Юрій Сиротюк

Як ми тримаємось?!

У тотальній перевазі ворога у всьому і абсолютною байдужісті ворога до життя своєї піхоти, здається лише Диво дає можливість стримувати цю орду.

А коли ворогів стає як мінімум не менше, а наші ряди рідіють і достатньо не поповнюються, Дива треба все більше.

Але все ж не лише Диво рятує нас.

Нестачу людей, а їх у протистоянні Орді не вистачатиме завше, ми компенсуємо грамотним поєднанням роботи залізної піхоти (яка без перебільшення тримає світ на собі), професійної і надійної вогневої підтримки переднього краю, ситуаційній обізнаності та якісним керуванням боєм.

У всіх цих компонентах надважливу роль відіграють дрони.

Вони супроводжують піхоту, є її очами, при потребі штурмують, а за необхідності захищають, ведуть розвідку, приносять їжу і БК, загалом виконують широкий спектр роботи і є незмінними «побратимами» піхоти на передку.

Те, що дрони рятують життя і беруть на себе найризикованіші місії - це не перебільшення і не пафос. Це данність.

Так як і те, що дрони постійно втрачаються. Але дрони, а не люди.

Те, що дронів постійно бракує, теж ні для кого не секрет.

Як і те, що «держава» не встигає централізовано поставляти їх у потрібних кількостях.

І тоді дрони приносять добрі янголи і чарівники - наші волонтери.

Особливо, обʼєднані територіальні громади, яких хоч і позбавили частини доходів, але які діють почасти меткіше і швидше, ніж неповороткий бюрократичний апарат.

Так сталося і цього разу. У нас скінчилися дрони, а вороги перли як таргани.

І сталося Диво.

Перед Новим Роком мої земляки волиняки надіслали нам такі життєво необхідні «птахи».

Тому безмежно вдячні Луцькому міському голові Ігорю Поліщуку та Луцькій територіальній громаді, які надали нам ці вісім пташок.

А також нашій волинській свободівській родині на чолі з Анатолій Вітів, які це диво організували.

Бо як відомо всяке диво, це добре організоване Диво!!!

І ця безмежна підтримка - це те ж те, що дає нам сили триматися…

Аж до розстрілів і обнулення.

Тому розстрільну ординську дисципліну ворога треба зламати козацькою дисципліною самопосвяти.

Час перевести економіку на воєнні рейки. А ще головніше все суспільне і державне життя.

Усіх супер експертів хочу бачити поряд в окопі, а не у зручному фотелі з телевізора.

Щоб виграти війну треба продовжити і посилити стріляти, а не припинити.

Як розуміти те, що основний тягар війни мусимо винести ми самі. Навіть коли проти нас буде увесь світ.

Бо пригадаймо Лесине, «хто визволитися сам, той вільний буде, хто визволить кого в неволю візьме».

Ніхто не відміняв Si vis pacem, para bellum.

І ще одне коли суспільство дитиніє на очах, воно потребує дисципліни і батьківської суворості, а не сюсі пусі.

Памʼятаймо це наша історична війна з відвічним ворог. Тому потім буде пофіг з яких мотивів ви вирішили слухати Винниченків і розпинати болбочанів…

Чесно не знаю вже як достукатися до збаламученого і одурманеного суспільства…

Може вас трішки отверезять справжні плани ворога, який розслабляючи українське суспільство розмовами про мир, потроює наступальні зусилля і досить часто не приховує справжніх намірів.

Ось приміром біснуватий Рогозів каже : «вони (тобто ми) самі все зробили для того, щоб дати нам привід і вагому причину їх знищити…»

Або приміром в оприлюдненому урядовому плані в якому не лише закладено захмарні суми для перетравлення окупованих територій, але й зазначають, що готують перспективні плани по облаштуванні і розвитку Одеської, Харківської, Миколаївської та ряду інших областей…

Оце і є їхні справжні плани нас заколисувати примарами миру, а самим вести війну до повного нашого знищення….

І в цьому плані нині вибухово скриваються консерви-пірамідки…

А вас знову нагодували пірамідками гордона…

Наш нічний побитий колись ліс наповнений привидами і зірваними пожмаканими листками інформаційних воєн.

У час коли «не працюємо» чи працюємо в режимі очікування і коли є робочий, поки що не знищений старлінк, постійно отримую шок від розуміння навколишніх процесів.

