Управлінська читанка


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian


Канал про менеджмент організації, управління людьми та процесами, управлінський досвід та власні рефлексії від керівника з дев'ятнадцятирічним стажем роботи та дипломом з відзнакою Executive MBA Києво-Могилянської бізнес школи.

Related channels  |  Similar channels

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Statistics
Posts filter


У дорослому житті я пам'ятаю себе лише на боці представника розробника програмного забезпечення. Тобто ми створюємо продукт, маркетуємо його, підтримуємо, будуємо партнерську мережу. А от його впровадженням займаються партнери-інтегратори. Саме вони взаємодіють з клієнтами, коли використання продукту виходить за рамки «зареєструвався і почав використовувати». Саме вони презентують продукт, проводять перемовини, навчають, впроваджують, беруть на себе первинну підтримку. Ну й зіштовхуються з усіма нюансами агентського бізнесу.

А тут до нас нещодавно звернулася одна відома компанія, якій був потрібен продукт, який ми створюємо. Причому, вони прагнули пропозиції саме від нас, а не від наших партнерів. Звісно ж, ми відповіли на запит та запропонували презентацію, але вони відмовилися від зустрічі, а кілька днів тому відмовили. Мовляв, знайшли продукт, який підходить їм більше. Як так, якщо вони навіть не бачили нас??

Я поділився цією історією з тими, хто щодня стикається з клієнтськими запитами та знає всі нюанси таких відносин. Люди лише посміхнулися, бо для них було очевидно, що інше рішення було обрано ще до того, як вони звернулися до нас, а запит був потрібен лише для умовного тендеру, результати якого можна показати інвестору. Тобто нас використали.

Висновків не буде. Хіба що я отримав ще одне підтвердження тому, що кожен має займатися своєю справою. Розробники — створювати продукт, партнери — доносити його до клієнтів. Бо цінність, яка створюється ними, має перекривати всі нюанси, шорсткості та особливости, що несе спілкування з тими, хто обирає наш продукт. Або не обирає.


Як харизма та дар переконання лідера можуть зруйнувати організацію

Харизма — наділення особистості властивостями, що викликають високу повагу до неї та безумовну віру в її можливості, особлива привабливість. Це також особиста чарівність та ораторська майстерність, завдяки яким людина може захоплювати собою інших людей.

На перший погляд, харизма допомагає керівнику, підприємцю або взагалі лідеру впливати на людину, спільноту чи суспільство. Завдяки їй він досягає своєї мети, розповсюджує власні думки, переконує у своїх ідеях.

Здавалося б, чим це може стати на заваді розвитку організації, на чолі якої стоїть харизматик?

Проблема в тому, що ідеї, які виходять від харизматичної людини, менше піддаються сумніву або взагалі не переосмислюються раціонально. Такій людині вірять, бо її аргументи наче логічні, а мова яскрава та приваблива. Вона переконлива та впливова, тому до неї прислухаються.

Але як бути, коли лідер-хризматик помиляється?

Єдиний спосіб вберегти його організацію від катастрофи — завжди тримати біля нього людей з іншою думкою, які можуть піддавати сумніву його «божественні» ідеї. Мова не про те, щоб знецінювати кожне слово харизматика. Йдеться лише про критичний погляд, здатність піддавати сумніву та переосмислювати те, що виходить від такої людини. Будь-хто не зможе виконувати цю роль в організації, бо таким «опозиціонерам» харизматик має довіряти та поважати їх думку.


Ми звикли, що термін «фріміум» (freemium) має відношення виключно до хмарних продуктів. Це коли ви можете користуватися онлайн-сервісом безкоштовно, але за доступ до розширених та преміальних функцій вам потрібно платити.
Але насправді той же принцип давно та успішно використовується в класичних, «земних» продуктах.

Зараз перебуваю у короткому відрядженні в Лондоні. І у вільний час намагаюся культурно збагачуватися. Майже всі музеї в цьому місці безкоштовні. Але всі вони працюють за моделлю фріміум.

По-перше, в особливо популярних і людних місцях вам запропонують купити квиток, щоб не стояти в черзі. Альтернатива — 10-20 хвилин змійкою, але в Музеї природознавства я спостерігав дуже багато людей, які роблять пожертви, щоб швидко пройти прямим шляхом.

