Психолог від Бога

Для мого церковного вуха Бонхеффер виявився не лише цікавим, але й незвичним.

Його досвід віри, з якого він дивиться на своє служіння, на світ і життя, являє трохи іншу оптику, інший спосіб дивитись на ці речі, аніж до якого ми звикли.

Спробую цю іншість відобразити у двох наступних аспектах:


1. Бонхеффер не вважає за необхідне і правильне впарювати людям Бога при кожній кращій нагоді.

Він сидить в тюрмі у Берліні, який союзні війська бомбардують з повітря мало не щодня. Інколи прилітає і в саму тюрму. Багато хто із присутніх дуже боїться, падає духом від страху. Вони знають, що він пастор і приходять до нього за підтримкою, але він потім у листі другу розповідає: "Я не можу скористатися цими моментами їх слабкодухості, щоб нав'язати їм Бога, це було би не чесно". Він втішає їх тим, що їм треба потерпіти лише якихось 10 хвилин і все скінчиться, а декому насправді зараз значно гірше, тож їм варто бути терплячими.

Він глибоко віруюча людина. Здається про нього можна сказати, що він живе вірою, це дає йому сил переносити непростий час ув'язнення, а потім і саму страту. Однак, він не сюсюкається вірою, не декларує це щоразу, як це зазвичай роблять благочестивці, якимись словами типу - "На все воля Божа", "Як Бог дасть", "Слава Богу за все", "Спаси Вас Господи" чи щось таке. Для нього віра - це в першу чергу серйозне і відповідальне відношення до світу, до життя і до своєї присутності в ньому. Саме відповідальність за те, що робиш і навіщо, що говориш і що кажеш, все це має відображати Божий задум про тебе. Здається із цих побуджень він став учасником антигітлерівської змови. Мав нагоду виїхати з Німеччини, де його зразу режим не злюбив, але він повертався, бо казав, що має бути зі своїм народом, має служити йому, нести з ним його тяготи і його сором.

"
Бути християнином не означає бути релігійним на той чи інший манер, будувати з себе за якоюсь методикою грішника, що кається, або святого; бути християнином означає бути людиною; Христос творить у нас не якийсь тип людини, а просто людину. Християнином людина стає не в релігійному обряді, а беручи участь у стражданнях Бога у мирському житті.

"

2. Бонхеффер не протиставляє віру і цей світ, цивілізацію. Він не вишукує гріхів цього світу, щоб критикувати, а потім спасати його. Він навіть говорить про "дорослішання світу", це коли Бог не є просто паличкою-виручалочкою у проблемах. Також він не дивиться на страждання, як на необхідну і благословенну участь віруючої людини посеред цього світу. Він дивиться на це життя, на ось таке, як воно є, як на можливість жити відповідально, як нагоду бути людиною, а це вже і є слава Божа.
Не подумайте, що він тут легковажно відкриває церковні двері егоїстичній поверхневості, для нього життя християнина - це завжди "життя для іншого".

"
Я думаю, що ми повинні любити Бога і настільки довіряти Йому в нашому житті та в тому доброму, що Він дарує нам, щоб ми, коли настане час, - але тільки тоді! — з такою самою любов'ю, довірою та радістю вирушили до Нього. Щоб висловитись ясніше: якщо людина, навіть обіймаючи свою дружину, зобов'язана ще відволікатись душею на небеса, то це, м'яко кажучи, несмак, і вже, принаймні, не те, чого хоче Бог. Бога потрібно знаходити і любити саме в тому, що Він нам дає; якщо Бог посилає тобі велике земне щастя, то не будь благочестивішим за самого Бога і не давай зарозумілим і зухвалим думкам, нестримній релігійній фантазії, яка ніяк не може задовольнятися тим, що Бог дає, роз'їдати твоє щастя.

"

Був страчений у 39 років. Коли охоронці прийшли за ним, то застали його на колінах у молитві. Перед стратою він сказав: "Це кінець. Але для мене то лише початок".

Мир твоїй душі, Дітріху 🫶


#читанеібачене

Живи і будь 🫶


#атисобідумай

Гадаринський біснуватий і те гірше, що є у нашій душі.

Історія про гадаринського біснуватого ( краще її нагадати собі в деталях за цим посиланням Лк. 8. 26-39 ), якщо її інтерпретувати психологічно, добре відображатиме невроз віруючої людини.

Уявіть, що всі події і персонажі - це частини однієї душі.