(Коли дописав старлінк вже було знищено прицільними скидами ворога).

Передусім розуміння війни.

Бачу як ворог досягає своїх стратегічних цілей, руйнуючи суспільну синергію.

Як суспільна ентропія починає зжирати країну зсередини.

Як війну історичну з відвічним ворогом переводять у війну істеричну всередині країни.

Як зʼявляються ідоли, лжепророки і палахкотить вогонь болотяних вогнів.

Суспільство чомусь вважає, що приміром в оцінці військових найобʼєктивнішим критерієм є медійність.

На кшалт, хто вище бʼє, той краще грає.

А це дуже хибне судження.

Не всі фахівці у своїй справі Демосфени зі зовнішностями Аленів Делонів.

Досить часто, а то й переважно спровжні військовики не залежно від ієрархічної лінії, мовчазні, небагатослівні фацівці своєї справи.

І не можна рівняти приміром військові якості до виключно ораторських чи медійних.

Так на полі бою не працює.

Війна - це не змагання, хто більше правди-матки врубає під соковитіші матюки у світлі професійних софітів.

Тут герої - персонажі переважнобрудні з неголівудськими фейсами, мовчазні і страшенно замахані.

А навіть ті вояки, яких просять щось розказати переважно небагатослівні та мало інформативні.

Та й правду казати не та, що не завжди потрібно, а навіть переважно шкідливо.

Бо має бути дотримана і військова таємниця, і ворог не має отримувати безкоштовних розвідданих.

бо війна це ж ніби серед усього і є мистецтво обману.

Те, що я як головний сержант роти в силу певних обставин можливо трішки медійніших за головних сержантів інших рот, зовсім не означає, що я кращий за них вояка.

Кращий, бо відоміший?

Дуже хибна логіка.

Медійність і військовий професіоналізм - це паралельні процеси, а не обовʼязково взаємозумовлені.

Але суспільство вперто тягне на військових стратегів тих, хто голосніше кричить.

Переглянув інтервʼю одного з найкращих і найавторитетніших реальних військових стратегів. Вояка з досвідом в майже 40 років.

Журналіст, який бере інтервʼю, замість того щоб дати гостю говорити і висловити свою думку диктує почасти не просто дилетантські питання, але й веде себе як кращий і більш обізнаний фахівець в військовому стратегуванні.

А у своїх думках та висновках посилається на іншого журналіста, який в умовах війни перекваліфікувався у військового аналітика як зрештою зробили і багато вчорашніх експертів з ЖКХ чи будь-яких реформ.

Вчорашні видавці бульварних видань і продавці чарівних пірамідок стали заледве не єдиними трактувальниками стратегій.

І народ ведеться і з шаленими темпами большевізується.

Думаю таким балаганом війни точно не виграти. Як і більшість суспільства так і не прочитала Платоновий діалог «горгій».

Тому вважаю, що час вживати радикальніших методів.

Серед них і посилення військової цензури та оголошення планової загальної мобілізації з поступовим (приміром щопівроку зниження нижнього вікового порогу на рік і верхнього теж на рік (з переведенням осіб понад 55 віку в тилові частини і підрозділи.

Бо мир у випадку з Росією - це виключно виграна війна.

Виграна війна - це повний демонтаж російської імперії.

Служити і воювати мають усі, особливо ті, хто отримував будь-які привілеї від держави працюючи чи на держслужбі чи в бюджетних організаціях.

100% на ротаційній основі представники правоохоронних і силових структур, прокуратури, судів, чиновники.

Без участі у війні в подальшому двері до цих служб будуть імперативно закриті для ухилянтів з ксівою.

Будьмо чесними, нині ворог продавлює не перевагою у військовику мистецтві, не технологіях і навіть не у залізі.

Він пре малими піхотними групами.

Міні ордами і з величезними втратами і далі «приростає територіями».

Балаганом, балаканиною та большнвизмом його не переможеш.

у ворога до речі в цьому плані залізна дисципліна.

Україна поза фронтом (і поза тими, хто живе фронтом) - це брудні ігри, змагання фріків із симулякрами

Кожного разу, коли маю можливість заглянути в соцмережі і якось прореагувати на антиукраїнський шабаш, «чергову зраду» спиняю себе.