По-друге, більшість експозицій доступні вільно, але за доступ до особливих виставок потрібно заплатити. Так було в Музеї Вікторії й Альберта, де просто зараз триває фотовиставка «Крихка краса» з особистої колекції Елтона Джона (Fragile Beauty: Photographs from the Sir Elton John and David Furnish Collection). І за £22 я півгодини захоплювався немовірними та глибокими світлинами, які хочеться прискіпливо роздивлятися. Дуже рекомендую, до речі.
Те ж саме у Національній галереї, де є вільний вхід і доступ до витворів мистецтва. Але при цьому окрема виставка Ван Гога (Van Gogh: Poets and Lovers) нині доступна за £24 та ще і з чергою у пару місяців.

Іноді варто подивитися на те, як класичні бізнеси будуть продажі та роботу з клієнтами, щоб надихнутися ідеями просування онлайн-бізнесу.


Якось у книзі Адама Гранта «Подумайте ще раз. Сила знання про незнання» я зустрів цікавий термін — впевнена скромність.

Іноді люди розуміють скромність як брак впевненості, але це не так. Здається, варто було б сприймати її як «заземлення», усвідомлення того, що ми маємо недоліки ти можемо помилятися.

Впевненість — це мірило віри в себе. І це не те ж саме, що переконаність у своїх діях. Можна не сумніватися в своїй здатності дійти до мети в майбутньому, а в теперішньому скромно міркувати, чи є у вас відповідні для цього інструменти. Це і є золота середина впевненості.

Зарозумілість засліплює, коли людина абсолютно впевнена у своїх силах і стратегіях. И навпаки, відсутність впевненості в них сковує. Навіть якщо є гарний план, можна впасти до самоприниження, піддаючи сумніву власну здатність його втілити. Тож, треба прагнути впевненої скромності: вірити у свої здібності та розуміти, що можна помилятися у конкретних кроках на шляху до мети. Це дає достатньо сумнівів для переоцінки наявних знань та навичок, а також впевненості та далекоглядності для придбання нових.

Гарна новина — впевненій скромності можна навчитися.


Раптом згадав, що років 15 тому я вже був стартапером. Придумав агрегатор служб таксі Донецька, який розраховував і порівнював вартість замовлення в різних автопарках. У газеті «Салон Дона и Баса» навіть вийшла стаття про це з заголовком «Донецкий программист запустил сайт поиска такси».

Був лаконічний такий сайт, розраховувалося все більш менш правильно, але я забув тоді подумати про одну «невеличку» деталь — як ця штука має заробляти для мене гроші? На жаль, ця помилка спіткає більшість стартапів, бо майже всі думають, що достатньо лише створити продукт, а аудиторія сама понесе гроші.

В реальному ж світі продукт хоч і важлива частина бізнесу, але не головна. Бо ключове — це маркетинг і продажі. І коли ці компоненти зустрічаються, а клієнти починають злітатися як бджоли на мед, значить, ви знайшли відповідність продукта ринку (product marketing fit).


Запропонувати свої послуги безкоштовно або дуже дешево — один зі способів напрацювати портфоліо. Логіка така: ви знаходите потенційного клієнта, пропонуєте йому щось зробити на дуже привабливих умовах, а далі використовуєте цей кейс для демонстрації іншим клієнтам.
І звучить це логічно, але працює зазвичай так собі.

Ми з командою вже двічі потрапляли в такі історії і тепер одразу відмовляємо, коли нам пропонують зробити щось безкоштовно. Бо ті ресурси та енергія, які ми витрачаємо, коштують дорожче, ніж потенційна вигода від такої пропозиції.

У перший раз до нас прийшла молода дівчина з пропозицією розкрутити наш TikTok-акаунт за місяць (чи два) з нуля до 100 000 підписників. Воно одразу звучало нереалістично, але сприймалося як сміливий виклик.
В результаті ми витратили купу часу на зйомки відео, яке так і не було використано, і за 3 місяці отримали трохи більше 300 (не тисяч) послідовників. А коли я повідомив, що ми більше не працюємо разом, нас ще й звинуватити в тому, що це ми у всьому винні, а насправді цей проєкт привів нам купу платних клієнтів (це неправда).

Іншого разу нам запропонували послуги супроводу нашої ppc-реклами вдвічі дешевше, ніж це зазвичай коштує. Мовляв, наш продукт дуже цікавий, тому ми отримаємо таку знижку.
І от цей вже вибір приніс нам набагато більше проблем, витрат і неотриманої вигоди, ніж зйомки відео для TikTok.
Наше волосся досі рухається по лисих головах від жаху, коли знаходимо артефакти, що залишилися після цього підрядника. А наш технічний акаунт для сторінок Facebook намертво заблокований через «шахрайські дії ваших підрядників з рекламою» (цитата зі спілування з підтримкою) без можливості подати апеляцію.

