У січні 1917 в Україну вперше прийшли більшовики.

Вони принесли з собою морок, кров, грабежі та тортури.

У Харкові більшовики здирали з людей шкіру, в Полтаві саджали священників на кіл, у Катеринославі — розпинали і забивали камінням, в Одесі офіцерів смажили на повільному вогні або опускали в чан з окропом.

Жінок розстрілювали тільки за те, що ті не приймали залицянь комісарів.

У підвалах знаходили розіп‘ятих і пригвинчених до підлоги гвинтами людей.

У багатьох була знята шкіра на руках і ногах у вигляді рукавичок та панчіх.

Обезголовлені і з виколотими очима. Безжально вбивали дітей, над тілами яких глумилися і після смерті.

Терор і катування стали для більшовиків універсальним розв’язанням всіх проблем.

Досить згадати, що Василь Стус загинув в концтаборі вже після того, як Горбачов проголосив свої гасла перебудови і соціалізму з людським обличчям.

Від Леніна і до ранньої перебудови совєтська влада трималася на терорі як на засобі державного управління.