть миром), яку забезпечать голосами саме цих ухилянтів…
А повірте, ресурсів для поповнення достатньо.
І замість того щоб кричати про мобілізацію 18-літніх залучіть спочатку недоторканих з інших вікових категорій.
Всіх, хто мав привілеї від держави, перебували в лавах держслужбовців, мають відношення до правоохоронних органів, прокуратури інших силових структур зобовʼязані пройти війну на передовій в фронтових підрозділах і на бойових посадах.
А перед тим як знижувати мобілізаційний вік (що безумного робити треба поступово залежно від тривалості війни) можливо варто підготувати все доросле населення до оборони країни (фізично, психологічно, світоглядово, тактично).
10 років кричу про швейцарську модель (10 років лежать в парламенті відповідні законодавчі ініціативи). Мирний до зубів озброєний український народ - ось запорука тривалого миру.
Але виглядає так, що представники режиму внутрішньої окупації мають залізобетонну бронь. Усі ті, хто роками визискували українську націю, закріплюючи режим неоколоніалізму (мєнти, суді, прокурори, рєшали) далі спокійно барствують…
Проте зараз окрім нестачі бійців на передовій критичним є провал світоглядного обґрунтування війни і мотивування і воїнів і цивільних.
Механічна переназва МПЗ у психологічну підтримку не дає абсолютно нічого.
Мотивацією на війні є те, що вище власного життя: нація, виживання твого роду, честь.
А замість мотивації до бою, єдності суспільства у прагненні до перемоги, бачимо знову агресивну роботу пʼятої колони з метою зневірити суспільство, підірвати віру у перемогу і довіру до армії.
Ми ж розуміємо, що підрив довіри і спроба рвати звʼязки між владою, нацією і військом є ключовим завданням ворогів.
Саме по цих індикаторах можна виявити ворога і його агентуру та корисних ідіотів, які забули що ворог сидить в Кремлі, що воюємо проти Кремля, а не Банкової, Гєрасімова, а не Сирського, Путіна, а не Зеленського.
Відібʼємось від тих, зі своїми розберемось.
Нині адепти секти друга медведчука, засновника партії регіонів волають, в чому ми критикували папєрєдніка і не чіпаємо нинішнього.
Та все просто- папєрєднік прийшовши до влади реалізував план Путіна-П і підписав ганебний мир, що обернувся тепер страшною повномасштабкою.
Доки в країні є Верховний, який бʼється, ставити палки під ноги вважаю не шляхетним і небезпечним. Стане знову дипломатом і політиком будемо політизувати й ми.
А нині тре зціпити зуби і битися.
І памʼятати, що наша війна з відвічним ворогом триває не три і навіть не десять років, вона має певний анамнез, з її етапів варто робити дієві висновки.
Один з них приміром, що коли починаємо руйнувати єдність суспільства, занурюємося в міжусобиці, заглиблюємось в горожанських війнах, шукаємо ворогів всередині, забуваючи що головний ворог в Кремлі, нести дух пораженства - куємо поразку своїми руками.
Вже три роки ми повторяємо аксіоматичне, що ця війна екзистенційна і воювати доведеться всім…
Вторимо, а й досі не те, що не всі воюють, але й тих, хто готовий битися все менше.
На межі третього року є ті, хто вважає що відстрочки у три роки було недостатньо.
Але ж очевидно, що саме ці дизертири-ухилянти є пособники ворога і головні співтворці його крайніх успіхів.
Було б на фронті достатньо чоловіків, можливість планового поповнення, ротацій, будь-які потуги ворога були б приречені.
Тепер результат цієї війни залежатиме чи матимемо достатньо сили на фронті перемогти чи матимемо ганебну капітуляцію (яку назвуть миром), яку забезпечать голосами саме цих ухилянтів…
А повірте, ресурсів для поповнення достатньо.
І замість того щоб кричати про мобілізацію 18-літніх залучіть спочатку недоторканих з інших вікових категорій.
Всіх, хто мав привілеї від держави, перебували в лавах держслужбовців, мають відношення до правоохоронних органів, прокуратури інших силових структур зобовʼязані пройти війну на передовій в фронтових підрозділах і на бойових посадах.
А перед тим як знижувати мобілізаційний вік (що безумного робити треба поступово залежно від тривалості війни) можливо варто підготувати все доросле населення до оборони країни (фізично, психологічно, світоглядово, тактично).
10 років кричу про швейцарську модель (10 років лежать в парламенті відповідні законодавчі ініціативи). Мирний до зубів озброєний український народ - ось запорука тривалого миру.
Але виглядає так, що представники режиму внутрішньої окупації мають залізобетонну бронь. Усі ті, хто роками визискували українську націю, закріплюючи режим неоколоніалізму (мєнти, суді, прокурори, рєшали) далі спокійно барствують…
Проте зараз окрім нестачі бійців на передовій критичним є провал світоглядного обґрунтування війни і мотивування і воїнів і цивільних.
Механічна переназва МПЗ у психологічну підтримку не дає абсолютно нічого.
Мотивацією на війні є те, що вище власного життя: нація, виживання твого роду, честь.
А замість мотивації до бою, єдності суспільства у прагненні до перемоги, бачимо знову агресивну роботу пʼятої колони з метою зневірити суспільство, підірвати віру у перемогу і довіру до армії.
Ми ж розуміємо, що підрив довіри і спроба рвати звʼязки між владою, нацією і військом є ключовим завданням ворогів.
Саме по цих індикаторах можна виявити ворога і його агентуру та корисних ідіотів, які забули що ворог сидить в Кремлі, що воюємо проти Кремля, а не Банкової, Гєрасімова, а не Сирського, Путіна, а не Зеленського.
Відібʼємось від тих, зі своїми розберемось.
Нині адепти секти друга медведчука, засновника партії регіонів волають, в чому ми критикували папєрєдніка і не чіпаємо нинішнього.
Та все просто- папєрєднік прийшовши до влади реалізував план Путіна-П і підписав ганебний мир, що обернувся тепер страшною повномасштабкою.
Доки в країні є Верховний, який бʼється, ставити палки під ноги вважаю не шляхетним і небезпечним. Стане знову дипломатом і політиком будемо політизувати й ми.
А нині тре зціпити зуби і битися.
І памʼятати, що наша війна з відвічним ворогом триває не три і навіть не десять років, вона має певний анамнез, з її етапів варто робити дієві висновки.
Один з них приміром, що коли починаємо руйнувати єдність суспільства, занурюємося в міжусобиці, заглиблюємось в горожанських війнах, шукаємо ворогів всередині, забуваючи що головний ворог в Кремлі, нести дух пораженства - куємо поразку своїми руками.