МЕТАРОМАНТИКА

Only the dead have seen the end of war.

— Платон

«Падіння чорного яструба»

Фільм про операцію американських військових у Могадішо, від від режисера Рідлі Скотта, заснований на реальних подіях, що відбулися у Сомалі у 1993 році.

Те, що почалося як швидкий рейд, перетворилося на хаотичну багатогодинну битву, а основною технікою, що відіграє важливу роль у сюжеті, є багатоцільові вертольоти Sikorsky UH-60 Black Hawk, що відомі своєю міцністю та універсальністю. Вони стали центральним інструментом для виконання завдань американських сил.

Вертольоти Black Hawk розроблені для виконання широкого спектра завдань, включаючи перевезення військ, евакуацію поранених, підтримку з повітря та доставки вантажів, завдяки своїй маневреності, міцності та здатності працювати у складних умовах.

Однак під час операції в Могадішо два таких вертольоти були збиті ворожим вогнем із землі, що стало вирішальним моментом у реальній історії. Їхнє падіння спричинило серйозні втрати й ускладнило ситуацію для солдатів, які опинилися в пастці.

Що відбувалося далі — ви можете дізнатися, переглянувши фільм.

Помовчімо про війну.
Беззвучно, безшумно і тихо.
Щоб подих пробуджував сплячих святих,
Заколисував гаряче лихо.
Щоб погляд випалював світлі рядки,
Які не будуть прочитані.
Я прошу — мовчіть, бо за всякі думки
Приходить відплата приречена.

- Оксана Рубаняк
Зі збірки «Дорога життя»

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб'є з власної тропи.

На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону — усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

— Василь Стус

— Зазначте Ваше імʼя та прізвище та (або) творчий псевдонім.

Багров Данило

— Опишіть Ваш військовий досвід та ключові моменти Вашого бойового шляху.

весь мій досвід - це мої фантомні болі

— У чому полягає сила фотографії у час війни?

сила в правді на війні вся правда тому фотографії на війні - сильні

— Красиві фото війни не потрібні і чи є, на Ваш погляд, місце творчості у війні?

війна - це найкрасивіший витвір мистецтва, що створила людина, після православної ікони

— Якби у Вас була можливість сфотографувати кого завгодно - хто б це був?

Мейдена, мого товариша
(прим.ред. Мейден - Свиридов Олексій - штурмовик-розвідник, загинув 1.11.2023р)

— Ваша фотографія буде мати продовження?
Поділіться планами на майбутнє.

я не маю планів, зараз малюю графіті потім може стану бандитом або піду в монастир, ще не вирішив

Міні інтервʼю від Маги 🐺

МЕТАРОМАНТИКА ШУКАЄ ІСТОРІЮ!

Звертаємося до комбатантів і комбатанток, чиї біографічні нариси ще не були почуті.

Ми шукаємо історію, яку екранізуємо в повноцінний короткометражний фільм.
У нас є ресурс і команда.

Від вас — загальний опис подій, від нас — готовий продукт. І за бажанням, вказання учасників подій.

Єдині умови — справжність описаного. Навіть якщо ви вважаєте, що ваша історія занадто гостра і непублічна — звертайтеся, ми розглянемо абсолютно все.

Звертайтеся із пропозиціями сюди: @darteas

Розділені кордоном смерти, але зʼєднані звʼязком віри, ідеї і любови — живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога.

— Степан Бандера

— Осип Турянський
«Поза межами болю»

Одним з днів, а точніше з вечорів на Оленівці, який певно дещо вивів мене з такого собі ступору, був вечір, коли нас вишикували перед штабом, і ми побачили Командира. Редіс йшов повз наш стрій жінок. Зупинився і голосно сказав «Слава Україні!», а ми в один голос відповіли «Героям Слава!» Знаєте, бувають такі миті, в які ти ніби прокидаєшся від сну. В які ти знову відчуваєш силу і впевненість. І якусь химерну надію на те, що все ще можеш приймати рішення, можеш протистояти. Щось таке відчула я тоді. Просто побачивши і почувши того, в кого ми всі вірили й продовжували вірити.

— Валерія «Нава» Суботіна
Книга «Полон»

Серія міні-інтерв`ю,
яку ми починаємо з Аліни Пономаренко — мисткині, яка створила неймовірну кількість колажів, які ви точно зустрічали. Тепер читайте, хто їх створює і чому.

⚪️ Опишіть факти з Вашої біографії, які Ви вважаєте визначальними для Вашої творчості?

