Грамота.ua

🍁 Листопа‌д – час зігріватися улюбленим чаєм або кавою, загорнувшись у теплий пледик.

До речі, а ви знаєте, звідки походять слова чай та кава? ☕️

📌 Слово чай прийшло до нас через тюрксько-перське посередництво аж з китайської мови ☝️Північно-китайське čhā та південно-китайське tē сьогодні побутують у багатьох європейських мовах:
🔸 у чеській – čаj
🔸 у словенській –čáj
🔸 у болгарській – чай
🔸 у німецькій – Tee
🔸 в англійській – tea
🔸 у французькій – the

📌 Слово кава ми запозичили з турецької мови, у якій слово kahve походить від арабського ķahva, тобто сорт легкого вина 😉 Це слово виникло від географічної назви Kaffa – місцевості в південній Ефіопії, звідки походили торгівці кавою.

Відчуйте смак Ефіопії, скуштувавши каву Ethiopia Sidamo від @25coffeeroasters.ua.

Її насичений шоколадний смак з нотками абрикосового варення й квітів зігріє вас та додасть насолоди вашим осіннім деньочкам.

У магазині 25 Coffee Roasters ви можете придбати каву та інші напої на будь-який смак та аромат, адже у них аж 50 позицій кави з 20 країн світу. Напишіть менеджерам на сайті чи в інстаграмі, і вони допоможуть дібрати ідеальну каву саме для вас.

👉 А за промокодом Грамота ви отримаєте знижку 15% на всю зернову каву (окрім дрипів, комбо та дегустаційних наборів). Встигніть скористатися пропозицією до 2 грудня 2024 року!

Якими способами утворюються слова

Шпаргалка для тих, хто складатиме НМТ, і не лише 😉

📌 Префіксальний.
Беремо слово, додаємо до нього префікс – і вуаля, нове слово готове: йти – прийти, ходити – заходити, надія – безнадія.

📌 Суфіксальний.
Беремо слово, додаємо до нього суфікс – і отримуємо нове слово: ліс – лісовий, вітер – вітерець, хмара – хмарний.

📌 Префіксально-суфіксальний.
Беремо слова, по обидва боки до нього додаємо префікс і суфікс – бац, бац і користуйтеся словом: тиша – затишок, брова – надбрівний, межа – безмежний.

📌 Безафіксний.
Тут все навпаки. Ми до слова нічого не додаємо, а забираємо, здебільшого суфікс: передплатити – передплата, закидати – закид.

📌 Основоскладання.
Беремо основи двох різних слів і ліпимо їх в одне ціле: життя + писати = життєпис, синій + жовтий = синьо-жовтий.

📌 Перехід з однієї частини мови в іншу.
А коли словам ну зовсім стає нудно у своїй частині, то вони можуть помандрувати в іншу.

👉У мене сьогодні контрольна робота (Робота яка? – Контрольна. У цьому реченні слово контрольна є прикметником). А тепер забираємо слово робота: у мене сьогодні контрольна (У мене сьогодні що? – Контрольна. Отже, прикметник контрольна став іменником, адже відповідає в реченні на питання що?)

Бік і сторона

🤔 З одного боку чи з однієї сторони?

Слова бік і сторона мають різні значення. І вони лише іноді можуть бути взаємозамінні.

📌 Бік – це:
🔸 частина тулуба (взятися в боки, руки в боки, бути під боком, нам'яти боки);
🔸частина предмета (лицьовий бік);
🔸певне місце або місцевість (перепливати на той бік, на цьому боці річки);
🔸напрям інтересів (бути на боці добра, бути на її боці);
🔸погляд, думка (з боку фізики, з юридичного боку).

📌 Сторона – це:
🔸простір, місцевість, край, (...запануєм і ми браття у сторонці, північна сторона, південна сторона);
🔸математичний термін (сторони прямокутника);
🔸особа, група осіб, організація (сторони договору, сторони у справі, потерпіла сторона);
🔸складова частина, елемент (сильна сторона, слабка сторона).

Якщо йдеться про порівняння чи зіставлення чогось, тоді потрібно вживати з одного боку, з іншого боку тощо.

Пошерити / поширити

Ми так часто вживаємо англіцизм пошерити, що ще трохи й будемо робити помилки в слові поширити.

📌 Слово пошерити – це сленг. Його утворено від англ. share – ділити (-ся).

👉 Пошерити історію, пошерити думки, пошерити допис, пошерити документи.

Але це слово стало популярним не лише в розмовному мовленні, а й у публічному, офіційному, і я справді помічаю, як воно витісняє дієслово поширити 🚩 Наприклад, замість поширити інформацію часто чую пошерити інформацію.

