Вже вкотре з цим зіштовхуюсь, але щоразу дивуюсь — от як же тексти сторічної давнини близькі нам по сенсах до сьогодення. Навіть мозок, коли читає, то хоче відчути вайб старовини, чогось неактуального, несвідомо вишуковує це, але не знаходить. Очевидно, якби це була екранізація, де все візуально вказувало б на те, що це 1920-ті роки, то такого ефекту не було б...

...але в тому і краса книг. Ти можеш відчувати і уявляти так, як хочеш. Діалоги, думки, переживання, стосунки, комплекси, привабливість успіху та страх невдач, моральні дилеми та складність важливих рішень — все це було, є і буде в приблизно однаковому вектору. Тому і так впізнаване у текстах та вічно актуальне.

#прочитане

Прочитав “Цитадель” Арчибальда Кроніна. Перше знайомство з автором, і точно не останнє.

Це історія про молодого лікаря Ендрю Менсона, який розпочинає свій професійний шлях у медицині. Він ідеаліст, чітко для себе розуміє, що є правильним, а що неправильним, відстоює правду та намагається діяти по совісті. Але світ медицини — як і будь-яка сфера нашого життя — не дуже любить “правильних людей”. Тут і виникає питання конформізму, компромісів з совістю, гри по певних неписаним правилам — звісно, якщо ти хочеш залишитись в цьому човні і комфортно себе в ньому почувати. Чи впорається Ендрю з цим натиском? Чи зрадить собі і своїм ідеалам? Як буде діяти тоді, коли моральний компас змушений буде збитись? 🧐

Класична історія з розкриттям класичних проблем. Гарно, стильно, моментами глибоко, моментами поверхнево, але точно не без байдужості. Так чи інакше в головних персонажах десь впізнаєте себе. Певно, історія могла би бути меншою, бо десь превалювала тема роздумів про медицину і суто професійних розмов (це нагадало “Остаточний діагноз” Артура Гейлі), і ставало трішки скучно, але цілісне враження — хороше.

Чув, що це не найсильніший текст Кроніна, тому з часом спробую ще щось почитати. А поки — задоволений, хороша, витримана, елегантна та емоційна історія “старої закалки” 🤝