І от просто зараз мені пропонують безкоштовне створення стратегії маркетингу. Але я тепер навчений. Тепер я одразу відмовляюсь від таких пропозиції та збираю гроші, щоб звертатися одразу до дорослих агенцій, які комфортні в процесі та відповідальні за результат. А ще краще — пробую виростити відповідних фахівців всередині компанії.


Я ніколи не прагнув стати підприємцем, але завжди вважав, що ця особлива каста людей має справжню свободу. Обирати куди рухатися, що і з ким змінювати, говорити «ні».

І от я вже більше двох років серед них.

З одного боку, я маю повне право формувати своє оточення, обирати членів команди, партнерів і навіть клієнтів. Вирішувати хто мені підходить, а з ким мої цінності не співпадають настільки, що я не бачу спільного майбутнього. Бо у мене є власні переконання; бо я б не хотів токсичних людей у своєму оточенні. І звучить же красиво — «я звільнив клієнта» або «я відмовив інвестору».

З іншого боку, саме здатність знаходити спільну мову, виходити зі складних ситуацій, перемагати там, де інші опускають руки, відрізняє успішних підприємців. Легко «звільнити» неприємного клієнта, а от перетворити його на фаната твого бренда — от де потрібен справжній талант.

Звісно ж, ситуації не бувають чорними чи білими. Можна вміти чудово домовлятися та знаходити спільну мову навіть зі складними людьми, але в особливо важких випадках за секунду відправляти під три чорти, не дивлячись на втрату частини доходу чи репутаційні ризики.

А як зазвичай робите ви, коли у полі зору з’являються складні люди?


Якось я вирішив, що щороку буду отримувати дві нові навички, які дадуть мені можливість розвиватися та пізнавати щось незвичне. І в перший же рік у список потрапили катання на гірських лижах та навчання водінню автівки.

У довоєнні часи мандрував я доволі багато, тому цього разу вирішив об’єднати любов до подорожей з жагою нових вражень. Тож для своїх перших спусків я обрав Андору — невелике князівство у Піренеях між Іспанією та Францією.

Збирався грунтовно: перечитав все про курорти Андори, знайшов агенцію, через яку можна заздалегідь замовити обладнання та послуги, придбав лижні штани, шолом, светрики, маску та рукавички, оплатив екстремальну страховку, забронював готель та квитки на літак.

Андора — чудова країна, де можна і побачити чудову зимню природу, і спокійно відпочити, і екстремально поганяти на гірських схилах на лижах чи сноуборді. На другий день свого перебування на курорті я замовив послуги інструктора, який за дві години показав мені базові прийоми та рухи, повчив розганятися, повертати та гальмувати кількома способами.

Ну і все. Я навчився! Відчув себе богом схилу! Правда, тренувався я на малесенькій дитячий гірці, тому, як тільки інструктор пішов, я впав. І не один раз. І не два.

Весь наступний день я підіймався на цей невеличкий схил, падав, підводився та знову падав. І так цілий день поки добряче не травмувався та не пішов відлежуватися у готелі.

Наступного дня справи пішли краще, я набрався сміливості та вирішив з’їхати зі справжнього схилу.

І тут я злякався...

Піднявся вгору, застебнув шолом, вдягнув маску й рукавички та... заціпенів. Стояв хвилин з десять, дивився як пливуть на лижах інші люди й не міг зрушити з місця.

Нарешті поїхав, одразу ж впав, потім знову, потім заїхав у замет.

Сиджу на снігу, перша думка — «Та пішли вони в сраку ті лижі! На біса воно мені взагалі??». Аж самому смішно стало від такої дитячої незрілості. Поки було смішно — зробив селфі та написав допис у фейсбуці.

Друга думка — пожаліти себе. Бо все ще сиджу у заметі, дупа мерзне. Але більше від власної безпорадності. Може, думаю, зняти лижі та пішки дістатись донизу? Знову смішно стало. А ще й дратують дітлахи, які кулями проносяться повз... У Андорі катання на лижах є частиною шкільної програми, тож абсолютно всі мешканці цієї країни з перших років життя вільно почуваються на гірських схилах.

