Для мого церковного вуха Бонхеффер виявився не лише цікавим, але й незвичним.
Його досвід віри, з якого він дивиться на своє служіння, на світ і життя, являє трохи іншу оптику, інший спосіб дивитись на ці речі, аніж до якого ми звикли.
Спробую цю іншість відобразити у двох наступних аспектах:
1. Бонхеффер не вважає за необхідне і правильне впарювати людям Бога при кожній кращій нагоді.
Він сидить в тюрмі у Берліні, який союзні війська бомбардують з повітря мало не щодня. Інколи прилітає і в саму тюрму. Багато хто із присутніх дуже боїться, падає духом від страху. Вони знають, що він пастор і приходять до нього за підтримкою, але він потім у листі другу розповідає: "Я не можу скористатися цими моментами їх слабкодухості, щоб нав'язати їм Бога, це було би не чесно". Він втішає їх тим, що їм треба потерпіти лише якихось 10 хвилин і все скінчиться, а декому насправді зараз значно гірше, тож їм варто бути терплячими.
Він глибоко віруюча людина. Здається про нього можна сказати, що він живе вірою, це дає йому сил переносити непростий час ув'язнення, а потім і саму страту. Однак, він не сюсюкається вірою, не декларує це щоразу, як це зазвичай роблять благочестивці, якимись словами типу - "На все воля Божа", "Як Бог дасть", "Слава Богу за все", "Спаси Вас Господи" чи щось таке. Для нього віра - це в першу чергу серйозне і відповідальне відношення до світу, до життя і до своєї присутності в ньому. Саме відповідальність за те, що робиш і навіщо, що говориш і що кажеш, все це має відображати Божий задум про тебе. Здається із цих побуджень він став учасником антигітлерівської змови. Мав нагоду виїхати з Німеччини, де його зразу режим не злюбив, але він повертався, бо казав, що має бути зі своїм народом, має служити йому, нести з ним його тяготи і його сором.
2. Бонхеффер не протиставляє віру і цей світ, цивілізацію. Він не вишукує гріхів цього світу, щоб критикувати, а потім спасати його. Він навіть говорить про "дорослішання світу", це коли Бог не є просто паличкою-виручалочкою у проблемах. Також він не дивиться на страждання, як на необхідну і благословенну участь віруючої людини посеред цього світу. Він дивиться на це життя, на ось таке, як воно є, як на можливість жити відповідально, як нагоду бути людиною, а це вже і є слава Божа.
Не подумайте, що він тут легковажно відкриває церковні двері егоїстичній поверхневості, для нього життя християнина - це завжди "життя для іншого".
Був страчений у 39 років. Коли охоронці прийшли за ним, то застали його на колінах у молитві. Перед стратою він сказав: "Це кінець. Але для мене то лише початок".
Мир твоїй душі, Дітріху 🫶
#читанеібачене
Його досвід віри, з якого він дивиться на своє служіння, на світ і життя, являє трохи іншу оптику, інший спосіб дивитись на ці речі, аніж до якого ми звикли.
Спробую цю іншість відобразити у двох наступних аспектах:
1. Бонхеффер не вважає за необхідне і правильне впарювати людям Бога при кожній кращій нагоді.
Він сидить в тюрмі у Берліні, який союзні війська бомбардують з повітря мало не щодня. Інколи прилітає і в саму тюрму. Багато хто із присутніх дуже боїться, падає духом від страху. Вони знають, що він пастор і приходять до нього за підтримкою, але він потім у листі другу розповідає: "Я не можу скористатися цими моментами їх слабкодухості, щоб нав'язати їм Бога, це було би не чесно". Він втішає їх тим, що їм треба потерпіти лише якихось 10 хвилин і все скінчиться, а декому насправді зараз значно гірше, тож їм варто бути терплячими.
Він глибоко віруюча людина. Здається про нього можна сказати, що він живе вірою, це дає йому сил переносити непростий час ув'язнення, а потім і саму страту. Однак, він не сюсюкається вірою, не декларує це щоразу, як це зазвичай роблять благочестивці, якимись словами типу - "На все воля Божа", "Як Бог дасть", "Слава Богу за все", "Спаси Вас Господи" чи щось таке. Для нього віра - це в першу чергу серйозне і відповідальне відношення до світу, до життя і до своєї присутності в ньому. Саме відповідальність за те, що робиш і навіщо, що говориш і що кажеш, все це має відображати Божий задум про тебе. Здається із цих побуджень він став учасником антигітлерівської змови. Мав нагоду виїхати з Німеччини, де його зразу режим не злюбив, але він повертався, бо казав, що має бути зі своїм народом, має служити йому, нести з ним його тяготи і його сором.
"
Бути християнином не означає бути релігійним на той чи інший манер, будувати з себе за якоюсь методикою грішника, що кається, або святого; бути християнином означає бути людиною; Христос творить у нас не якийсь тип людини, а просто людину. Християнином людина стає не в релігійному обряді, а беручи участь у стражданнях Бога у мирському житті.
"
2. Бонхеффер не протиставляє віру і цей світ, цивілізацію. Він не вишукує гріхів цього світу, щоб критикувати, а потім спасати його. Він навіть говорить про "дорослішання світу", це коли Бог не є просто паличкою-виручалочкою у проблемах. Також він не дивиться на страждання, як на необхідну і благословенну участь віруючої людини посеред цього світу. Він дивиться на це життя, на ось таке, як воно є, як на можливість жити відповідально, як нагоду бути людиною, а це вже і є слава Божа.
Не подумайте, що він тут легковажно відкриває церковні двері егоїстичній поверхневості, для нього життя християнина - це завжди "життя для іншого".
"
Я думаю, що ми повинні любити Бога і настільки довіряти Йому в нашому житті та в тому доброму, що Він дарує нам, щоб ми, коли настане час, - але тільки тоді! — з такою самою любов'ю, довірою та радістю вирушили до Нього. Щоб висловитись ясніше: якщо людина, навіть обіймаючи свою дружину, зобов'язана ще відволікатись душею на небеса, то це, м'яко кажучи, несмак, і вже, принаймні, не те, чого хоче Бог. Бога потрібно знаходити і любити саме в тому, що Він нам дає; якщо Бог посилає тобі велике земне щастя, то не будь благочестивішим за самого Бога і не давай зарозумілим і зухвалим думкам, нестримній релігійній фантазії, яка ніяк не може задовольнятися тим, що Бог дає, роз'їдати твоє щастя.
"
Був страчений у 39 років. Коли охоронці прийшли за ним, то застали його на колінах у молитві. Перед стратою він сказав: "Це кінець. Але для мене то лише початок".
Мир твоїй душі, Дітріху 🫶
#читанеібачене