Бо розумію.

Що ключовим принципом і правилом сказаного, а ще більше зробленого має бути, - чи «це сприяє перемозі», підвищує моральний дух, віру і волю в перемогу, стимулює приєднуватися до лав Сил оборони чи ні.

Якщо так - роби, якщо ні - не роби.

От я спостерігаю як недурні ніби-то люди систематично підривають довіру до основного нині суспільного інституту Сил оборони.

Хто зі зрозумілих, але від того не менш неприйнятних мотивів атакує інститут Верховного головнокомандувача.

Колективна «Марʼяна» розбирає Головнокомандувача і генеральський склад. Незалежно від прізвищ.

Черговий фрік з тік-току, який за три роки так і не знайшов свого місця в бою, бо всі йому дʼАртаньяну заважають, рубає по перспективних молодих офіцерах (і по армійській їєрархії загалом).

Тим часом лівацький кагал активно вишукує будь-який негатив і захищає девіантів.

А загалом усе це виглядає на продуману структуровану атаку на українське військо, його керованість, волю та віру в перемогу як армії так і суспільства.

І останні соціологічні опитування красномовно про це свідчать.

І якщо повертаючись до першого питання, як гадаєте ці дії наближають нашу перемогу і скріплюють армію, чи якраз навпаки?

То тоді з якою метою це робиться питання далеко не риторичне…

П.С. На фото зі мною один із наймолодших і найперспективніших офіцерів української армії, вихований в патріотичній родині в християнському дусі Іван Шаламага. За такими майбутнє нашого війська і держави…

Товариство потрібен максимальний розголос і дієва допомога.

Мародери батьківської спадщини

Є в Україні унікальне місце за енергетичною та історичною потугою.

Місце сили.

Переплетіння доленосних історичних подій, культур.

Трахтемирівські гори.

Навпроти Трахтемирова історичний Переяслав.

А між ними Дніпро і єдиний брід в цій частині переплетений мілинами і островами.

Цим бродом рухалися культури і війська, тут єдине місце де Трипілля переходила на Лівий берег, рухалися русичі і козаки, цим бродом Сагайдачний крайній раз вів війська на Москву.

А потім москва затопила нашу історичну та археологічну культуру Канівським водосховищем.

Пішла під воду наша історична Атлантида, але не зникла.

Десь ймовірно під водою заховані руїни давнього козацького монастиря і тисячі безцінних історичних артефактів.

Потім місця, що не затопили узяв і вкрав Бакай і на козацькому цвинтарі збудував свій маєток.

Нині ж ділки, що вигулькнули з початком російського наступу у 2022 році вирішили до кінця добити безцінну історичну спадщину - вибиваючи дозвіл на видобуток піску саме тут, саме в цьому місці.

Зрештою роблячи те саме, що робить наш відвічний ворог - «розриває могили», шукає в чому захована наша історична сила, як чорт намагається якщо не знайти, то знищити «дідами вкрадене добро».

І якщо мій син археолог і деякі активісти вважають, що нахабні нувориші роблять це через незнання, то я маючи вже певний досвід вважаю, що це свідома і зухвала ворожа спецоперація.

Але зараз по черзі.

Ще не встигли далеко відігнати путіна від Києва як нашвидкоруч засноване у Переяславі ТОВ «ФРАНКО СЕНД» взявся під виглядом видобутку піску знищити безцінну історичну памʼятку.

Для цих ділків це вже не історія, археологія, культура чи місце сили.

Тепер це бабло яке можна здобути з річища так званого Трахтемирівського родовища піску.

Місце родовища дивним чином (а вірніше навмисно і зухвало) співпадає з безцінними ареологічними та історичними місцями: у прибережних водах, десь 400 м від берега (див мал), вздовж берегової лінії між колишніми Монастирком та Зарубинцями, акурат попід Зарубинецьким городищем (де стоїть хрест). Східним краєм цей підводний кар'єр рівнятиметься із Батурою. Схоже, що ритимуть острів Андрушівський (Варяжий), який затоплений водосховищем. Добувати пісок будуть земснарядом та вантажити на баржі, які його возитимуть у Переяслав. Тривалість розробки родовища - 31 рік (!).

Про цей історичний погром громадськість дізналася випадково.