Якось доїхав, дорогою знову впав. Емоційно розчавлений пішов до готелю...

І тоді я подумав — якого біса? Я доросла та самодостатня людина. Чи личить мені просто кинути справу, навіть не спробувавши опанувати її?

Наступного ранку я просто зібрався, піднявся на гору та почав раз за разом відпрацьовувати невдалі рухи, придивляючись до кожної дрібниці.

Поворот, перенесення ваги на передню лижу, положення тіла, гальмування внутрішнім кантом та плугом. І знову на підйомник. І так доки не почали виганяти зі схилу...

І знаєте, це був найкрутіший день мого гірськолижного старту! Бо того дня я почав отримувати справжнє задоволення від цього відпочинку!

До чого це я? Єдиний спосіб зробити щось — почати це робити. Ніхто не підприємець від народження та не керівник від Бога, але оточення, прагнення та наполегливість з часом роблять свою справу. Більшість ніколи не стануть чемпіонами з гірськолижного спорту чи видатними управлінцями масштабу історичних особистостей. Але кожен може отримувати задоволення від спуску зі засніжених гір чи стані справжнім лідером у своїй організації.

2k 0 10 4 88

Минулого тижня я давав інтерв’ю для одного медіа, де мене запитали про найважливіший крок на шляху до започаткування стартапу. І я зрозумів, що це моє рішення писати новий розділ власної життєвої книги не одному, а разом з бізнес-партнерами.

Лише 6% компаній у світі мають одного засновника, всі інші відкриваються двома та більше бізнес-партнерами. А найвідоміший в світі акселератор Y Combinator не тільки наполегливо натякає соло-фаундерам на необхідність партнерів, але й надає послугу підбору підходящих кандидатів по їх базі.

Чому важливо відкривати бізнес не одному, а з партнерами:

1. Співзасновники мають різний досвід, професійні навички, інтелектуальний капітал, патерни поведінки, тому їх комбінація суттєво збагачує картину світу та широту поглядів. Це дає можливість не варитися у власному соку, а додавати у цю страву нові різноманітні інгредієнти.

2. Декілька бізнес-партнерів можуть зробити більший внесок у загальну справу. Це стосується як фінансів, так і інших ресурсів — від людського капіталу до професійних обов’язків.

3. Кілька засновників розподіляють між собою зони впливу та відповідальності. Більш того, в гарній команді ці зони можуть перекриватися, а значить інший партнер може підхопити чиїсь функції чи обов’язки. Це розподіляє навантаження і дозволяє уникнути пробілу у функціонуванні рольової моделі.

4. Прийняття рішень завжди відбувається через збагачення світогляду баченням та поглядами інших партнерів. Одна людина може не бачити очевидні плюси та мінуси певної проблеми, тоді як партнери допомагають подивитися на неї під новим кутом.

5. Погляди та думки співзасновників — це страховка від зарозумілості однієї людини. Завжди має бути противага, яка пригальмує занадто швидкий чи різкий рух в невірному напрямку.

6. Емоційна підтримка та мотивація — одна з найсильніших переваг бізнес-партнерства. Бо в ситуації, коли у єдиного власника компанії опускаються руки, співзасновники підтримають одне одного через різну емоційну силу, рівень емпатії та сприйняття проблем.

Звісно ж, у партнерства в бізнесі є і негативні сторони, про які ми поговоримо у наступному дописі. Як і про засоби застереження від таких труднощів.

А у вашій компанії єдиний власник чи команда співзасновників?


У роботі над бізнес-моделлю практично завжди постає питання визначення клієнта компанії. Бо від цього залежатиме яким буде маркетинг. За визначенням, це той, хто отримує найбільшу цінність у ланцюжку клієнтського виміру. Тому часто люди плутають клієнтів та споживачів.

І дійсно, ці дві ролі дуже часто співпадають. Захотів повечеряти? Сьогодні я і клієнт, і споживач ресторану. Мені потрібні нові речі? Значить, на вихідних до торгівельного центру я завітаю одночасно у двох ролях. Побачив квитки на шоу улюбленого виконавця? Ну, ви зрозуміли.

Але так само часто ці ролі розходяться.