Народження в багатодітній сім’ї. Старший брат допоміг створити перший колаж, а сестра має честь першою бачити новостворені роботи та висловлювати свою думку. Під час навчання в «Острозькій академії» у мене вперше виникло бажання створити колаж. Вивчаючи мистецтво я поринула у світ сюрреалізму та почала створювати свій.

⚪️ Як з’явилося бажання створювати колажі і як довго Ви цим займаєтеся?

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну я працювала у сфері моди та музики, створювала сюрреалістичні світи. Наразі колажі документують події війни, історії міст та їхніх героїв. Мета колажів — продемонструвати силу й мужність нашого народу, біль і страждання кожного з нас крізь екран. Колажі стали візуальним інструментом на маршах підтримки задля миру в Україні. Зараз це певна візуальна пам’ять про героїв цієї війни.

⚪️ На який результат Ви очікували, коли створювали перші колажі? Він перевершив себе?

Мої колажі — це калейдоскоп почуттів до подій чи людей, які мене вражають. Я ніколи не ставлю перед собою конкретних очікувань. Ідентифікую себе як вільну мисткиню. Я творю в моменті, керуючись своїми емоціями, настроєм і відчуттями. Під час війни я дала собі слово використовувати мистецтво для розголосу російської агресії. Кожна моя робота — це документ часу, мій візуальний щоденник, який став публічним, нашим спільним.

⚪️ Яке, на Ваш погляд, місце творчості у війні і чи змінилася тематика колажів під час війни?

Мистецтво завжди було зброєю – воно воює не фізично, а емоційно-психологічно.
Кожен український митець озброївся своїм інструментом, щоб не тільки зберегти, але й поширити українську культуру. Мистецтво, певно, єдиний слід перебування нас на цій землі.

⚪️ Поділіться своєю улюбленою роботою і розкажіть, будь ласка, чому саме вона?

Загалом кожну роботу люблю, бо вона розповідає історію. Найцінніша історія закладена в роботі “No time to die”, присвяченій брату, якого втратив цей світ у березні 2022 року. Саме після неї я усвідомила, що мистецтво має величезну силу. Згодом я почала створювати роботи, присвячені його загиблим побратимам, щоб вшанувати їхню пам’ять. Найвагомішим для мене є повідомлення від побратима:

Дякую, що створюєш пам’ять про хлопців.

Після цього я почала отримувати повідомлення з проханням зробити колажі про інших героїв та героїнь від їхніх коханих та родичів. Так, на жаль, щиро прикро "знайомитися" з ними так, проте я певна, що візуальні історії про них залишаться жити.

Інстаграм Аліни — тут шукайте творчість.

Вітаємо вас із Різдвом Христовим!

Я чув історію, колись в Палестинській пустелі народився Бог.

За його спиною не бачили пекельної кари, справедливого суду, колективної розплати за гріхи.

Зігрітий материнським коханням у бідному хліві, доторкнувшись до теплого носу старенької корівки, цей невинний малюк посміхнувся і залився чистим, дитячим сміхом, неначе оголосивши - ось він, новий шанс на спасіння. Всі рахунки будуть закриті, всі винуватці - пробачені.

І ми його вбили. Не просто вбили - знущалися, наплювали і принизили, скоївши найгірший злочин, який тільки можна було уявити.

Але рахунки були закриті. Він простив - і подарував Всесвіту можливість перейти з рівня "рабів Божих" до статусу друзів.

"Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую."

Цей малюк, який був призваний змінити Всесвіт, взяв у свою команду найменш перспективних представників свого суспільства - рибалок, куртизанок та збирачей податків. В момент найбільшої кризи вони зрадили Його, але на їх прикладі Господь показав найкраще, що може статися з людською природою - він зробив їх Апостолами нового світу, людьми, які срежисували своє життя аж до самого фіналу і осмисленої смерті.

Оцей процес божественної трансформації людської природи і всебічного прощення, математична формула, яка оперує людськими душами вже близько двох тисяч років, напевно, є найкрасивішим витвором, який є доступним людській свідомості.

Воістину, Боже, ти великий. Ти прощаєш те, що не простить людина, і возвеличуєш до висот, які не досягаються штучно.

З днем народження Тебе.

— Серафим Гордієнко

О смерте, ти є таємницею життя.
Твоя живуча мʼякоть огортає його твердь.
Я знаходжу тебе у всій таємниці мого буття, звідки походять всі мої незрозумілі вчинки.
Ти, яка забираєш мої ночі, береш також мої дні.
Є лише смерть.
Темний знак.

— Дріє Ля Рошель

Будь-який відносно мирний, "щасливий" період є підготовчим до критичного і екстремального світового стану. Екзистенція глобальної цивілізації не припускає наявність довготривалого миру, а Belle Époque (Прекрасна Епоха) завжди є предтечею до Великої війни.

