Я з України

Він наступив їй чоботом на руки
Вона не розтулила кулаки.
Лежало тільце і терпіло муки.
Не відчувало біль, а лиш про хліб думки.

Паскуди чоботи сильніше надавили…
Дарині було років п'ять чи шість,
Її супротив уже втратив сили,
А виконавцем володіла злість.

Кілька зернят в малих, худих долонях
Могли її від голоду спасти...
Це був не хліб, простий звичайний сонях,
Якому вдалося із згуби прорости.

Дарина так його давно чекала,
Шукала ягідки та паросток знайшла.
Щодня водицею відтоді підливала,
Пісні співала й дуже берегла.

А як дозрів, хустиною закрила,
Не від птахів — від виконавців "крис".
І раз у день кілька зернят носила
Шанс на життя, цей від природи - приз.

Важко зітхнула тричі дівчинка і вмерла.
Шанс на життя забрав бездушний кат.
Його ж сімʼя не просто їла, жерла!
Дарині ж не віддав і двох зернят.

Вони й нам зараз землю рідну топчуть
Цей геноцид на мить не притихав.
Тепер ракетами вони нас вбити хочуть
Дивися, світе, ти раніш не знав.

І не один царьок у цьому винен,
А схиблений, жорстокий "руський мір"
Коли навіки він з землі святої згине,
Наступить спокій, світе, ти повір!
Людмила Кубряк

"Ті хто читають книги, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор"... .
Жанлис Ф.
Всі знають про користь читання, але на жаль людей, які читають з кожним роком стає все менше. Пропонуємо 8 причин, чому варто читати книги📚:

🔸Розвиток уяви
В процесі читання наш мозок малює картинку, якої не існує в реальності. Ми уявляємо, як виглядають герої, обставини, дії. Подивіться фільм на основі прочитаної книги - деякі герої фільму зовсім не сходяться з тими, яких ви собі уявили.

🔸Психічне здоров'я.
Під час читання наш мозок знаходиться в постійному тонусі і створює мільйони нових нейронних зв'язків, що розвиває інтелект. У людей, які за своє життя багато читали, набагато пізніше проявляються вікові погіршення пам'яті і розумових здібностей.

🔸Впевненість у собі.
Як правило начитана людина більш ерудована, може підтримати дискусію та має критичне мислення. Все це на підсвідомому рівні робить людину більш впевненою в собі, своїх знаннях і здібностях.

🔸Словниковий запас.
Розрізняють активний і пасивний словниковий запас. Активний - слова, що використовуються в усному мовленні та письмі. Пасивний - слова, які ми дізнаємося при читанні або на слух. Зазвичай пасивний переважає над активним.

🔸Концентрація уваги.
Багатозадачність заважає нам концентрувати увагу та посидючість, - спокійна зосередженість стає рідкістю, поступаючись місцем метушні і поверховості. Під час читання ми зосереджуємось на сюжеті книги.

🔸Розвиток мислення та пам'яті.
Читаючи годину на добу, ми тренуємо гнучкість мислення і розвиваємо пам'ять. Велика кількість нових імен і біографій героїв, активно стимулює та тренує пам'ять. Розвивається вміння збирати, аналізувати та інтерпретувати інформацію.

🔸Розширення кругозору.
Читаючи літературу, ми отримуємо унікальний досвід спостереження за життям. Знайомимось з культурою інших народів і країн. Читання - це віртуальна подорож.

🔸Розвиток особистості.
Якщо порівнювати читання з переглядом фільму, то при читанні інформація потрапляє через очі в мозок, де відповідно обробляється. Уява малює образи, а мозок по сюжету розставляє їх на свої місця, і тоді ми відчуваємо емоції. При перегляді фільму, мозок отримує зображення в готовому вигляді і викликає емоції.

Читання – це навик, який формується, як і будь-яка інша звичка. Виділіть на це заняття 15-30 хв в день, наприклад перед сном. Спробуйте замість вечірнього перегляду соцмереж читати чи слухати книги, і ви помітите, як зміниться ваше життя.