Хто є клієнтом дитячого садочка? Не кваптеся говорити, що дитина, бо вона отримає найбільшу цінність. Насправді, клієнтом дошкільного закладу є батьки, тому що вони обирають садочок та сплачують його, а дитина лише споживає надану послугу.
Якщо цей приклад важко усвідомити, то згадайте хто є клієнтом зоомагазину. Авжеж, власники тварин. Бо саме вони обирають магазин і виробника товару, сплачують покупки та опікуються використанням, а домашні улюбленці лише споживають його.

Є ситуації, коли для одного й того самого товару я можу бути і одночасно клієнтом-споживачем, і лише клієнтом. Наприклад, я приходжу в автосалон Mercedes-Benz і обираю свій улюблений GLE Coupe або нещодавно презентований CLE. Скоріш за все, я сам і буду їздити на цій автівці, якщо тільки не обираю її у подарунок комусь зі своєї родини. Але якщо я, як керівник організації, іду до мікроавтобусів V-класу, то споживачами, скоріш за все, вже будуть співробітники моєї компанії.

Є і дивні приклади. Половина покупців платівок у США не мають програвачів вінілу. Як це, запитаєте ви? Все просто: люди не можуть дозволити собі мати дорогі пристрої чи збирати колекції вінілу, але готові купувати все дотичне до творчості музичних зірок. Вони купують вінілові платівки, бо це часточка культури обожнювання улюбленого виконавця! Таку платівку можуть навіть не розпакувати і ніколи не прослухати, але вона стане чудовою частиною колекції, поряд з постерами, книгами чи квитками з автографом зірки.

Отже, давайте запам’ятаємо, що клієнт компанії — це той, хто отримує найбільшу цінність, приймає рішення про покупку (або безпосередньо впливає на нього) та оплачує її, а споживач — той, хто отримує послугу чи користується товаром.


Кожна компанія у конкретний момент свого існування перебуває на певному етапі організаційного розвитку. Етапів таких існує 4 і сьогодні ми трохи поговоримо про них.

На етапі становлення компанії основними її потребами є створення стратегії, впровадження простих систем та підтримка членів команди. Для кожного засновника визначені їх основні зони відповідальності, але дуже часто «всі роблять все», оскільки функція корпоративного управління є незрілою.
На цьому етапі засновники радяться з іншими перед прийняттям операційних рішень. Ведеться базова бухгалтерія, здійснюється управління грошовими потоками, готується базова фінансова звітність.

Етап активного зростання характерізується наявністю прогнозованих стабільних продажів, активного розвитку продуктів або розширення їх лінійки, формування клієнтської бази. Основні потреби організації на цій стадії — децентралізація та делегування, оскільки засновники більше не можуть виконувати всі функції управління.
На цьому етапі вже визначено вимоги до основних посад, є організаційна структура, положення про принципи діяльності. Залучаються зовнішні консультанти, засновники радяться з іншими перед прийняттям операційних рішень, але у менеджменті починають з’являтися окремі фахові управлінці. Описані правила ведення бухгалтерського та податкового обліку, впроваджена система обліку та відслідковування продажів та рахунків, контроль над ними здійснюється засновниками. З’являються щорічні зібрання співвласників компанії.

Етап організаційного розвитку — це оптимізація структури і процесів компанії. Тут вже потрібне якісне адміністрування, формалізація правил та
процедур, офіційне прийняття рішень, професійний менеджмент.
Корпоративне управління здійнюється переважно фаховими менеджерами, основні професи формалізовані. У компанії є структурні підрозділи, запроваджено внутрішній аудит, за яким іде звітування. Фінансова звітність відповідає стандартам фінансової звітності, ключова нефінансова інформація розкривається назовні.
Засновники відходять від виконання множинних ролей і обов'язків, іноді зовсім перестають займати операційні посади. На щорічних зборах акціонерів обговорюються ключові та стратегічні рішення.

На останньому етапі (розширення бізнесу) формуються гнучкі та адаптовані структури, які не залежать від засновників, та ефективні засоби контролю. Тут компанії вже потрібні іновації, розширення виробничої бази, нові продукти та стратегії.
Є етичний кодекс, впроваджено політики відповідності, ведеться робота з корпоративної соціальної відповідальності. Функціонує рада директорів, діють ефективні системи внутрішнього контролю, періодично проводиться зовнішній аудит.
Фінансова звітність відповідає міжнародним стандартам, акціонери отримують регулярні фінансові звіти та повні звіти про діяльність компанії. Між зборами акціонерів всіх учасників інформують про стан справ в компанії, існує чіткий механізм вирішення суперечок між ними.