Людство не змогло вигадати час, в якому впродовж тридцяти років не сталася би якась масштабна війна.

Якщо ви думаєте, що призупинення цієї війни виключить обов'язковість початку наступної через найближчі роки - це думка людини, яка не робила висновків з історичних книжок.

Життя у світі - це двобій, війна з державами, націями, самим собою. Найвидатніше, що змогла зробити людина у супротив цьому - створити образ лицаря, як воюючого святого. Персони, яка перемагає випробування світу, ставлячись до смерті, як до етапу переходу до Вічності.

Книжкове лицарство - це виклик, плювок в обличчя смерті і земному світу, як такому.

Будьте лицарями. Все одно помремо.

Але у когось буде шанс на вічність.

Ми живемо у реальності, де існує росія і досі триває війна.

За кожну прожиту хвилину завдячуємо військовим, які захищають нас на лінії фронту. Пам’ятаємо тих, хто вже не повернеться.

Сьогодні вшановуємо пам’ять Костянтина «Стамбула» Юзвюка, який 5 місяців тому загинув на передовій.

Костя — волонтер, активіст, веган, військовий. Народився у Рівному, але велику частину життя провів в інших містах, де відстоював і поширював свої цінності. У 13 років брав участь у Революції Гідності. Разом з родиною постійно допомагав війську, проходив різні навчання, долучався до реабілітації ветеранів.

Життя Кості складалося з багатьох речей: допомоги людям і тваринам, організацій заходів та аукціонів, подорожей та відбудови України, зборів донатів та багатьох інших. Усе це він робив з девізом «Будь вірним собі» в серці. Костя був прикладом того, як проактивність та усвідомленість насправді змінюють суспільство на краще.

Йому було 23 роки, коли отримав смертельне поранення. Пам’ять про нього несуть близькі, друзі й люди, які не встигли познайомитися з Костею — самі та завдяки проєкту пам’яті Кості «Стамбула» Юзвюка (kostya.stambul). Костині справи продовжують, а цінності — популяризують.

«Головне пам'ятати, що нам більше ніколи не буде соромно»,

— сказав Костя.

Я стану
мандрівником
не гіршим
ніж Жак ів Кусто
чи
Індіана Джонс
чи той крутий чоловік
у бежевих коротких шортах
та смішній бежевій рубашці
з широким коміром
я виточу мачете
зі своїх пальців
щоб
обережно прокрадатись
тропічним лісом
твого волосся
в якому
до речі
я не проти заплутатись.
Я вступлю в ПТУ
на столяра
знайду найміцніше дерево
виточу з нього
величезний дракар
як в Флокі
син Вільгарда
щоб вирушити у сплав
зморшками
навколо твоїх очей.
Я вивчусь
у військовій академії
я буду десантником
зроблю сто стрибків
щоб кожного наступного разу
стрибати в ямочки
твоїх
щік.
Тоді
я вступлю додатково на іншу кафедру
вивчусь
на артилериста
щоб влучно
з американської гаубиці
засіювати твоє тіло
пострілами поцілунків
бабах.
Коли мені виповниться шість
я запишусь на плавання
щоранку прокидатимусь чим раніше
щоб поки мої однокласники
дивитимуться «Боба Губко»
чи «Мишенятка Лапича»
я вчитимусь плавати
щуритиму свої очі від хлору
пізніше здобуду
перший юнацький
щоб
не втонути
в озері Мічіган твоїх очей
і перепливати його брасом
щоразу
прижмурючи очі.
А поки
ти спиш поруч
Я
притискуюсь до тебе як щільніше
щоб бути
твоїм спальником
твоїм куполом
твоєю траншеея
Твоїм потягом
твоїм бронетранспортером
і шепочу на вушко:
не бійся.

— Максим «Далі» Кривцов

Де він, Творець, Бог Ізраїлів, із його райдугою та його Храмом,
із його стовпом вогню врешті-решт?
Шкода, що він зараз не тут - цей пейзаж пасував би йому:
цілі народи, що замешкали у глухомані,
цілі армії, що отаборилися у пустелі -
їхні маленькі намети нагадують стадо овець у прерії -
це все цілком у дусі Бога Ізраїлева.
Ось ця країна, яка була тиха й порожня, раптово її переповнили крики й сумʼяття, широкі білі степи та сірі глибокі низини
тепер спотворені ордами армій.
Пікардію трусить і лихоманить,
пікардійські пагорби зранені та розриті,
пікардійські поля немовби вразила віспа - який шанс для його пророків!
Який чудовий майданчик для нових див!
Військо на межі виснаження, яке бʼється супроти смерті,
супроти жаху - і немає кому поклонятись!
Йому варто було би тільки поворушити пальцем -
ось усі його прийоми, усі під рукою,
грім, блискавка, хмари й вогонь,

це Його година, але Господь проґавив її,
це не Його грім, не Його ці блискавки,
не Його навіть ці народи -

це армії Франції та Британії,
грім - це грім їхньої зброї,
а блискавки, що спалахують на горизонті,
це спалахи та заграви жорстоких боїв;
Мойсей помер, і Ісус Навин, який вивів Його народ
до землі обітованої,
теж помер, і немає більше пророків,
чий плач над пустелею втішив би ці народи -
їм доводиться дбати про себе самим.