А ви любите читати❓
Поділіться з нами в коментарях👇 переліком книг, які ви прочитали в цьому році.. .. .

22 листопада 1801 року народилася цікавенна особистість - Володимир Даль - український письменник і лексограф німецько-данського походження. Товариш Т. Г. Шевченка, член знаменитого Товариства мочеморд, друг Євгена Гребінки. Якщо ви не знали - саме Даль є автором казки "Курочка Ряба". Але в історії Володимир Даль залишився передусім завдяки авторству словника, на створення якого поклав понад 53 роки.

І от що цікаво. Це зараз той словник завдяки старанням московської пропаганди та імперської цензури називається "Толковый словарь живого великорусского языка". Але у першому виданні назва була дещо іншою: "Толковый словарь великоруского наречия руского языка". Правда, цікаво?

Ще цікавіше те, що "руским" (саме так - Даль писав це слово з однією літерою "с") языком Даль вважав українську мову, а "великорускую", тобто російську - призвідною від неї. Слово вченому:

"Вы, кажется, первые замѣтили сходство сѣвернаго великорусскаго нарѣчія или говора съ южнымъ, новгородскаго съ кіевскимъ. Это потому, что на югѣ сидѣли славянѣ, а во - всей Великоруссіи чухны разныхъ помолѣній; затѣмъ Кіевъ сдѣлалъ выселокъ въ Новгородъ - промежутокъ постепенно обрусѣлъ, бѣлоруссы вдвинулись пѣшкомъ до Москвы - обрусѣвшіе стали говорить нѣсколько иначе, а сѣверъ сохранилъ говоръ ближайшій къ южному, колыбели своей..." (З листа М. Максимовичу, 1848).

Ще раз: Володимир Даль вважав російську мову похідною від української. Більше того, сам же він, завдяки цьому своєму словнику й був одним з творців сучасної росіської мови, наближаючи її до української та білоруської разом з Жуковським, Пушкіним та іншими товаришами. Почалося все з Ломоносова, який колись вчився у Києві й почав переробляти мову москвинів на "руську".

Саме Ломоносова та його послідовників ще у 1778 році шпетив російський лінгвіст та літературний критик Федір Григорович Карін за те, що вони (увага!) "...спотворюють російську мову слов`янізмами".

Для довідки: 1957 року, у журналі "Питання мовознавства" №5 було, опублікувано матеріали дослідження російської мови, яке провів професор Макс Фасмер. За висновками знаменитого лінгвіста, 30% слів сучасної роської мови - українського походження, понад 50% - запозичення з інших мов і лише 1% - власне московських слів...

P.S.
А нам своє робить. Тримаємо стрій, воюємо, працюємо, навчаємося, допомагаємо ЗСУ та волонтерам і вивчаємо історію. Не ту, що її написано на замовлення кремля, а справжню.

Павло Бондаренко

Якось у знаменитого змієлова запитали після чергового укусу змії, який його мало не вбив:
- Навіщо вам це? Змієлов - найнебезпечніша професія, щодня може стати останнім, жодних страховок. Кобра, гюрза, ефа...
- Красуні! – посміхнувся змієлов.
- Це так, але кожен їхній укус може увінчатися смертю. Ваш брат загинув через укус змії. Вас кусають вчетверте... Чому ви не зміните професію?
- Бо люблю... - відповів він.

Я читала це інтерв'ю і думала, що...
Любов – це коли ти готовий пробачити будь-який біль.

Якось я бачила, як крутий, накачаний, спортивний чоловік незграбними руками, добре знайомими зі штангою та важкою вагою, намагався акуратно повісити картонну шпаківню на дерево. Його грубі неслухняні пальці ніяк не могли зав'язати мотузку на гілці.
- Не допоможете? – спитав він.
Я підійшла і пов'язала мотузку. А він дістав із кишені пшоно і насіння і насипав у годівницю. Спіймавши мій погляд, він відповів на запитання, яке я не ставила:
- У мене папуга полетів. Три роки жив і... Безглуздо, звичайно, але раптом він десь поруч і це його врятує... Або не його... Ось повішу... Хай поїдять... Холодно ж...
Він насунув на чоло каптур і пішов геть.
Я дивилася йому вслід і думала, що...
Любов – це коли ти дуже сильний, але не боїшся виглядати слабким.