Що важливо запам’ятати про етапи організаційного розвитку:

1. Будь-яка організація починає свій розвиток з першого етапу. Неможливо потрапити одразу на другий етап, навіть якщо компанія заснована управлінцями, які прийшли з організації, що перебували на третьому чи навіть четвертому. Так само не можна перескочити з першого на третій, бо це завжди тільки еволюція.

2. Майже ніхто не дійде до четвертого етапу, оскільки компанії на ньому у кожній країні можна порахувати на пальцях. Скоріш за все організація або загине, або назавжди залишиться на 2-му чи 3-му етапі.

3. Якщо згідно майже всіх показників ваша компанія вже відповідає третьому етапу організаційного розвитку, але є слабка ланка, що досі тягнеться з другого етапу, то ви на другому етапі.

4. Впроваджувати інструменти, які використовуються на більш зрілих етапах не просто неефективно, а й шкідливо. Наприклад, формалізований бізнес-процес затвердження рахунків і оплат на першому етапі буде гальмувати операційну діяльність та знижувати гнучкість організації. Так само зарано формувати Раду директорів в організації на другому етапі. Інструменти та процеси мають з’явлитися поступово та своєчасно.


П'ятниця, сьома ранку, прикордонний пункт Угринів, я повертаюся додому. Митник просить відкрити багажник, в якому є лише одна валіза розміру ручної поклажі. «Це всі ваші речі?», питає він. Так, я ж туди й назад. Він мовчки дивиться на мене, ховаючи ледве помітну посмішку. Професійних питань до мене немає, але я читаю на його обличчі — дяяяядько, ти ж міг скористатися цим шансом, а їдеш одразу додому...

Так, я скористався шансом. Шансом започаткувати з партнерами стартап вже після початку повномасштабного вторгнення, намагатися створити справжній бізнес в Україні, формувати та підтримувати культуру підприємництва. Шансом робити внесок у економічний розвиток країни, заробляти гроші тут і сплачувати податки в український бюджет, щоб цей механізм працював задля нашої Перемоги. Шансом представляти Україну в світі, створювати глобальний продукт, отримувати інвестиції та розвивати українську команду.

Тому кожного разу я повертаюсь додому, бо саме тут я вдома.


Минулого тижня ми провели онлайн-конференцію «Причина вірити». Три актуальні теми, 5 годин відвертих розмов без таємниць, 9 гостей та експертів і безліч осяянь, якщо ви відкриті до них. Це був цікавий досвід для мене )

Скоріш за все, ви дивилися цей прямий етер. Можливо, обрали окремі доповіді, щоб побачити найцікавіще. А може у день конференції у вас взагалі не було часу, тому ви, на жаль, пропустили нашу чудову конференцію. Тому ми відібрали найкращі моменти онлайн-трансляції, щоб ви могли у будь-який момент подивитися саме те, що цікаво вам, і тоді, коли вам зручно:

https://www.youtube.com/watch?v=eZqkp6e8Vk0&list=PLetVHzifcANk0EU6YPIM7Jy1d9gqTkbM2

Дивіться інтерв'ю з експертами, ставте вподобайки та коментуйте відео, а також підписуйтеся на YouTube-канал Uspacy!


Минулого тижня нас спіткала невдача.

Ми проходили відбір на міжнародний захід, слухали інші пітчі, а після свого виступу були стовідсотково впевнені у перемозі та вже почали дивитися авіаквитки до Сполучених Штатів. Але... ми не пройшли відбір.

І знаєте, що трапилося? Нічого. Небо не впало на землю, весіння трава була такою само зеленою, а ми навіть не засмутилися. А знаєте чому? Бо стартапи мають дуже легко ставитися до своїх невдач.

Не пройшли відбір на міжнародний захід? Чудово, привітаємо переможців і перемкнемося на інші активності. Клієнт обрав не наше рішення? Гаразд, приймемо до уваги його зворотній зв'язок. Інвестор відповів, що хоче трохи зачекати та поспостерігати за нами? Окей, подякуємо йому за витрачений час і будемо підтримувати відносини з ним.

Взагалі я завжди порівнюю стартапера з цуценям. Малим, недосвідченим, але енергійним та безстрашним. Воно носиться колами, врізається у перешкоди, хвилинку може поскиглити, але одразу ж перемикається на нову іграшку, іншу справу чи гру з великим собакою. Як на мене, саме здатність не перейматися дрібними проблемами дає можливість нестися вперед та зростати.