Саме зараз це ТОВ проходить процедуру, визначену законом "Про оцінку впливу на довкілля" - громадське обговорення Звіту з ОВД.

Тому ця історія і стала відома.

Які у всього цього наслідки для природи і пам'яток півострова? Саме про це мало би бути сказано в тому Звіті.

Як зазначають активісти в грубезному двохтомовому звіті ні слова про історичні памʼятки. в звіті про пам'ятки написано так - їх нема...

Історики та громадські активісти вірять, що зможуть достукатися до умів і сердець влади і зупинити цей варварський шабаш.

Пишуть, висловлюють аргументи.

Достукаються до законів, моралі і совісті.

Я ж знаю що видобуток піску - це завжди темні справа мафії.

В яких перехрещені інтереси бандитів, мєнтовських, прокурорських та іншої наволочці.

А ще звичайно корупціонерів в дозвільних органах.

І ці ділки вважають, що давно купили чи взяли «Бога за бороду».

Їм байдужа історія, памʼять про минуле, місце сили - заповітні Трахтемирівські гори вони готові перетворити у знищені і зруйновані могили.

Тому не вірю в силу слухань, звернень, дискусій, вірю в силу прямої дії.

І знаю, що кожен поплічник путіна, хто посягнувся на нашу історію, має відповісти за законами воєнного часу.

Я думаю ми не за це воюємо проти відвічного ворога, щоб просто так дати внутрішнім ворогам знищити нашу історію.

Детальніше про мародерів і ситуацією зі спробую знищити памʼятки на місці Трахтемирівського броду у групі Трахтемирівський півострів та на сторінці ФБ Sviatoslav Syrotiuk.

Нам і нашим «мертвим» кинули зухвалий виклик. Ми його приймаємо…

А землеснаряди на святій землі мають піти туди, куди і російський воєнний корабель…

П.С.

Ми бʼємося за перемогу, ухилянти та представники режиму внутрішньої окупації прагнуть поразки

Вже три роки ми повторяємо аксіоматичне, що ця війна екзистенційна і воювати доведеться всім…

Вторимо, а й досі не те, що не всі воюють, але й тих, хто готовий битися все менше.

На межі третього року є ті, хто вважає що відстрочки у три роки було недостатньо.

Але ж очевидно, що саме ці дизертири-ухилянти є пособники ворога і головні співтворці його крайніх успіхів.

Було б на фронті достатньо чоловіків, можливість планового поповнення, ротацій, будь-які потуги ворога були б приречені.

Тепер результат цієї війни залежатиме чи матимемо достатньо сили на фронті перемогти чи матимемо ганебну капітуляцію (яку назвуть миром), яку забезпечать голосами саме цих ухилянтів…

А повірте, ресурсів для поповнення достатньо.

І замість того щоб кричати про мобілізацію 18-літніх залучіть спочатку недоторканих з інших вікових категорій.

Всіх, хто мав привілеї від держави, перебували в лавах держслужбовців, мають відношення до правоохоронних органів, прокуратури інших силових структур зобовʼязані пройти війну на передовій в фронтових підрозділах і на бойових посадах.

А перед тим як знижувати мобілізаційний вік (що безумного робити треба поступово залежно від тривалості війни) можливо варто підготувати все доросле населення до оборони країни (фізично, психологічно, світоглядово, тактично).

10 років кричу про швейцарську модель (10 років лежать в парламенті відповідні законодавчі ініціативи). Мирний до зубів озброєний український народ - ось запорука тривалого миру.

Але виглядає так, що представники режиму внутрішньої окупації мають залізобетонну бронь. Усі ті, хто роками визискували українську націю, закріплюючи режим неоколоніалізму (мєнти, суді, прокурори, рєшали) далі спокійно барствують…

Проте зараз окрім нестачі бійців на передовій критичним є провал світоглядного обґрунтування війни і мотивування і воїнів і цивільних.

Механічна переназва МПЗ у психологічну підтримку не дає абсолютно нічого.

Мотивацією на війні є те, що вище власного життя: нація, виживання твого роду, честь.

А замість мотивації до бою, єдності суспільства у прагненні до перемоги, бачимо знову агресивну роботу пʼятої колони з метою зневірити суспільство, підірвати віру у перемогу і довіру до армії.

