❗️6.6.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Ми провели ще одну ніч у «мєнтовки». Наступного дня, з самого ранку дядя Саша сказав, що йому зателефонував командир і сказав, щоб ми всі втрьох терміново приїхали до нього…
Я дуже зрадів, адже походу нарешті зʼявилась якась серйозна робота для нас… Але, як виявилось, дядя Саша просто придумав привід, щоб відʼїхати втрьох та переговорити…
Він сказав, що минулої ночі його давня знайома знову трішки переборщила з алкоголем і видала немало важливої інформації… Виявляється, в тому районі більшість сусідів були проросійсько налаштовані. Вдень, поки нас не було, до неї приходив якийсь тіп та намагався дізнатись, що це за військових вона до себе підселила… Загалом, стало зрозуміло, що потрібно десь рухатись далі, адже продовжувати жити там, та ще й зі зброєю, мабуть, вже було не варіант…
Дядя Саша сказав, що в нього тут є ще один старий знайомий, з котрим вони колись були дуже добрими друзями, потім не дуже гарно розійшлись, але, сказав: «Думаю, що він все одно буде радий мене побачити». На моє запитання: «А чому негарно розійшлись?» він сказав: «Та, я його кинув на бабки, а він найняв кіллера, щоб мене вбити🤣». Перспектива була, звісно, якось трішки стрьомною, але наше з Кольою бажання побачити цю зустріч переважало страх😅.
Дядя Саша набрав по телефону цього мужика, домовився про зустріч в якомусь кафе і ми поїхали до хати мєнтовки, збирати речі…
Ми розказали їй завчасно придуману легенду, що, мовляв, нас відправляють ближче до фронтової лінії, тому, на жаль, потрібно переїжджати… Подякували їй та бабусі за все (я дійсно був їм сильно вдячний на той момент за те, що вони так тепло нас прийняли) та вирушили до «точки» зустрічі.
Ми приїхали трішки раніше запланованого часу, тому, заодно, вирішили там пообідати. Офіціантка тої кафешки показувала нам явну неприязнь до нашої воєнної форми і демонстративно розмовляла з нами російською мовою, включала на колонках російські пісні і тд…, тому ми, власне, дуже швидко перекусивши якимись простими стравами (замовляти щось таке, що потребувало би якісного приготування, було трішки, як то кажуть, с*котно😅 в тій обстановці), вийшли надвір, сіли втрьох на якійсь лавці та чекали на приїзд нашого майбутнього товариша…
Дядя Саша, тим часом, коротко розповів нам, що цей чоловік в 90-х був першим доларовим мільйонером в Запоріжжі, дуже серйозний, на той час, чувак… Тримав заводи, працював з багатьма відомими на сьогоднішній день олігархами і тд… Тому ця зустріч здавалась все більш цікавою для нас з Кольою…
В якийсь момент ми всі втрьох звернули увагу на яскравий Ренж Ровер, котрий зупинився прямо навпроти нас…
Продовження незабаром…
Ми провели ще одну ніч у «мєнтовки». Наступного дня, з самого ранку дядя Саша сказав, що йому зателефонував командир і сказав, щоб ми всі втрьох терміново приїхали до нього…
Я дуже зрадів, адже походу нарешті зʼявилась якась серйозна робота для нас… Але, як виявилось, дядя Саша просто придумав привід, щоб відʼїхати втрьох та переговорити…
Він сказав, що минулої ночі його давня знайома знову трішки переборщила з алкоголем і видала немало важливої інформації… Виявляється, в тому районі більшість сусідів були проросійсько налаштовані. Вдень, поки нас не було, до неї приходив якийсь тіп та намагався дізнатись, що це за військових вона до себе підселила… Загалом, стало зрозуміло, що потрібно десь рухатись далі, адже продовжувати жити там, та ще й зі зброєю, мабуть, вже було не варіант…
Дядя Саша сказав, що в нього тут є ще один старий знайомий, з котрим вони колись були дуже добрими друзями, потім не дуже гарно розійшлись, але, сказав: «Думаю, що він все одно буде радий мене побачити». На моє запитання: «А чому негарно розійшлись?» він сказав: «Та, я його кинув на бабки, а він найняв кіллера, щоб мене вбити🤣». Перспектива була, звісно, якось трішки стрьомною, але наше з Кольою бажання побачити цю зустріч переважало страх😅.
Дядя Саша набрав по телефону цього мужика, домовився про зустріч в якомусь кафе і ми поїхали до хати мєнтовки, збирати речі…
Ми розказали їй завчасно придуману легенду, що, мовляв, нас відправляють ближче до фронтової лінії, тому, на жаль, потрібно переїжджати… Подякували їй та бабусі за все (я дійсно був їм сильно вдячний на той момент за те, що вони так тепло нас прийняли) та вирушили до «точки» зустрічі.
Ми приїхали трішки раніше запланованого часу, тому, заодно, вирішили там пообідати. Офіціантка тої кафешки показувала нам явну неприязнь до нашої воєнної форми і демонстративно розмовляла з нами російською мовою, включала на колонках російські пісні і тд…, тому ми, власне, дуже швидко перекусивши якимись простими стравами (замовляти щось таке, що потребувало би якісного приготування, було трішки, як то кажуть, с*котно😅 в тій обстановці), вийшли надвір, сіли втрьох на якійсь лавці та чекали на приїзд нашого майбутнього товариша…
Дядя Саша, тим часом, коротко розповів нам, що цей чоловік в 90-х був першим доларовим мільйонером в Запоріжжі, дуже серйозний, на той час, чувак… Тримав заводи, працював з багатьма відомими на сьогоднішній день олігархами і тд… Тому ця зустріч здавалась все більш цікавою для нас з Кольою…
В якийсь момент ми всі втрьох звернули увагу на яскравий Ренж Ровер, котрий зупинився прямо навпроти нас…
Продовження незабаром…