Тож, головне для стартапера — не втрачати при невдачах ентузіазм та енергію, рухатися до своєї мети в рамках власної стратегії.


Участь у будь-якому заході — це чітке розуміння власних цілей і завдань, а також ретельна підготовка до нього. Для нашої команди це вже далеко не перша подія, тому ми сформували певні принципи ефективної роботи.

Я розповів для Mezha.Media про них на прикладі TechChill Riga 2024, з якого повернувся тиждень тому. Сподіваюсь, вам буде цікаво та корисно 😊

https://mezha.media/articles/yak-ukrainskomu-startapu-potrapyty-na-mizhnarodnu-konferentsiiu-dosvid-uspacy-na-techchill-riga-2024/


Лідерство — це процес

Лідер — це не посада, не позиція в організаційній структурі чи вертикалі влади в компанії, не людина з харизмою.

Лідерство — це дієслово. І якщо уявити з яких практик він складається, можна побачити, що справжній лідер вказує шлях, формує загальну візію, стимулює рух і процеси, дає іншим можливість творити та діяти, надихає уми та запалює серця.

Чи знає така людина відповіді на всі запитання? Звичайно, ні. Але він достатньо допитливий, щоб шукати їх самостійно та з командою.

Чи впевнена ця людина у всьому, що вона робить? Скоріше, так, але за цим часто ховається впевнена скромність, яка дозволяє розумно сумніватися в тому, що вона знає, та шукати нові відповіді на звичні запитання.

Лідерство — це щось про одну конкретну людину? У жодному разі, адже це спільний процес, бо не існує лідера без команди.

Якось під час інтерв'ю мене запитали, народжуються лідером чи стають. Відповідь однозначна: лідерство — це постійний процес формування та утримання впливу на оточуючих для спільного досягнення стратегічних цілей.


Розвиток управлінця — це гра, в якій очки заробляються та втрачаються за рахунок прийняття складних (важких) або простих (легких) рішень.

Одразу зроблю два зауваження. По-перше, під рішеннями ми маємо на увазі розв’язання менеджерських дилем, а не затвердження пропозицій підлеглих у рамках операційної діяльності. По-друге, йдеться саме про складні та прості рішення, а не правильні або неправильні.

Просте рішення — це таке розв’язання управлінської дилеми, яке є очевидним, легким, лежить на поверхні, не потребує компромісів, може бути пов’язане лише з додатковими витратами, не бере до уваги наслідків у майбутньому, спрямоване на миттєве вирішення просто зараз. Навпаки, складне рішення — це завжди вибір, в якому немає правильного чи неправильного варіанту; яке може погіршити стан системи зараз, але матиме системний вплив у майбутньому; наслідки якого можуть образити когось, викликати хвилю обурення чи важку інформаційну атаку, призвести до суттєвих фінансових втрат, але врівноважити бізнес.

Так от якщо повернутися до управлінської гри, то спробуйте щоразу, коли ви прийматимете складне рішення, додавати собі один бал, а коли просте та очевидне — віднімати його.

Домовилися про вирішення проблеми грошима. Відмовилися щось вирішувати («само якось розсмокчеться») та «підвісили питання». Взяли на себе «управлінський борг». Обрали поверхневе, очевидне рішення. Делегували вирішення на когось всередині компанії або поза нею. Обрали гроші в обмін на власні цінності. Відмінусуйте за кожну таку та подібну дію по одному балу.

Наважилися звільнити токсичну людину, навіть якщо це погіршить процеси в компанії. Відмовилися від продовження збиткового проєкту після купи інвестицій. Навіть попри суттєві фінансові втрати розірвали співрацю з кимось, якщо це протирічить вашим цінностям. Віддали «управлінський борг». Обрали «свинцеві кули» замість «срібних», почали займатися системним питанням, яке довгий час гальмувало ваше зростання. Всі ці та подібні дії додадуть вам по балу.

А потім, наприклад, наприкінці року, просто спробуйте підрахувати кількість доданих та відмінусованих балів. Якщо ця цифра буде більше нуля, то за цей період ви зросли та розвинулися, як управлінець. Якщо ж отримано негативний результат, то приміть, що ви більше не розвиваєтеся як фахівець з менеджменту, бо просто припинили приймати складні рішення та, власне, робити свою роботу. Звісно ж, бувають рішення, які навіть важко віднести до тієї чи іншої когорти, але людина завжди знає як саме вона вчинила, якщо є чесною перед собою.