Ми ж розуміємо, що підрив довіри і спроба рвати звʼязки між владою, нацією і військом є ключовим завданням ворогів.

Саме по цих індикаторах можна виявити ворога і його агентуру та корисних ідіотів, які забули що ворог сидить в Кремлі, що воюємо проти Кремля, а не Банкової, Гєрасімова, а не Сирського, Путіна, а не Зеленського.

Відібʼємось від тих, зі своїми розберемось.

Нині адепти секти друга медведчука, засновника партії регіонів волають, в чому ми критикували папєрєдніка і не чіпаємо нинішнього.

Та все просто- папєрєднік прийшовши до влади реалізував план Путіна-П і підписав ганебний мир, що обернувся тепер страшною повномасштабкою.

Доки в країні є Верховний, який бʼється, ставити палки під ноги вважаю не шляхетним і небезпечним. Стане знову дипломатом і політиком будемо політизувати й ми.

А нині тре зціпити зуби і битися.

І памʼятати, що наша війна з відвічним ворогом триває не три і навіть не десять років, вона має певний анамнез, з її етапів варто робити дієві висновки.

Один з них приміром, що коли починаємо руйнувати єдність суспільства, занурюємося в міжусобиці, заглиблюємось в горожанських війнах, шукаємо ворогів всередині, забуваючи що головний ворог в Кремлі, нести дух пораженства - куємо поразку своїми руками.

Гірше війни з москвою, може бути лише мир з москвою

Це слова не мої, але вони дуже точно змальовують поточну ситуацію.

Припинення екзистенційної війни переговорами не можливе.

А війна таки екзистенційна, бо від її висліду залежить існування української нації та московської імперії.

Або-або.

Тому нинішні розмови про мир - це всього лиш агресивна і вишукана інформаційно-психологічна операція ворога. (І безкорисних ідіотів).

Яку він реалізовує в розпал свого генерального наступу і вирішального кидка.

Пригадайте перший декрет сифілітика зі Смольного. Він теж був про «мир».

І впроваджувався агресивною війною.

Зрозуміло, що будь-якими переговорами не вдасться відновити справедливість, територіальну цілісність України, компенсувати збитки, заставити москву заплатити за військові злочини.

Троянський мир потрібен Москві хіба лиш як передишка, якщо нинішній генеральний наступ буде зірвано і росія опинитисься обеззброєнною і обезкровленою на роки.

І тоді мир буде до Кремля рятівною паличкою.

Щоб перетравити загарбане, відновитися, ослабити підтримку союзників і запустити в Україну руйнівне громадянське протистояння.

Наразі аксіома проста. Особливо для військових та військовозобовʼязаних громадян.

Військо не веде переговорів, воно вбиває ворога щоб не лишилося з ким вести переговори.

Розмови про мир навпаки розхолоджують.

Москва продає ілюзію близького перемирʼя, а значить українець замість того щоб планово готуватися до оборони країни вважає що це вже не його справа.

Ось справжня мета москви: обеззброїти Україну, заколисати і завдати рішучого удару.

Все як у Шевченка «присплять лукаві і в огні її окраденную збудять».

Хто хоче миру має розуміти, що мир можна отримати лише Перемогою.

А за перемогу треба битися стільки скільки треба…

Нині армії потрібні вояки. Бо лише вони можуть бути миротворцями.

Переможцями.

Тому всі хто хоче перемоги і як наслідок миру має готуватися до війни і воювати.

Нині пʼята колона розпочала агресивну кампанію підтриву довіри війська.

Підриву віри в перемогу.

Знищення суспільної Синергії у визвольній війні і переведення її на вбивчу політичну ентропію.

Лівацькі видання, що розпочали кампанію за подолання ніби-то негативних проявів у армії, насправді підривають державу зсередини. Як це зрештою на замовлення москви вже робили в минулому під час реалізації кремлем вишуканої операції під кодовою назвою «касетний скандал».

Вся ця глорифікація гнєзділовщини, підрив довіри до армії, вишукування і висвітлення будь-яких негативних проявів (бо саме армія є стержнем державності) має чітку мету - знищення чи максимальне ослаблення державності та знищення або максимальна маргіналізація української нації.

Думаю пасіонарна частина нації добре розуміє цю гру і не дасть зробити з себе ритуальну вівцю.

