ЩЯЧ: літературний снобізм

Залишалася купа часу — багато довгих нудних годин між світанком і роботою, — щоб подумати, яким дурнем я був, щоб довіритися цим росіянам.

Борис завжди говорив про війну як про найщасливіший час свого життя, війна і військова служба були його пристрастю.

Чи я колись розповідав тобі, mon ami, що у старій російській армії вважалося негідним навіть плювати на єврея? Так, ми вважали, що слина російського офіцера надто цінна, щоб витрачати її на євреїв.

Є ще одне відчуття, яке дає велику втіху в злиднях. Гадаю, кожен, хто перебував у скруті, його переживав. Це відчуття полегшення, майже задоволення, від усвідомлення, що ти нарешті, по-справжньому в злиднях. Ти так часто говорив, що йдеш на дно, і ось воно, дно, ти його досягнув і можеш на ньому стояти. Це дуже заспокоює.

Він ніби приїхав працювати на один із металургійних комбінатів Макіївки, але насправді — з місією навернення мешканців Донбасу до українства. Наскільки я розумію, із мріями про єдину неподільну Україну, якою вона була в Славчиному уявленні, він розпрощався досить швидко. Проте варто відзначити, що, не зумівши з оточуючих зробити взірців для наслідування і перетворити їх на фундамент нації, він не втратив власного вогню і досі живився ним. У будь-якому випадку, говорив він виключно українською, хоча йому за це час від часу неслабо діставалося від нарядів міліції та випадкових биків на вулицях. Більше того,
Славко, ставши стрижнем нашої компанії, непомітно зробив так, що ми й самі почали говорити українською, перестали стидатися цього та навіть більше — іноді ми й справді вважали, що мова якою говориш, важливіша за кусень хліба, який їси. Щоправда, після семи-десяти голодних днів такі думки, мушу визнати, ненадовго зникали.

Маючи українське коріння, я був абсолютно російськомовним до того часу, поки мене, мов малого цуцика, не підібрав Славко. І говорячи з ним уперше, я здивовано помітив, що мій язик сам виштовхує з розбитого рота українські слова, що майже не замислююсь, добираю вдалі й влучні речення. Це мене настільки вразило, що з того моменту я здебільшого говорю українською. І я не вважаю себе зрадником чи конформістом — просто повернувся до своїх витоків, до першоджерел, які система послідовно намагалася закидувати камінням.