До речі, ця різниця в часі між тим, як було, та як стало, і є тим показником, за яким можна оцінити фахового управлінця. Моя улюблена бізнес-школа вручає щорічну деканську нагороду, яку у кожній групи випускників MBA-програм отримує лише одна людина. Та, яка має найбільшу «дельту» між першим днем навчання та днем отримання диплому.

Але не обов’язково чекати на нагороду декана бізнес-школи чи статтю про себе у Forbes. Просто почніть грати у цю гру, приймаючі складні та важкі , справжні рішення. Вона сподобається вам, бо щодня робитиме вас кращим управлінцем.


Якось я був у жюрі одного конкурсу, який роздавав гранти на розробку корисного застосунку. Ми розглянули всі пропозиції та обрали три компанії, які отримають інвестиції. За декілька днів до мене підійшов керівник однієї з обраних компаній та попросив замість другого місця дати їм перше. На моє запитання «Чого це раптом?» він відповів приголомшливим «Щоб ми відчували себе трохи менш нещасними»…

За декілька років мій знайомий потрапив на співбесіду до цієї компанії та жахнувся: абсолютно похмурі, невмотивовані люди в офісі, негативний настрій, біль та страждання у кожному слові співбесіди, наочна демонстрація повної безперспективності майбутнього. Хлопець біг звідти світ за очі!

Бачите у своїй компаній похмурих людей, які знецінюють будь-які ідеї? Ваші люди ліниві та безініціативні? Співробітники обманюють одне одного та вас? Немає атмосфери співробітництва? Просто подивіться у дзеркало!

Люди в компаніях як дітлахи: ви можете говорити їм що завгодно, але чинять вони як ви, бо саме ви є єдиним прикладом для них.
Хочете змінити свою організацію? Зрозумійте хто ви, прийміть себе, зрозумійте, якою людиною ви хочете стати — і тоді ви побачите майбутнє своєї компанії!


Іноді компанії потрапляють у пастку, коли починають з існуючим продуктом виходити до нетипових для нього клієнтів. Наприклад, онлайн-сервіс для автоматизації процесів, який призначений організації малого та середнього бізнеса, намагається догодити мікропідприємцям або великим компаніям.

Зазвичай мікропідприємці не мають внутрішнього запиту на автоматизацію. Рівень їх внутрішньої організації та характер процесів відповідають етапу становлення компанії: стиль управління індивідуалістичний, власник (він ж засновник) повністю залучений в роботу та особисто контролює всі аспекти діяльності, команда маленька, всі роблять все, процеси не формалізовані, рішення приймаються «по ходу», правила лише тільки починають встановлюватися. А якщо додати до цього високу чутливість цієї категорії користувачів до ціни, то стає очевидним, що така компанія просто не дозріла до використання типових продуктів з автоматизації.

З іншого боку, є великі компанії, які вже знаходяться на етапі організаційного розвитку чи розширення бізнесу. Вони інституалізовані, у них повністю налагоджені комунікаційні, процесні та процедурні аспекти роботи. В таких компаніях встановлена та функціонує належна система внутрішнього контролю та управління ризиками, є багато регламентів і систем відповідності. Разом з ними існують високі вимоги до постачальників систем, технологічної сумісності. Звісно ж, можна намагатися їм відповідати, але такі продажі все одно будуть одиничними, якщо весь продукт цілком не призначений для внутрішніх процесів компаній такого типу.

Чи будуть мікробізнеси чи «ентерпрайзні» організації клієнтами компанії, яка створює продукти для малого та середнього бізнесу? Відповідь — ні, бо вони будуть для нього лише транзакціями (навіть якщо їх не так вже й мало).

Чи варто бізнесам відмовлятися від таких транзакційних користувачів? Точно ні, але їм не варто змінювати свою бізнес-модель, щоб догодити «не своєму» клієнту.

3.3k 0 10 11 47

Бразильська журналістка Angelica Mari, яка пише для провідних світових видань, так була вражена моїм коротким дописом в LinkedIn про чергову атаку схибленого сусіда на Київ, що попросила розказати нашу історію. Ми поговорили, я розповів про свої відчуття і про те, як нині працює моя команда.

А сьогодні на Al Jazeera вийшов матеріал, що розповідає про українські технологічні компанії в умовах війни. Три компанії, три історії, три різні погляди, але все буде Україна 💛💙

20 last posts shown.