#скандал #книжковий_срач #Колонка_леді_Клякси
Вітаю «мій любий читачу…»
Минулого тижня навколокнижкову «бульбашку» сколихнув скандал, щодо уніфікації системи українсько-японської транскрипції. Подробиці цього скандалу можна прочитати на каналі «Непозбувний книгочитун» ось тут(посилання1), тут(посилання2), та тут(посилання3).
Багато хто з книжкових блогерів вже стиг про це написати, більшість виступали проти запровадження «системи поліванова», але де в кого на Фейсбук, бачила і прихильників цієї системи. Я про цей скандал не писала, не в моїх правилах писати про те в чому не розібралась, але промовчати не могла. Я звернулась до свого друга, майбутнього перекладача з японської, а зараз студента 4 курсу ННІФ КНУТШ, Олексія, за роз’ясненнями. Ми спробували розібратись яка ж система насправді краща і яка правильна.
Мабуть, всі бачили такі слова як «ніндзя», «моті», «Хіросіма» або «сьогун», але не всі в курсі, які «підводні камені» за ними приховані.
Справа в тому, що вимова цих слів — які, можна здогадатися, запозичені з японської мови — відображена далеко не точно. Існує так звана «система фонетичної транскрипції Поліванова», яка була розроблена для російської мови, і підпорядковувалася виключно їхнім правилам фонетики й орфографії.
Ну наприклад, якщо ви раптом (на жаль) колись читали російською мовою, то могли помітити, що їхній склад «ши» завжди читатиметься як «шы» — ну, таке вони собі вигадали правило. Це вплинуло на те, як вони передають з японської склад し/シ, який записується англомовною транскрипцією як shi, тобто поєднує помʼякшений [ш] та [і] — довелося записувати його найближчим звуком, який здатен передавати мʼякість, тобто [с]. Звідси й такі слова як Хіросіма та сьогун.
Однак українська мова має інші правила й закони, у нас шиплячі звуки можуть бути помʼякшеними — взяти хоча б слово «шість». То який сенс нам писати з чужими умовностями, які зроблені для вирішення чужих проблем і недоліків мови?
Звичайно, справа не в самих лише звуках [ш] та [с] — це ціла система, що включає багато інших умовностей та звуків, але питання від того не змінюється.
І вирішення цього питання є. Українські мовознавці розробили навіть не одну систему передачі японських слів нашою мовою — найновіша й, на мою думку, найдосконаліша — система Коваленка. Вона розроблена з дотриманням саме українських фонетичних норм, і з професійної точки зору видається щиро дивним, чому хтось може захищати думку, що це неправильно.
Тому пишімо «нінджя», «мочі», «Хірошіма» та «шьоґун» та не соромимось того, що правильно.
Щиро Ваша #Клякса.
Вітаю «мій любий читачу…»
Минулого тижня навколокнижкову «бульбашку» сколихнув скандал, щодо уніфікації системи українсько-японської транскрипції. Подробиці цього скандалу можна прочитати на каналі «Непозбувний книгочитун» ось тут(посилання1), тут(посилання2), та тут(посилання3).
Багато хто з книжкових блогерів вже стиг про це написати, більшість виступали проти запровадження «системи поліванова», але де в кого на Фейсбук, бачила і прихильників цієї системи. Я про цей скандал не писала, не в моїх правилах писати про те в чому не розібралась, але промовчати не могла. Я звернулась до свого друга, майбутнього перекладача з японської, а зараз студента 4 курсу ННІФ КНУТШ, Олексія, за роз’ясненнями. Ми спробували розібратись яка ж система насправді краща і яка правильна.
Мабуть, всі бачили такі слова як «ніндзя», «моті», «Хіросіма» або «сьогун», але не всі в курсі, які «підводні камені» за ними приховані.
Справа в тому, що вимова цих слів — які, можна здогадатися, запозичені з японської мови — відображена далеко не точно. Існує так звана «система фонетичної транскрипції Поліванова», яка була розроблена для російської мови, і підпорядковувалася виключно їхнім правилам фонетики й орфографії.
Ну наприклад, якщо ви раптом (на жаль) колись читали російською мовою, то могли помітити, що їхній склад «ши» завжди читатиметься як «шы» — ну, таке вони собі вигадали правило. Це вплинуло на те, як вони передають з японської склад し/シ, який записується англомовною транскрипцією як shi, тобто поєднує помʼякшений [ш] та [і] — довелося записувати його найближчим звуком, який здатен передавати мʼякість, тобто [с]. Звідси й такі слова як Хіросіма та сьогун.
Однак українська мова має інші правила й закони, у нас шиплячі звуки можуть бути помʼякшеними — взяти хоча б слово «шість». То який сенс нам писати з чужими умовностями, які зроблені для вирішення чужих проблем і недоліків мови?
Звичайно, справа не в самих лише звуках [ш] та [с] — це ціла система, що включає багато інших умовностей та звуків, але питання від того не змінюється.
І вирішення цього питання є. Українські мовознавці розробили навіть не одну систему передачі японських слів нашою мовою — найновіша й, на мою думку, найдосконаліша — система Коваленка. Вона розроблена з дотриманням саме українських фонетичних норм, і з професійної точки зору видається щиро дивним, чому хтось може захищати думку, що це неправильно.
Тому пишімо «нінджя», «мочі», «Хірошіма» та «шьоґун» та не соромимось того, що правильно.
Щиро Ваша #Клякса.