Але пошерити і поширити не завжди мають тотожні значення.

📌 Поширити – це передусім робити ширшим, більшим за розміром робити більшим за обсягом, складом, змістом; розширювати сферу впливу на когось чи щось, робити відомим для багатьох.

У випадку з інформацією, дописом, ці слова ще взаємозамінні (тут лиш треба враховувати стиль мовлення): пошерити допис = поширити допис, але сказати пошерити запах – уже не те (запах можна поширити), як і поширити документи (тут ліпше поділитися документами або ж пошерити).

Тому будьте обережні з цими словами. І віддавайте все ж перевагу слову поширювати, а то якось образливо, що сленг витісняє загальновживане словечко 😉

Що не так з цим реченням 👇

📌 Як розпізнати та протидіяти булінгу.

Дієслово розпізнати вимагає після себе іменника в знахідному відмінку (розпізнати що?), а протидіяти – давального (протидіяти чому?). А отже, так поєднувати однорідні члени речення не можна. Це граматична помилка.

Щоб двічі не повторювати слово булінг після кожного дієслова, його можна замінити займенником:

👉 Як розпізнати булінг та протидіяти йому.

Або можна й взагалі перебудувати речення ось так:

👉 Булінг: як розпізнати та протидіяти

Чи живі ще присвійні прикметники?

Усі прикметники української мови традиційно поділяють на 3 розряди:

📌 якісні (називають певну якість ознаки: твердий, сильний, розумний, гарний);
📌 відносні (називають ознаку через відношення до предметів: український, шкільний, лісовий, міський);
📌 присвійні (називають ознаку, що виражає належність комусь: Галина картина, сорочине гніздо, Оксанин олівець, Сергієва книжка).

Ну годі вже з тим сорочиним гніздом, але скажіть чесно: чи часто ви чуєте фрази  Оксанин олівець, Галина картина чи Сергієва книжка?

Я давненько не чула. І, як на мене, ці словосполучення здебільшого віджили своє. Вони гарно вписуються в художнє мовлення, а от в розмовному звучать уже якось штучно.

Тож на запитання "Чия це книжка?" частіше можна почути: "Це [книжка] Сергія".

Дедалі частіше родовий відмінок іменника вживають замість присвійного прикметника, адже він означає належність речі комусь або чомусь:

👉 гавкіт собаки (замість собачий гавкіт);
👉 картина Галі (замість Галина картина);
👉 олівець Оксани (замість Оксанин олівець).

До речі, у діловому мовленні для позначення належності чогось комусь треба використовувати тільки родовий відмінок:

👉 нерухоме майно Бондаренка (а не Бондаренкове нерухоме майно);
👉 заява Васильчука (а не Васильчукова заява);
👉 інвентар секретаря (а не секретарів інвентар).

Отака несправедлива доля у присвійних прикметників. Витісняє їх родовий відмінок та й годі.

Як гадаєте, чи є в присвійних прикметників шанс на життя в українській мові? Чи з часом вони повністю відійдуть у забуття?

Новітні фразеологізми

Зазвичай, фразеологізми асоціюються з життєвою мудрістю, перевіреною роками. Але стійкі словосполучення – це не лише про щось давнє, вони з'являються і зараз. Події в країні впливають на мову, і від цього народжуються ой які колоритні вислови. Деякі з них житимуть ще не одне століття.

Погляньмо, скільки ж фразеологізмів виникло з початку повномасштабної війни 👇

📌 батальйон "Монако" (про заможних ухилянтів, які відсиджуються за кордоном і "щиро вболівають" за долю країни);
📌 два–три тижні максимум (невизначений термін, дуже довго);
📌 піти за російським кораблем (зазнати поразки);
📌 відправити на концерт кобзона (= відправити на той світ);
📌 за поребриком, на болотах (десь на росії);
📌 насипати ваті бабовни (дати відповідь рашистам у виді вибухів);
📌 відбій повітряної тривоги (коли уже не треба робити щось термінове);
📌 боже, яке кончене (про чиїсь неадекватні висловлювання чи поведінку);
📌 знову невдало покурили (вибухи на території рашистів);
📌 цей день настав (про день Х, до якого треба бути готовим; про плани / мрії, які нарешті здійснилися);
📌 стало краще – буде гірше (про те, що треба тримати баланс між позитивом і негативом);
📌 все буде Україна 🇺🇦

Доповнюйте список у коментарях 😉⬇️

По/тихеньку й по/маленьку: як пишемо 🤔

Прислівники потихеньку (потихенько) й помаленьку (помалу) пишемо разом.

Чому разом?

