❗️
5.8.❗️Навчальний підрозділ❗️
Командир частини, мʼяко кажучи, був не дуже в захваті від того, що ми подались на перевід без його відома (насправді, з якоїсь точки зору він теж був правий, але на той момент вже тупо не вірилось в те, що бувають адекватні командири і не хотілось вчергове прийти в нікуди). Він намагався нас відговорити від цієї ідеї, казавши щось типу: «Хлопці, ви ж всі ще молоді, вам країну будувати та розвивати, дітей виховувати і тд…», але ми, все ж таки, твердо донесли свою ідею про те, що, по-перше: ніхто не хотів потрапити на «строкову службу», коли йшов у військкомат добровільно, а по-друге: не буде що розвивати, якщо всі заховаються по тилах… Ще одним його аргументом було те, що як же буде школа БПЛА працювати без нас… Але до цього ми теж завчасно підготувались і могли назвати прізвища військовослужбовців, які б продовжили цю справу замість нас… «Ну, якщо вам так хочеться воювати - ок, я підпишу, удачі вам, хлопці» - я добивався цих слів приблизно рік😅…
Вже на наступний день, з самого ранку, нам дали команду їхати в штаб та проходити обхідні листи (хто не знає, що це таке - це такий список із купи різних начальників, кожен з яких має поставити свій підпис). Звісно ж, як це завжди буває, за один день нам вдалось знайти лише декількох людей, хто зміг підписати. Один у відпустці, другий десь у відрядженні, третій просто десь пропав… Того немає, той поїхав, той захворів, замість того той, а замість того оті два… Загалом, обхідні листи ми підписували, мабуть, дні 3-4…
Коли мені залишалось вже буквально декілька підписів, я отримав дуже цікавий дзвінок. Мені зателефонували з того спец. підрозділу, куди я заповнював анкету, і сказали, що хочуть мене забрати, та запросили на проходження поліграфу в Київ… Чесно кажучи, я був трішки спантеличений, адже з однієї сторони, ніби вже все майже вирішилось і я вже ось-ось поїду, а з іншої - це був дуже відомий підрозділ, який викликав максимум довіри, я знав багатьох хлопців звідти і тд… Все ж таки, я вирішив не гратись з долею та продовжити вже розпочату дорогу, тим більше, що вже сформувався певний колектив, котрим ми так і планували далі всі разом йти…
Колектив у нас сформувався наступний: я, головний сержант, хлопчина з мого першого наряду в лісі, ще один хлопець, котрий був у нас теж інструктором, та новий, дуже цікавий персонаж в моїй історії - дядько, котрий був знайомим з нашим сержантом (він теж пішов добровольцем, але потрапив в приблизно таку саму ситуацію, тільки в іншій частині, але на тому ж самому полігоні… Треба зауважити: йому було 54 роки на той момент).
Тож, після проходження всіх організаційних процесів, ми нарешті мали декілька вільних днів перед відʼїздом та могли спокійно зібратись… На щастя, на той момент ми вже мали дві машини (з якими мені допоміг один бувший колега, котрий з самого початку війни займався пригоном авто для військових). Щодо спорядження теж не було питань, адже весь цей час періодично мої друзі, родичі та знайомі щось мені присилали, тому я був, як кажуть, «заряджений» на максимум…
Ми до останнього не знали, куди ми їдемо, знали лише, що це Запорізький напрямок, а саме точку, куди їхати, нам мали скинути вже в дорозі…
Ми з сержантом організували невеличку «тусовку» в себе на хаті, де ми проживали… Покликали тих, з ким нормально спілкувались, пожарили шашлику, випили по якійсь банці пива (так-так, негідники😅), щоб, так би мовити, нормально попрощатись… І ось вже ранок, дві, повністю під стелю загружені машини… Цей «кортеж» вирушає в таку омріяну дорогу…👀
Кінець розділу 5. Продовження незабаром...1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
