Днями прокотилася хвиля обурення з приводу «працівників освіти», які виставили малих дітей у живий ланцюг у Житомирі, вшановуючи 1000(?) день війни.

І це в ті дні, коли країну лихоманить від перспектив страшних обстрілів! А дітей вишикувати просто неба - це, видно, норм.

Я добре знаю, яка біда з мізками, побитими зеленою цвіллю, у Житомирі. Та все ж осмілюся зауважити, що запопадливість, лизоблюдство, відсутність критичного мислення і гідності характерні більшості нашого нещасного населення, без огляду на географію.

З кожної поїздки за кордон Олена Зеленська виставляє фото у оточенні українців-переселенців. Усміхнена така перша леді у вишиванці в оточенні вишиваних діточок… Це так мило.

Ні. Це огидно. Люди, які втратили все - будинок, майно, місто, країну, колишнє життя - в упор не бачать причину такої масштабної катастрофи! Як вони можуть гуртуватися навколо цієї фальшивки?
Я вже мовчу про її роль у зраді країни!
Згадаємо початок катастрофи: перша леді мала би бути зі своїм народом! Де була вона і де були ці люди? Вона і її діти - у безпеці. Вони і їхні діти - під обстрілами ракет і під під гусеницями танків.

Дайте їм ще одну Україну, аби до них хоч щось дійшло.