Часто віруючі люди вважають, що вони мають бути хорошими. Чесно кажучи, не тільки віруючі. Цього, начебто, від них вимагає християнство/батьки/соціум/культура/ саме життя. Саме хорошими, а не живими, і будь-якою ціною. Це такий собі гадаринський край, де все цивілізовано, причесано і в порядочку: ось місто, ось поле на узбережжі, де хороші люди випасають свою фальш, а ось жителі, що хочуть спокою і порядку.

Гадаринський біснуватий - це те, що Юнг називає Тінню, а в Церкві ми називаємо гріховністю. Коли людина приходить в Церкву, вона спішить бути хорошою. Найкоротший спосіб бути хорошим - це швиденько відмовитись від всього, що здається поганим в собі. Не розібратись із тим, а просто витіснити його за місто. Зробити вигляд, що все - вуаля і тепер я просто хороший!
Мало хто вже звертає увагу на те, що святі отці початком духовного життя вважали бачення своїх гріхів. Духовне становлення, за їх досвідом, вимагає часу і розсудливості, а правило пізнати самого себе, є одним із основних у аскетиці. Все це означає, що та гріховна, тіньова наша сторона потребує не просто найскорішого забуття, а скоріше морального світла і вибору.

Хороша частина душі із гадаринського краю спочатку пробує просто закувати цю гріховну частину в ланцюги порядку і дисципліни, але то не дуже допомагає. Кожен, хто пробував бути хорошим, або просто був близько до таких хороших людей, міг зауважити, як легко, зі стабільною періодичністю, ця темна частина душі рве всі ланцюги пристойності і всю хорошість просто зносить, як весняною повінню. Відтак, цю біснувату частину душі знову ховають у найпотаємніші куточки свого серця, у гроби, не тільки від чужих очей, але і від своїх.

Христос у цій історії - це розум. У Отців часто зустрічається ця аналогія розум-цар душі-Бог. Христос приходить у цей край, зустрічає біснуватого і... (тут уважно) - уділяє йому увагу! "Як твоє ім'я?" - каже. І біснуватий зціляється, набуває адекватного людського образу.

Мова про те, що гірше, яке є у нашій душі, яке ми часто намагаємось спочатку контролювати силою волі, а потім просто хочемо від того сховатись, втекти чи зробити вигляд, що то не ми, воно теж потребує розумної уваги. Треба пізнати себе і з цього боку теж, не тільки з доброго. У кожної людини є ці два боки, тому християнство і говорить про падшість та зараженість гріхом людської природи. Не варто робити вигляд, що тебе то не стосується, бо ти ходиш в церкву, це лише невротизує.

Визнання (бачення і розуміння) своєї Тіні, а не просто благочестива гра у грішника, знімає внутрішній конфлікт, згладжує напругу, приносить цілісність.

Не здаватись, а бути 🫶


#психомудрості

Просто нагадую, що


"На все свій час, усякій справі в цім житті — своя пора.

Час для народження, і час для смерті, час посадити й час вирвати посаджене з корінням.

Час убивати й час лікувати, час руйнувати й час будувати.

Час плакати і час сміятися, час сумувати й час танцювати.

Час розкидати каміння й час збирати каміння, час обнімати й час уникати обіймів.

Час шукати й час кидати пошуки.

Час тримати й час відпускати.

Час розривати одяг й час зшивати.

Час мовчати й час говорити.

Час кохати й час ненавидіти.

Час для війни і час для миру.

Що користі трудівникові з його праці? Я бачив усе, що Бог відвів людині робити. Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок. Я знаю: все, що творить Бог, — навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього. Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань" (Екклезіаст 3. 1-15).

Коли в житті є такт, то це вже музика.

Розумій свій час🫶


#думидуховні

У світі, де все минає, де час забирає навіть найбільш значущі моменти, людині варто вчитися дивитись на своє життя через призму вічності.

Смерть, яка здається кінцем, насправді є початком переходу в те, що не підлягає часу і змінам. Душа, яку кожен носить у собі, створена для вічного життя, і смерть — це лише двері, через які вона проходить.

Молячись за померлих, ми не лише висловлюємо любов до тих, хто пішов, але й визнання Божої влади над життям і смертю. Це акт покори перед вічним, через який ми вчимося приймати смерть як частину цього життєвого порядку, що просякнутий Промислом Творця.

