ЩЯЧ: літературний снобізм

@everydaywtf

Channel's geo and language: Ukraine, Russian

Category: Psychology

ЩЯЧ - Щодня я читаю. І виписую цитати

Related channels | Similar channels

Channel's geo and language

Ukraine, Russian

ЩЯЧ: літературний снобізм

18 Dec, 01:38

Війна, Косте, та й усякі інші небезпечні, намагнічені страхом періоди в житті людини, жахливі тим, що забирають у першу чергу громадян, людей самовідданих, що живуть за принципом: «Якщо я тільки для себе, то навіщо я?»

А дрібне, егоїстичне, обережне в імʼя самого себе і тільки своїх інтересів — обиватель, коротко кажучи, виживає, бо він, як паразит, краще пристосований до життя, має більш розвинений інстинкт самозбереження.

Всяке насильство над людським духом і тілом — то найкраще добриво для обивателя, як, скажімо, гній для червʼяка, найсприятливіша атмосфера для його утвердження і процвітання.

«Вижив, бо зумів», — формула обивателя, його катехізис і заповідь нащадкам. Як зумів — це не має значення. Змовчав, заховався за чиюсь спину в бою, прикинувся дурником чи, не маючи ні розуму, ні такту, як оцей Птаха, — дорвався до влади — яка, зрештою, різниця?

Хто, розміркуймо, почав цю війну — Гітлер, Геббельс, Ріббентроп? Ой, ні. Обиватель, Spiessburger.

📖 «Облога» Григір Тютюнник

97 0 2 10

ЩЯЧ: літературний снобізм

17 Dec, 10:40

Допоможемо добити збір Артему Чеху?

Банка: send.monobank.ua/jar/9W1PpHWrBZ

Приват: 4731185616118086

PayPal: artem.cheh@gmail.com

292 0 2 1 16

Добрий вечір, я дочитала «Рівновагу» Володі Винниченка і мене бомбить.

Тому що те, що я прочитала — якась толстоєвщина. Весь твір я відчувала ці вайби: і в психотипах героїв, і в діалогах, і в поведінці. І, звісно ж, в найкращих традиціях росліт усе навколо страждає і помирає: поети помирають від смертельної хвороби, хороших дівчат ґвалтують, малохольні вішаються, багаті красиві жінки помирають від сухот. І вишенька на торті - аби довести своє кохання, треба піти на вірну смерть (поїхати в росію).

Але більше за все мені вкурвила передмова, де російська богема у нас стає якимось дивом українською. А герої звісно ж, звісно ж, повертаються не на росію (як ми могли не здогадатися, адже вони 10 разів казали саме в росію), а насправді в Україну. Ну, звісно, якщо так написати в передмові, то всі повірять (ні). Я ненавиджу такі маніпуляції та брехню, аби продати. Це неповага до читачів, які вміють читати і мають критичне мислення.

З хорошого: читається швидко і дуже легко.

Для контексту: Винниченко цей твір писав на «російський ринок» і російською мовою, тому я розумію, чому пройшовся по всім канонам вєлікой і страждальної. Але навіщо в передмові це все вивертати в проукраїнське, якщо воно таким не є? Цей роман про російських емігрантів, про їхню культури і тільки десь між рядків можна зустріти не тільки комплімент в бік України, але хохлів із малоросами.

Обожнюю «Записки Кирпатого Мефістофеля» і від своїх слів не відмовляюсь. Буду читати інші твори Винниченка. Сподіваюсь, там без оцього всього.

181 0 2 6 13

ЩЯЧ: літературний снобізм

13 Dec, 16:42

🕯Сьогодні день пам‘яті Василя Симоненка (8.01.1935 - 13.12.1963) — поетичної легенди шістдесятників.

273 0 3 13 27

ЩЯЧ: літературний снобізм

11 Dec, 22:23

«Ти шо — прокурор?»
«Да ні. Я буддист», — втягую голову в плечі.
«Хто?»
«Ну, це різновид розпіздяйства такий».
«Хє!» — вигукує Міхал і просить повторити.
«Буддист я, хулі тут розуміти». Міхал дивиться на мене, як на повного придурка, і каже, що він також розпіздяй, але краще тримати язик за зубами. «Добре, більше
не буду».

📖 «Тибет на восьмому поверсі» Анатолій Дністровий

266 0 1 2 14

ЩЯЧ: літературний снобізм

10 Dec, 23:34

Де б ще Пруста зустріти (до речі, уже вдруге за 20 сторінок), як не в українському брудному реалізмі:

А. каже, що пише прустівську прозу.
Пауза.
«???» — кліпаю очима.
«Хулі тут незрозумілого — пишу прустівську прозу», — ледь помітно усміхається він.