☝️ Складні прислівники, утворені поєднанням прийменника з прислівником, прийменника з іменником, прийменника з прикметником пишемо разом (Український правопис, § 41).

Якою буде українська мова через 200 років

Поки ми тут б'ємося за те, як правильно "Добрий вечір" чи "Доброго вечора", науковець Пилип Селігей розмірковує над глобальнішим питанням – якою буде українська мова через 200 років. А вона таки тоді буде.

У праці "Українська мова у 2222 році" він висловлює власні прогнози, що може змінитися, зникнути, з'явитися в нашій мові. Ось кілька цікавих припущень автора: ⬇️

📌 Оскільки українська мова не любить нагромаджень важких для вимови звуків, тяжіє до чергувань голосних із приголосними, то, можливо, колись в українській мові   закріпляться такі варіанти написання й вимови слів: кілометер, міністер, Олександер, радіво, какаво, відево тощо.

📌 Цілком імовірно, що поряд з українською кириличною абеткою буде ще й латинська.

📌 Можливо, повністю або частково зникне рід іменників. Яка різниця, якого роду слово озеро, якщо це неістота?! Рід потрібен сьогодні для вказівки на стать. Тож чоловічий і жіночий можуть ще протриматися, а от середній має всі шанси відійти у небуття.

📌 Зникнуть і деякі відмінки. Називний відмінок уже помітно витісняє інші, зокрема кличний (Оксана, допоможи замість Оксано, допоможи) та родовий (випив чай замість випив чаю), тож у майбутньому ця тенденція посилюватиметься ☝️

📌 Буде більше простих речень. Значно менше буде складнопідрядних речень. Писати в стилі "коротко й просто" будуть не лише в соцмережах, а й в книжках та пресі 😊

📌 Спроститься пунктуація. Зрідка вживатимуться двокрапки й тире, з'являться нові розділові знаки. Можливо, як розділові знаки дозволять вживати емоджі 🤔

📌 Найсильніше зміни відчуватимуться на рівні лексики. Багато слів, якими ми користуємося зараз, зникнуть, натомість прийдуть інші слова, які відповідатимуть майбутнім реаліям. Джерелом виникнення нових слів, очевидно, будуть іноземні мови 🤷‍♀️

Що ж, це лише припущення. На жаль чи на щастя, ми  з вами не дізнаємося, якою буде українська мова в майбутньому. Та наше завдання зараз – зробити так, щоб вона продовжувала жити на вустах і в серцях наступних поколінь 🫶

А ви колись уявляли собі українську майбутнього?

Уві сні, у ві сні, увісні чи у вісні?

Які тільки варіанти написання не траплялися мені 🤦‍♀️

Ходімо розбиратися, як же правильно.

✅А правильний і єдиний варіант – уві сні.

Українська мова не любить нагромадження однакових голосних та приголосних звуків. Уникнути цього допомагає чергування у // в, і//й, з //із //зі (зо), б//би, -ся /-сь тощо. Завдяки цьому можна досягти милозвучності мовлення.

📌 Уві / вві / ув – це варіанти прийменників (префіксів) у, в. Найчастіше вони трапляються в розмовному та художньому мовленні.

👉 Засіяла зірка уві млі (П. Воронько).
👉 Він тремтів та схоплювався з лави, як хто ввіходив до хати (М. Коцюбинський).

ПІБ чи ПІП 🤔

Як тільки не записують абревіатуру від "прізвище, ім’я, по батькові".

Єдиним правильним варіантом є ПІБ, оскільки ми скорочуємо за першими літерами повнозначних слів: прізвище (П), ім’я (І), по батькові (Б). По – це прийменник, тому його до уваги не беремо.

Крапок між літерами абревіатури теж не ставимо.

Ігорьович чи Ігорович: як записувати ім’я по батькові в документах

Можна сотні разів доводити, що правильно Ігорьович, а не Ігорович, тикати носом у правопис, розпинатися, кричати про це в інстаграмі й тіктоці, але, але… На практиці все це не працює. На жаль 🤷‍♀️

Щойно ви стикнетеся в роботі з документами, то у вас виникне проблема: і як тепер писати, якщо в паспорті він Ігорович, а за правописом треба писати Ігорьович?

Для мовознавців це взагалі не проблема. Ну змінили правопис, та й змінили. Це нормально, що правила переглядають, оновлюють. Так і має бути. Але це питання з площини лінгвістичної переходить в юридичну. Будь-яка дріб’язкова розбіжність у вашому імені, прізвищі чи по батькові в різних документах – все: доведеться довго й нудно доводити, що ви – це ви ледь не в суді. Бо юристи вважають, що Ігорович – це одна особа, а Ігорьович – уже зовсім інша 🤦‍♀️

Але це не так. Змінилося лише написання, а не значення слова. Ігорьович же не став від цього Петровичем. Інша річ, якщо людина усвідомлено змінює своє по батькові, скажімо, з того ж таки Ігорьовича на Петровича, бо все життя вважала, що її батько Ігор, а ним виявився Петро.