У дитячому садку моя донька зліпила із пластиліну двох фіолетових рибок. Інші діти ліпили восьминогів та китів. Тема була "Мешканці морського дна". Рибки, створені донькою, дивилися одне на одного.
- Як гарно дружать твої рибки! - похвалила я дитину.
- Вони закохалися, - пояснила вона.
- Справді? А хіба на дні можна закохатися?
- Можна, - дозволила моя дочка.
Я взяла і сфотографувала її виріб на згадку. Щоб пам'ятати про те, що любов не має дна.

На ковзанці біля нашого будинку завжди людно. Я сама не катаюсь, але ходжу з дітьми. Цього разу на ковзанці був дивний чоловік. Спочатку мені здалося, що він п'яний. Він йшов дивною ходою, вчепившись у бортик, а потім, коли поїхав, виглядав так, ніби його сильно хитає. Я трохи злякалася за дітей, із якими прийшла. Ковзани - не найбезпечніший спорт.
- Акуратніше! – крикнула я синові. - Не зіткніться з дядьком...
Поруч сиділа жінка, переодягалася.
- Не бійтеся, - сказала вона мені, простеживши за моїм поглядом. - Він незграбний, але адекватний і уважний.
– Хто? - не зрозуміла я.
- Мій чоловік. Шість років тому він потрапив до аварії. Два місяці у реанімації. Мені пропонували відключити його від апарата, який дихав за нього. Але я подумала: "Ще чого!" І ми почали боротись. 17 операцій. І ось людина на ковзанах катається. Незграбно, але ж катається. І дихає сам... Уявляєте?
Вона стала на ковзани, спритно під'їхала до чоловіка і взяла його під руку. І вони удвох, дуже нескладно, але нескінченно зворушливо покотилися льодом.
Я дивилася на них і розуміла, що...
Любов – така багатогранна штука.

Але це однозначно те, заради чого варто жити...

Автор: Ольга Савельєва

Трохи заспокійливого...😉

Рейс... Пройшли контроль, сидимо у хвості, пасажири кислі усі…

Тільки набрали висоту, як сусід дістає з кишені 20 американських доларів і, доторкнувшись до плеча дядька, що сидить попереду, з невинним виглядом простягає йому папірець:

– Будьте ласкаві, передайте за проїзд!

Дядько на автоматі бере долари, зависає на пару секунд, а потім, просвітлівши обличчям і змовницьки підхихикуючи, те саме робить з пасажиром перед ним.

Під гуркіт і сміх у салоні двадцятка дійшла до упору і потрапила в руки до симпатичної панянки.

Дядька тут же прокоментував: мовляв, і панні приємно, і весь літак поржав всього за 20 доларів.

Історія на цьому мала і закінчитися, якби не панночка... Та, кивнувши тому, хто передав гроші, встає з крісла і з серйозним виглядом ховається за ширмочкою, де тусуються стюардеси. У салоні стало тихо, як у небі перед грозою.

Десь за хвилину панночка повертається і все з тим же незворушним виглядом віддає двадцятку тому, від кого отримала, і щось тихо йому каже.

Тепер уже хвиля іржача пішла у зворотний бік і дійшла до нас у вигляді тієї ж двадцятки, яку сусід отримав від дядька, що ридає, разом зі словами:

– У пілотів дрібних немає, просили без здачі!

Василь Павлюк

Звідси уся ця естетика спільноти озброєних чоловіків посеред небезпечних єбєнєй. Усі ці посиденькі біля вогнища із бородатими анекдотами, оце ось "чікі-брікі і дамкі" за яким "Сталкера" і впізнають на заході.

Усі ми гопніки на руїнах совка - ось про що гра. Саме тому там пізньорадянські культурні артефакти превалюють над усім іншим. Тому какаяразніца - росія чи Україна, якщо усі ми - лише пострадянські держави і ось ця пострадянськість сильніша за всі інші ідентичності.