📖 «Тибет на восьмому поверсі» Анатолій Дністровий

262 0 1 8 18

ЩЯЧ: літературний снобізм

9 Dec, 20:49

Толя, це торба! Що це у нас за Віталька-ходячий-червоний-прапорець в останній частині «Пациків»?

Я уже навіть засумувала за збиранням макового молочка 🥲

265 0 0 4 14

ЩЯЧ: літературний снобізм

8 Dec, 23:53

— Він сліпий чи глухий?
— Одне й друге. Він антифемініст.

[…]

— власне, люба пані Зоє. Є дві форми, в яких молодики люблять проявляти свою «мужність»: або пишуть
еротично-порнографічні вірші, або доказують, що жіночий мозок менше важить від мужеського...

— Дайте спокій, — знеохотя вмішалась в балачку Оля Кентнер. — я ще не бачила дурня, щоб не був антифеміністом.

📖 «Повнолітні діти» Ірина Вільде

257 0 2 10

ЩЯЧ: літературний снобізм

8 Dec, 23:47

Я теж таким страждала в юності.

📖 «Повнолітні діти» Ірина Вільде

239 0 0 4

ЩЯЧ: літературний снобізм

8 Dec, 16:44

Трошки про лексику в книзі Ірини Вільде:

рамʼя — плече
рамено — теж плече (тут рамен прям на кожній сторінці, Ірино, у вас що, якийсь фетіш був?)
ромен — народна назва ромашки

А ще тепер хочу казати замість
• уміло, майстерно — штудерно
• босими ногами — голяндськими ногами
• аптека — дроґерія
• велосипедист — наколесник
• браслет — брансолєта

257 0 4 4 17

ЩЯЧ: літературний снобізм

8 Dec, 13:47

Я ще не дочитала, але тепер знаю, що радити підліткам з класичної укрліт.

Однозначно. Однозначно — «Метелики на шпильках. Бʼє восьма. Повнолітні діти» Ірини Вільде.

Головна героїня Дарка — це просто drama queen 💅🏻

255 0 8 5 26

ЩЯЧ: літературний снобізм

6 Dec, 13:59

Вітаю сміливих з Днем Збройних сил України!

Честь і вічна шана полеглим воїнам.

Подякуйте гривнями на перевірені збори.

246 0 0 22

ЩЯЧ: літературний снобізм

5 Dec, 23:56

Андрій Курков, «Сірі бджоли»

До кожної книги я підходжу зі здоровою долею скептицизму. Це дозволяє мені не будувати завищені очікування, а книзі — мене здивувати (або ні). З “Сірими бджолами” Андрія Куркова я зробила ще жорсткіше: перед тим як зануритися в текст, я прочитала всі негативні відгуки на Goodreads, особливо від українських читачів. І хоча ці коментарі мене трошки налякали, вони ж змусили мене дати роману шанс і подивитися, чи знайду я ту саму «вату».

Ця книга розповідає історію Сергійовича, жителя “сірої зони” в Донецький області — території на межі війни та миру, де життя майже зупинилося. Сергійович залишився єдиним мешканцем свого села, окрім давнього ворога дитинства — Пашки, який співпрацює з окупантами за пайки й рублі. Сам Сергійович, колишній інспектор на шахті, після отримання інвалідності знайшов свій порятунок у бджільництві. І, в принципі, тільки про бджіл своїх і думає.

Сергійович на початку виглядає інертним і байдужим до війни, але зустріч з українським військовим стає каталізатором повільної, але глибокої внутрішньої трансформації. Кожен його крок, кожна думка та дія — це шлях від індиферентного існування до усвідомлення своєї української ідентичності. Але не очікуйте тут ура-патріотизму, це скоріш таке тихе і спокійне усвідомлення.

Я не розумію, як саме деякі коментатори читали цю книгу і не побачили цю трансформацію: і епізод з весільним сервізом, і декомунізація вулиці, і допомога українському військовому, і постійні смски «живий?», і багато чого ще. Також тут досить яскраво показано, що відбувається з кримськими татарами в Криму.

Особисто мені сподобався роман, а також я дуже прикипіла і до Петра, і до Сергійовича. Він (роман) змусив мене замислитися, сперечатися, сміятися, сумувати, співчувати. Але, врешті решт, залишив приємний післясмак.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

1.1k 2 8 16 24

ЩЯЧ: літературний снобізм

5 Dec, 11:18

— Льоха, я не з Донецька! Я з сірої зони. Розумієш? Я все життя на шахтах працював, нікого не вбив і нічого не вкрав.
— А хіба що? — Льоха знизав плечима. — Я ж нічого… це вони, — він кивнув за спину. — Це вони говорять… Та і по телевізору теж…

📖 «Сірі бджоли» Андрій Курков

Ах, ці «щасливі роки», коли людей ділили на донецьких, луганських і справжніх українців. Тільки чомусь зараз всі мої знайомі донецькі і луганські перейшли на українську мову, а деяким справжнім українцям досі яка різниця.