Коли я читала лекції з ділової української мови для працівників судів, то від ейчарів постійно чула це запитання: що ж нам тепер робити з тими Ігоровичами?

Відповідь дати дуже складно. Досі немає жодних інструкцій, як працювати з офіційними документами, враховуючи зміни до правопису. І це величезна проблема, яка лише розхитує правописні норми 😔

Що можна з цим зробити*
Було б добре, якби Міністерство юстиції опублікувало офіційні роз’яснення, у яких, наприклад, встановило, що Ігорович = Ігорьович, що в документах, виданих до набуття чинності змін до правопису, треба писати за старим зразком, а в документах, виданих після – за новим. І це не потрібно сприймати як юридичну розбіжність.

Тоді б і  Ігорьовичам (Ігоровичам) не довелося перейматися, що потрібно змінювати документи (а  це не безплатно), і з юридичного боку не виникало б жодних проблем.

*Це лише пропозиція, яка, на мою думку, полегшить роботу з документами. Я не юрист, а тому не знаю, як коректно врегулювати це питання з погляду права.

То як все ж таки записувати
Саме в документах я рекомендую орієнтуватися не на правопис, а на те, як ім’я по батькові записано в паспорті, свідоцтві про народження тощо. Якщо там написання Ігорович, то так і записуйте в решті документів, принаймні доти, доки не буде офіційних роз’яснень.

Інакше в одних документах буде Ігорович, в інших Ігорьович, а потім людина не зможе отримати пенсію чи спадщину, бо їй відмовлять через розбіжність у написанні імені по батькові 🤪

Чому Іван Котляревський написав "Енеїду" живою народною мовою

Насправді Іван Котляревський не ставив собі конкретної мети – створити літературну українську мову. У його часи навряд чи про це взагалі хтось думав усвідомлено. Тоді лише зароджувався інтерес до вивчення мови, фольклору, народних традицій і звичаїв.

У XVIII ст. була прірва між тією мовою, якою друкували книги, вели діловодство, і тією мовою, якою розмовляли в побуті. Книжна староукраїнська мова містила чимало церковнослов’янізмів, а її граматика була надто складною, тож вона була не зрозумілою.

До всього того книжну українську мову забороняли. Бо ж пам’ятаємо, що українські землі тоді були в складі Російської імперії, а Російській імперії українська мова була як кістка в горлі.

Наприклад, з 1729 року був указ переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження; 1763 року заборонено викладати українською мовою у Києво-Могилянській академії; 1784 року українською заборонено викладати, а обов’язковою до вивчення мала бути російська.

Оскільки писати книжною українською мовою було неможливо через постійні утиски, Іван Котляревський написав поему "Енеїда" живою народною мовою, оскільки на той час її ніхто не використовував як писемну, а тому її ще ніхто не забороняв ☝️ Це був водночас виклик і насмішка на усі заборони.

Письменник вперше записав, як звучала українська мова серед народу, використавши кращі зразки народної творчості.

Поему "Енеїда" недарма називають енциклопедією українського народу. Завдяки цьому твору ми можемо дізнатися, як називали одяг, взуття, головні убори, страви, продукти харчування, зброю, знаряддя праці, музичні інструменти, які обряди, звичаї, традиції побутували серед населення тощо. Усього цього не знайти в літературі, написаній книжною мовою. І саме тому цей твір настільки цінний і важливий для нас.

Ось так Іван Котляревський став зачинателем української літературної мови.

І вже після цього всі наступні спроби писати твори живою українською мовою були усвідомленими. І так українська мова отримала свою літературну форму.

З Міжнародним днем рідної мови, друзі!

Любімо. Цінуймо. Бережімо... ❤️

Звідки походить слово герб

Сьогодні День Державного Герба України.  Саме 19 лютого 1992 року тризуб став державним символом незалежної України.

Саме слово герб ми запозичили з німецької мови через посередництво польської.

Німецьке слово Erbe перекладається як спадкоємець. До речі, воно споріднене з праслов’янським *orbъ – парубок ☝️

У старочеській мові слово erb набуло нового значення – родовий знак спадкоємця.

Ну а згодом це слово стали вживати не лише як родовий знак, а і як символічний знак міста, регіону, держави тощо.