Зараз країні потрібні воїни, а не крикуни.

Бійці на передовій, а не «виборці».

Не має бути жодного виправдання дизертирства, а особливо його виправдання.

Не має жодного виправдання ухилянству.

Мир - це виключно виграна війна. Усе інше приведе до повільної неухильної страти.

Найбільше що зараз потрібно добровільна мобілізація, її заохочення, суспільне сприяння і навпаки активне несприйняття дизертирству і підривним кампаніям.

Заморозити ситуацію зараз - це дати шанс зовнішньому ворогу перегрупуватися, а внутрішньому зберегти і посилити режим внутрішньої окупації.

Тому треба не переставати стріляти і битися.

І продовжувати вірити в Перемогу! А ще все для цього робити…

На війні будь-який ворог є законною воєнною ціллю

Внутрішні вороги теж.

Ті, хто збираються здати країну політично після того як ми билися за неї, є такими ж ворогами як і ті, хто пре проти нас зараз збройно.

Метою одних і інших є знищення субʼєктності української держави та ідентичності української нації.

І нації не має великої різниці як її збираються вбити.

Цікаво, що переважно пʼята колона викриває себе окупаційномовністю.

А ще цікавіше, що замість того щоб послати у бік внутрішнього ворога, що агресивно почав інформаційну війну, зведений загін ударних безпілотників, їх ретально охороняють представники режиму внутрішньої окупації, яким ми так і не дочекалися у вигляді підкріплення на фронті…

116 діб на СПешці

Хлопці зайшли влітку, а виходили вже взимку.

Поранені, серед ворогів, вони тримали і не здавали позицію.

Поряд проходила ворожа стежка.

Щоразу, коли вони чули звуки вибиралися із сховища і вбивали ворогів.

Їжу, батареї до рацій, ліки доставляли дронами.

Кожного разу, виходячи на звʼязок у рації звучало незворушне 4.5.0.

З позицій виходили, коли рани трохи зажили.

Вночі довелося пробиратися крізь бойові порядки ворога.

Буквально проповзали поряд з ворожими СПешками.

Вибралися і попросили вивести їх далі, бо ландшафт, зміна пори року і невпинна робота арти до невпізнання змінили довкілля.

Перше, що зробили коли виїхали в цивільне прифронтове місто попросили відвезти їх в баню…

116 діб на позиціях.

І це не рекорд.

Це приклад героїзму, який тут буденний.

Йти по мінних полях, серед ворожих СПешок і засідок (бо зараз все дуже перемішалося) під постійними атаками ворожих дронів, без можливості використовувати обігрів (бо нічний дрон спалить) на стільки, на скільки треба.

Коли буде безпечна можливість змінитися і коли буде ким змінитися.

І таких СПешок сотні, а то й тисячі.

На них, безіменних і невідомих героях тримається фронт і український світ.

Вони - справжня еліта нашої нації.

Нічим не гірші від попередників: княжих воїнів, козаків, гайдамаків, січових стрільців, холодноярських і наддніпрянських отаманів, вояків УПА.

У більшості з нас не має можливості святкувати нинішній День Сухопутних Військ в урочистих умовах.

Відсвяткуємо після перемоги!

Але щоб вона була треба битися.

І замість повторювати як мантру, що «воювати доведеться» всім, планово приєднуватися до цієї боротьби.

Бо без неї перемоги не буде.

І ротацій.

І змін хлопців на СПешках.

А може бути лише поразка, яку назвуть ганебним миром. Поразка руками дезертирів і ухилянтів і політичних гієн, що вже завили в інформаційному просторі.

Тому хочете привітати Сухопутку - приєднуйтесь до неї.

А нині таки отримали хороший подарунок з нагоди свята.

Для того щоб хлопці жили, з ними був звʼязок, вони отримали воду, їжу і вогневе прикриття потрібні дрони.

Просимо зараз всіх.

Бо дрони - це без перебільшення врятовані життя.

Нині Валерій Гладунець що невтомно трудиться для фронту прислав два дрони.

Саме тоді коли вони вкрай потрібні.

Дякуємо безмежно.

І памʼятаймо, нині потрібні не слова і емоції, особливо в тилу, потрібні дії і чини…

Перемога сама не прийде… і її ніхто нам не подарує… все мусимо зробити самі.