Вічне життя — це не просто продовження часу після смерті. Це реальність, яка вже присутня тут і зараз, у кожній миті нашого життя і в сьогоднішніх наших молитвах зокрема. Живучи з вірою, ми вступаємо у вічність, бо саме віра дозволяє нам побачити більше, ніж те, що може запропонувати ця минуща очевидність. Ми повинні навчитися молитися не для того, щоб уникнути смерті, але щоб знайти мир у її неминучості, розуміючи, що справжнє життя починається саме тоді, коли ми віддаємо себе у руки Бога.

Молячись за померлих, ми свідчимо вічність, що вже поміж нас, свідчимо любов, що більша за смерть, свідчимо себе і їх, як живі і вічні душі. У Бога немає померлих.

Смерть не є останньою поразкою. Молитва за померлих є для нас, живих, засобом підготовки до власної смерті і водночас способом зберегти зв'язок любові з тими, кого вже нема поруч. Вона спонукає нас звернутися до вічного і знайти втіху в тому, що душі померлих вже увійшли у простір Божої благодаті, де час і страх не мають сили. Спонукає нас до надії і очікування зустрічі. Коли те визначить Божий задум про нас, але ми чекаємо побачитись із тими, кого любимо попри смерть.

Мир у Христі їхнім душам, Царство Небесне 🫶


#іпровіру

Є таке, це правда.

Тож нагадую про свої волонтерські години. Пропоную одну-дві безоплатні онлайн зустрічі. Ви можете написати мені в особисті на @psy_from_God і отримати професійну психологічну підтримку.

Ми потрібні одне одному і то нормально. Навіть Господь, коли було тяжко у Гефсиманії, просив апостолів побути з Ним.

Ти не сам і не сама, а світ не без добрих людей 🫶


#разомсила

НЕВРОЗ ВІРУЮЧИХ ЛЮДЕЙ

Всякий невроз - це завжди намагання приховати якусь неприємну правду. В першу чергу, від себе. Такий собі відволікаючий маневр, що вимагає уваги аж до зацикленості, щоб тільки не подивитись в інший бік, бо там вона - тяжка правда!

Фанатизм, для прикладу, - це завжди невроз. І він продиктований сумнівами та невпевненістю, інакше фанатику не треба було би бути таким однобоким та галасливим.

Кожен невротик - це такий собі фокусник, що однією рукою активно розмахує лише для того, щоб іншою щось приховати. От тільки невротик ще й сам вірить у свої фокуси.

Віруючі люди часто бояться сумнівів. Від них вони втікають у активність - треба більше молитись, більше постувати, частіше причащатись, одягнути більше хрестиків тощо. Фактично, щоб просто заглушити непевність.

Так віруючі легко стають пустодзвонами і невротиками. Ніби багато благочестя, багато іконок і молитв, багато правильних слів, але все начебто під ковпаком, за який не достукатись. Ніби святе, але якесь мертве, не живе.

Через сумніви і непевність лежить дорога до справжнього і живого. І у Христа була Гефсиманія.

Правда звільняє 🫶


#іпровіру

Інтроверти vs Екстраверти: Хто ми та як це впливає на наше життя?

Багато хто з нас знає, що таке інтроверсія та екстраверсія, але чи насправді ми розуміємо, як ці риси впливають на наші життя? Давайте подивимось глибше на ці характеристики та на те, як вони можуть допомогти або, навпаки, стати викликом у різних ситуаціях.

Хто такі інтроверти?

Інтроверти – це ті, хто отримує енергію від самотності або спілкування в невеликих групах. Вони зазвичай занурюються у свої думки, обожнюють час наодинці та зазвичай обирають більш спокійні, розмірені активності. Це не означає, що вони сором'язливі або не люблять людей – просто вони швидко виснажуються від великих соціальних зібрань. У роботі інтроверти часто віддають перевагу завданням, що потребують зосередженості та самостійності. Вони здатні бачити деталі, помічати нюанси та добре обмірковувати рішення.

А що про екстравертів?

Екстраверти, навпаки, отримують енергію від спілкування та активної взаємодії з іншими. Вони легко встановлюють контакти, ініціюють розмови та обожнюють бути в центрі уваги. У роботі екстраверти зазвичай добре себе почувають у командних проектах і можуть легко знайти себе в ролі лідерів. Вони схильні діяти швидко та не завжди заглиблюватися в деталі, але здатні мотивувати інших, знаходити нові можливості та швидко адаптуватися до змін.

