Анатолій Петрицький. Інваліди (Мати). 1926
Він присвятив її злочинам Першої світової війни, зобразив родину жертв війни: скалічені чоловіки, маленька дівчинка та стара мати, яка залишається єдиною опорою для всіх. У 1930 році вона була на 17-й Венеційській бієнале. Успіх роботи був величезний, про неї писала закордонна преса, а після Бієнале її було включено до міжнародної виставки, яка об’їздила Берлін, Берн, Женеву, Цюрих і Нью-Йорк. Колекціонери неодноразово намагалися купити полотно, але Петрицький вважав, що робота має повернутися на батьківщину. Зрештою, так і сталося, от тільки за трирічний час відсутності, народився соцреалізм. Робота перетворилася на речовий доказ у справі боротьби із формалізмом.
Після повернення експресионістський твір потрапив у фонд робіт «нульовою категорією цінності», що підлягали знищенню. «Інваліди» не демонструвалися публічно протягом майже 40 років, зберігаючи тавро «неправильного мистецтва» — такого, що «спотворює дійсність» та є «загрозою для нового суспільства».
Він присвятив її злочинам Першої світової війни, зобразив родину жертв війни: скалічені чоловіки, маленька дівчинка та стара мати, яка залишається єдиною опорою для всіх. У 1930 році вона була на 17-й Венеційській бієнале. Успіх роботи був величезний, про неї писала закордонна преса, а після Бієнале її було включено до міжнародної виставки, яка об’їздила Берлін, Берн, Женеву, Цюрих і Нью-Йорк. Колекціонери неодноразово намагалися купити полотно, але Петрицький вважав, що робота має повернутися на батьківщину. Зрештою, так і сталося, от тільки за трирічний час відсутності, народився соцреалізм. Робота перетворилася на речовий доказ у справі боротьби із формалізмом.
Після повернення експресионістський твір потрапив у фонд робіт «нульовою категорією цінності», що підлягали знищенню. «Інваліди» не демонструвалися публічно протягом майже 40 років, зберігаючи тавро «неправильного мистецтва» — такого, що «спотворює дійсність» та є «загрозою для нового суспільства».