🍷Blood. Cash • Faceless
Я не люблю тебе. Я зрадила свої почуття. Зречення. Відторгнення. Неприйняття. Безсилля. Неможливість любити тебе. Ні, не більше. Зовсім. Надалі любити тебе. І якщо доречне каяття — я витрачу на нього все своє життя. І мене не буде поряд. Ніяких метафор. Я більше не взмозі бути тією, такою… Твоєю. Без драм. Згаяти кінець життя, щоб пробачити нездатність дарувати почуття тобі. Народжувати любов — боляче! Тлінний, ненависний світ, ненадійний, крихкий і підступний, в нім найвище почуття може згоріти вщент до тла. До дна. І клятви вірності тобі не допоможуть. Клятви собі не допоможуть. Твоє «Прощаю» — теж. Високоморальне почуття Любові мене вбиває. Ніжно-невинно-чарівне. Я любила тебе до самої втоми. Десять років тому. Я була маленькою бездомною дівчинкою, яку ти навчив любити, подарувавши мені цілий дім в своєму серці. Затишний великий дім, який я залишаю. Світ, допоможи мені зібрати рюкзак і виселитись з свого дому. З твого дому. З твого серця. «Обережно, двері зачиняються. Поїзд далі не їде, звільніть, будь ласка, вагони». Перед тобою складаю всю свою зброю. Я більше не піду за тобою. Залишаю твій дім понівеченим, розтрощеним, розбитим і спаплюженим. Руїна. Вся твоя радість в житті знівельована, помножена на нуль, тепер це жарт і вигадка. Я — твоя вигадка. Ілюзія. Міраж. Фата-моргана. Твоє велике любляче серце стане іншим. Оскверненим, обманутим, розбитим і тяжким. У вищому царстві Любові я — ніхто, ніщо. Я — мізер. Дим. Любов, ти що таке? Ти зрадила мене! Ти, це все ти! Тобі немає прощення, Злодійко! Ти проклала маршрут не туди, клята Шахрайко. І ціна цього — велика чорна прострелена пуста діра в грудній клітці. В моїй. В твоїй. Я не люблю тебе.
text: μ exclusively for @archives
Я не люблю тебе. Я зрадила свої почуття. Зречення. Відторгнення. Неприйняття. Безсилля. Неможливість любити тебе. Ні, не більше. Зовсім. Надалі любити тебе. І якщо доречне каяття — я витрачу на нього все своє життя. І мене не буде поряд. Ніяких метафор. Я більше не взмозі бути тією, такою… Твоєю. Без драм. Згаяти кінець життя, щоб пробачити нездатність дарувати почуття тобі. Народжувати любов — боляче! Тлінний, ненависний світ, ненадійний, крихкий і підступний, в нім найвище почуття може згоріти вщент до тла. До дна. І клятви вірності тобі не допоможуть. Клятви собі не допоможуть. Твоє «Прощаю» — теж. Високоморальне почуття Любові мене вбиває. Ніжно-невинно-чарівне. Я любила тебе до самої втоми. Десять років тому. Я була маленькою бездомною дівчинкою, яку ти навчив любити, подарувавши мені цілий дім в своєму серці. Затишний великий дім, який я залишаю. Світ, допоможи мені зібрати рюкзак і виселитись з свого дому. З твого дому. З твого серця. «Обережно, двері зачиняються. Поїзд далі не їде, звільніть, будь ласка, вагони». Перед тобою складаю всю свою зброю. Я більше не піду за тобою. Залишаю твій дім понівеченим, розтрощеним, розбитим і спаплюженим. Руїна. Вся твоя радість в житті знівельована, помножена на нуль, тепер це жарт і вигадка. Я — твоя вигадка. Ілюзія. Міраж. Фата-моргана. Твоє велике любляче серце стане іншим. Оскверненим, обманутим, розбитим і тяжким. У вищому царстві Любові я — ніхто, ніщо. Я — мізер. Дим. Любов, ти що таке? Ти зрадила мене! Ти, це все ти! Тобі немає прощення, Злодійко! Ти проклала маршрут не туди, клята Шахрайко. І ціна цього — велика чорна прострелена пуста діра в грудній клітці. В моїй. В твоїй. Я не люблю тебе.
text: μ exclusively for @archives