Переваги та виклики

Як інтроверсія, так і екстраверсія мають свої сильні сторони. Інтроверти зазвичай більш обдумані та спокійні, що допомагає їм ухвалювати виважені рішення. Вони можуть будувати глибокі стосунки з іншими та добре працювати в стресових ситуаціях, де потрібна зосередженість. Але інтроверти можуть уникати ситуацій, що вимагають публічних виступів чи швидкої соціалізації, через що їм іноді важко реалізувати свої ідеї.

Екстраверти ж сильні в комунікації, легко заводять нові знайомства та можуть бути чудовими мотиваторами. Вони швидко адаптуються до змін і не бояться ризикувати. Проте їм іноді бракує самоконтролю та здатності до глибокої рефлексії, що може призводити до імпульсивних рішень або швидкого вигорання.

Як знайти баланс?

Важливо розуміти, що всі ми маємо як інтровертні, так і екстравертні риси. Життя стає набагато комфортнішим, коли ми приймаємо свою природу і розвиваємо навички, які можуть доповнити нашу особистість. Інтровертам може бути корисно розвивати комунікативні навички та вчитися підтримувати соціальні зв’язки. Екстравертам же допоможе вміння зосереджуватися на самоті та обмірковувати свої рішення.

Пам'ятайте, що будь-яка з цих рис не є "кращою" чи "гіршою". Головне – знайти гармонію між ними та навчитися використовувати свої сильні сторони, щоб жити із собою в мирі.

Живи і будь🫶


#психомудрості

І скажіть, що неправда!

Суботнього спокою 🫶


#атисобідумай

Помічали, що у безпринципних людей багато бравади? Порожнечу треба чимось прикривати.

Невпевненість, наприклад, багато метушиться.

Гордість дується. Вона з усього многозначно дується, як риба фуга.

Малодушність зациклюється, вона з кожного дріб'язку все намагається вичавити якийсь масштаб.

Пихатість в усьому кохає себе, весь світ то зеркало їхнього "прекрасного" Я.

Кожна порожнеча рятує себе, чим може.


"Безодня кличе до безодні під гуркіт Твоїх водоспадів" (Пс.41.8)

Доброго понеділкового 🫶


#психомудрості

Я був би дуже неправий, якби пропустив.

Шановні вчителі!

Все це так непросто. Але так важливо і так потрібно. Спасибі вам. Велике. За кожну запалену і світлу душу.

🫶


#зісвятом

Не красивими проповідями житиме людина, але крихтами небайдужості ближнього свого.

Вірити (в Бога, в життя, в добро, в інших, в себе, в краще) допомагають зовсім не хороші проповіді священників чи настанови психологів, але - небайдужість.

Ніякі правильні чи красиві слова не дадуть людині стільки сил, як трохи небайдужості.

Християнство, власне, і почалось як небайдужість. Богу не байдуже і Він приходить у цей світ. Тому Голгофа і хрест - це не приниження, а перемога, бо навіть перед хрестом Йому не байдуже. Любов не знає приниження. Навіть коли вона безпорадна, вона перемагає, бо їй не байдуже.

В страшних концтаборах, де, здавалось би, уже нічого не можна вдіяти, знаходились люди, яким було не байдуже, і це було торжество життя посеред темряви.

Небайдужості не може бути багато. Її ніхто не зможе насипати щедрими жменями, не чекайте. Та багато і не треба. Небайдужість дуже ситна, крихти додають великих сил, зміцнюють, навіть окриляють. Не треба чекати від себе і від інших багато, але що можеш дати - дай! Бо коли ти даєш, ти людина. Звірі забирають, а ти дай.

Ми живі, поки ми комусь небайдужі. Ми любимо, поки хтось небайдужий нам.

Не так страшна біда, як людська байдужість поряд.

Мати нагоду прийти в чиюсь біду і сказати: "Друже, я бачу тебе, мені не байдуже. Ось тут немного мого для тебе, але мені не все одно." - це якраз ті крихти, що можуть наповнити сенсом і твою порожнечу, що можуть виправдати і твоє життя, що можуть і тобі дати сил.

***

— Небайдужість - це бути подібним до Бога.

— Небайдужість - це мати друзів.

— Небайдужість - це не бути самотнім.

— Небайдужість - це знати, навіщо жити.

— Небайдужість - це те, що може кожен.


Крихти, що надають крила 🫶


#думидуховні