А, і ще ж тему дуже підхопила російська фантастика. Паперовими сталкерами були багато років засрані усі українські культурні полиці і провинацієї макулатури в тому, що ми ніяк не можемо відірватися від "спільного минулого де брати Стругацькі" у мабуть не менше, ніж у пам'ятників Пушкіну.

І ось після 15 років очікування, коли вже всі задовбалися чекати, понавипускали купу модів і вже потроху почали забувати гру розробники презентують "Сталкера 2"

Увага, питання на оцінку "задовільно"! Яка подія відбулася в Україні між 2009 і 2024 роками, що вона просто не могла не вплинути на спільноту чоловіків, які цінують перебування зі зброєю у небезпечних єбєнях?

Правильно, війна. І тут справа навіть не в тому, що ми маємо десятки тисяч людей, які отримали відповідний реальний досвід. У нас же вже й у культурі воно осмислено. У "кіборгах" є абсолютно шикарна сцена, де герої сидять навколо вогнища у ДАП і починають співати "Гуцулку Ксеню".

Сцена абсолютно "сталкерівська по духу" але при цьому показово "несовкова". Ну не можуть герої, які "в дєтствє ми чіталі Стругацкіх, а тєпєрь жиівьом в Зонє, бля" співати "Гуцулку Ксеню".

З них зникло оте "какаяразніца" при тому, що це все так само "озброєні чоловіки у небезпечних єбєнях". Виникла нова реальність у якій при посиденьках біля вогнища органічніше сприймається жарт про "де ж ми їх усіх будемо ховати", ніж бородатий анекдот про кровососа.

І ось у цих умовах творці "Сталкера 2", коли вже усі можливі моди і так зроблені, коли ніхто вже не вірить, що гра вийде, коли вже самі автори використовують можливу заборону її в росії як піар-хід вони мають унікальну можливість повністю переписати суть "сталкера". Повністю замінити "чікі брікі і в дамкі" героями "Наших котиків" так, що гірше вони вже точно не зроблять.

Але ні, вониховають український контент в пасхалки. От скажіть, ви купуючи нову гру часто лізете у розділ "автори" і читаєте його до кінця? Але ж саме це треба зробити для того, аби дізнатися, що автори "Сталкера" дякують ЗСУ.

Толку з цих 500 пісень українських виконавців, якщо для того, аби хоч якусь з них почути, треба увімкнути радіо у якомусь будинку, яке виглядає декорацією? Треба одну, але таку, щоб гравець ніяк не міг її позбутися.

Культурна промоція повинна мати характер граблів, кинутих у вузькому темному проході між двома важливими локаціями. Щоб людина, не знайома з сутністю анекдоту про "маю час та натхнення" просто не мала шансу не отримати від нього гулю на голові. Після чогого наступити ще раз і ще, аж поки не спіймає руками ні не почне обмацювати, намагаючись зрозуміти, що воно таке. І не запам'ятає сильніше за "чікі-брікі і в дамкі"

А так все виглядає сумно. Бо оцих ось гопників в комбінезонах просто шкода. Бо "чєсних пацанов-сталкерів Жоріка і Косого заставілі говоріть на мовє". Може їм дійсно краще було, коли вони говорили мовою братів Стругацьких?

Олексвндр Бурлака.

Ну що ж, про "Сталкера" як про "український культурний продукт", який завоював весь світ. Якщо хтось забув чи просто не знав, то коли гру розробляли у 2000-х роках, то основою для неї слугувало оповідання радянських фантастів братів Стругацьких "Пікнік на узбіччі" написане ще у 60-ті роки.