Всі їхні війська, кожне з них, є самотнім,
і кожен з сотень тисяч солдатів - самотній,
він має наодинці іти у бій,
коли навіть небо розколюється,
коли створіння з металевими крилами
розривають небо у нього над головою,
коли труситься земля,
і твердий ґрунт під ногами йде ходором;
коли пагорби покриті вогнем,
і над рівнинами іде дим,
і декілька голих дерев розривають кулі,
і дороги нагадують стрімкі ріки,
по яких переправляють зброю та боєприпаси,
і переправляють людей, щоразу все більше,
і коли течія їх відносить до водоверті,
вони тонуть і не можуть порятуватись.
Коли декілька вцілілих будинків завалюються,
і немає стін, ані тепла, ані прихистку.
Коли цілий Всесвіт над ним руйнується, і він беззахисний перед дощами, сонцем,
холодом, темрявою та смертю.

Коли чоловіки навколо нього божеволіють, кричать у конвульсіях та стікають кровʼю,
коли його товариші лежать мертві у нього під ногами,
а десь поруч пильнує незримий ворог.
Коли потойбіччя чатує, шепоче до нього крізь гуркіт гармат,
коли спогади про дім переслідують його, і обличчя жінки, яка чекає.
Коли чуються ніжні відлуння голосів та сміху його дітей,
а тоді гранати розриваються з ревом десь біля нього,
та не можуть заглушити цих голосів -
він стоіть там
Він продовжує стояти.
Він стоїть прямо.

Він такий маленький у цьому пейзажі, що майже не розрізнити.
Згори його видно лише як пляму.
Він брудний. Він втомлений. Його шлунок порожній.
Він отупів. Його життя теж отупіле.
Він жив останні декілька років, нічого не розуміючи -
і зараз він також не розуміє - ніколи не зрозуміє.
І все ж він є більшим, ніж цілий світ.
Він є більш важливим, ніж ціла армія.
Він є більш жахливим, ніж вся війна.
Він стоїть там.

...Але де Творець, Бог великої драми,
Бог Помсти, Бог Воїнств?
Ось сцена для Його гри - пустеля, земля обітована,
нація, яка чекає в агонії - але Бога немає тут.
Лише чоловік стоїть на посту -
Геть нерухомо.

— Мері Борден
«Де Господь?»

«Поет», він же Владислав Онищенко — доброволець підрозділу «Реванш», солдат батальйону «Шаман» Головного Управління Розвідки МОУ.

Талановитий музикант, поет, хоробрий військовий, бунтівний хлопець. У вирішальний для країни час без вагань виконав свій чоловічий обовʼязок. На жаль, загинув під час виконання спеціального завдання на лівому березі річки Дніпро у Херсонській області.

Виставка фотографа Діми Ель-Хамада, присвячена його другу та бойовому товаришу «Поету» — це спроба закарбувати у памʼяті суспільства імʼя хлопця, якому ми усі завдячуємо.

У кінцевих своїх словах він сказав:

— Вірю, що збережете вояцьку дисципліну та із зброєю в руках повернемось на свою Українську землю...

Гучне «Слава Україні!», що луною відбилося в поблизь-кому лісі, йшло справді з наших сердець. Ми вірили, вірили, що, може, цим разом вдасться вибороти незалежність своїй країні. Зрештою, там, на рідних землях, — наша Повстанська армія, а кінець війни ще не перерішував нашої програної.

Це не був пафос. Узагалі пафос звучить фальшиво в нормальних обставинах. Однак там пафос був інший, природний, що виникав якось сам із себе. Був і в смерті тих людеи, що гинули в чужому однострої на чужій землі, був він і в воєнному спустошенні кругом, кудою проходили ці люди, був і в словах генерала Шандрука. Для мене ця подія була чи не найбільш радісною за час мого довгорічного воякування. Врешті я став вояком української армії.

Врешті з гордістю зможу носити свою національну емблему та, коли й не пощастить, легше буде вмирати.

— Євстахій Загачевський