Вцілому "Сталкер" від нього відійшов достатньо відчутно, але подивіться самі, що звідти узято:

- сама концепція Зони як місця де колись жили люди, але потім там сталася якась аномальна хрінь і люди там більше не живуть;

- пастки-аномалії як одна з основних причин, чому люди там не живуть. Значна частина аномалій у грі узята разом із із назвами і механізмом дії прямо з книги;

- артефакти як предмети які просто валаються десь у зоні, мають неймовірні властивості і тому дорого коштують;

- головний артефакт в центрі, важкий і такий, що має властивості, які межують із дивом і божественним втручанням. Головна цінність і головний квест Зони (змінили зовнішній вигляд, назву і, певною мірою, принцип дії);

- саме слово "сталкер" як поняття людини, яка без дозволу лізе у зону з метою власного збагачення і рішучістю камікадзе. Щоправда, книжкові сталкери на ігрових схожі переважно тим, що вони теж демонстративно поза законом і на тому все. А ще у них є власний бар (за межами зони щоправда) і ви будете сміятися, але він називається "Борщ". Хто кому культурна апропріація вирішуйте самі, це тема окремого срачу;

- кидання дрібних металевих предметів як спосіб впоратися з аномаліями. Щоправда, в книзі то буди не болти, а гайки із прив'язаним ганчір'ям. Розрядити ними аномалію було неможна, а от побачити і промаркувати - без проблем;

- військові, які охороняють зону, дуже не люблять сталкерів. значно краще за них озброєні, але в аномалії самі лізти бояться — це теж звідти;

- вчені, які ніби як самостійної сили в зоні не становлять але на своїй території почуваються дуже впевнено і мають купу цінних ніштяків та й згрошима у них все гаразд - це теж звідти.

Десь напівдорозі від книги до гри був ще російський фільм Тарковського з назвою "Сталкер", про який вам треба знати тільки те, що саме звідти розробники гри узяли туманно-сіру палітру кольорів для гри та любов до покинутих індустріальних будівель. В книзі при всій смертоносності зона виглядала переважно покинутим західноєвропейським містечком.

Так от, що зробили розробники гри? Перше - вони поєднали вигадану зону Стругацьких із реальною зоною відчуження навколо ЧАЕС.

Друге — вони зробили Зону безпечнішою. У Стругацьких там постійно жити неможливо. Занадто вже багато там пасток, вони значно небезпечніші і непередбачуваніші ніж у грі, різноманітніші і ще там купа інших небезпечних факторів та й сама зона реагує на поведінку людей, чи не реагує біс його знає, вона непознавана там.

Коротше, книжкові сталкери були скоріше контрабандистами і торгівцями зброєю та наркотою, ніж виживальниками у постапокаліпсисі і пригоди у них були відповідні.

Розробники гри знизили небезпеку пасток до рівня, коли не тільки можна весло бігати і перестрілюватися без жахливої смерті всіх учасників, але й тримати прямо у зоні цілі табори та фракції. Ну і мутантів підкинули, аби було на кого полювати.

ІДля того, аби пояснити, як усе це відбувалося автори гри придумали наступне. 20 років після аварії 1986 року чорнобильська зона була такою, як ми її знаємо. Але у 2006 році прямо в енергоблоці ЧАЕС, сталася нова подія цього разу- паранормального характеру внаслідок чого знайомий нам заповідник перетворився на те, що ми бачимо у грі.

Тобто насправді усі події першого "Сталкера" відбуваються зовсім не наприкінці 1980-х, як багато хто думає. Це - Україна часів пізнього Ющенка - раннього Януковича.

То чому ж це не вдчувається у грі? І ось тут треба замислитися над тим, до чого вона апелює. А апелює вона до світосприйняття звичайного пацана з району нульових, який лазив по закинутих руїнах СРСР і мріяв про справжню пушку і справжні скарби, які в тих руїнах можна викопати.

Ірина Фріз

🖤Сьогодні країна-агресор застосувала міжкантинентальну ракету «Рубіж». Вона була запущена з Астраханської області, полігон Капустін Яр. Час підльоту 5 хв. Цей тип ракет передбачає їх застосування для несення ядерного заряду.

Впевнена, що Україна має негайно звернутись до Ради безпеки ООН, ініціювати скликання Ради Украіна-НАТО, звернутись до країн ЄС та НАТО щодо «червоних ліній», які сьогодні демонстративно перейшла масковія.

Поки світ вагається та заколихує себе можливістю задобрити агресора, він це розцінює як слабкість і нахабно підводить нас до прірви знищення всіх і вся.