🔞 Siyah • Hatef Mehraban
Мрію навчитись тебе ненавидіти. Знаю, ти вже втомилась від нашої гри. Всі ми втомились. Твій чоловік, всі твої подруги, твої віртуальні друзі мене ненавидять і заблокували в усіх соцмережах. Наше випадкове знайомство обернулось дивним діалогом і набрало шалених обертів пристрасті. Це нереально, я знаю. Це не про нас. З нами таке неможливо. І, так, ти права: я тебе вигадав. Твоє світло-русяве волосся, твою ідеальну фігуру, твій чарівний голос, і твій інтерес до мене: його, до речі, я теж вигадав. Я забагато вигадував, щоб ти стала реальністю. У стосунках, де більшість твого образу — моя вигадка, простіше сказати собі, що тебе не існує, що ти — нереальна, ніж повірити, що така, як ти, могла статись зі мною в житті. Я придумав тебе, полюбив, і не хочу тебе відпускати. Твоя божевільна теорія в тому, що між мною і моєю мрією - прірва. В якій я страждаю. Бо знаю, що реальна ти моєю не станеш. І, щоб не збожеволіти, коли ти виявишся фантазією, я страждаю від драми про твоє уявне зникнення з мого життя. У твоєму образі немає чогось магнетичного, то чому ж я тоді додумав тебе? Нащо намалював твій характер, вніс барви невинних примх, довершив тебе? Якщо ти не така, чому я тебе бачу такою? А якщо і така, земна і звичайна, чому ж тоді я люблю тебе? Чого я чекаю? Чому я хочу продовжувати любити тебе, свою фантазію? Згадай нашу гру: "ти — фантазія", "реальна — ти". Хіба це не прокляття, любити земну жінку, з її всіма недоліками і буденними проблемами? Хіба це не прокляття, що я люблю тебе і більше не зможу розлюбити? Якщо це прокляття, будь ласка, викличте священника. Твоя самотність і моя нездатність зробити тебе щасливою — нестерпні. Мені потрібна допомога. Я хочу визнати свій гріх і стати на праведний шлях. Шлях, на якому не буде тебе. І що, чорт забирай, зі мною не так?
text: α exclusively for @archives
Мрію навчитись тебе ненавидіти. Знаю, ти вже втомилась від нашої гри. Всі ми втомились. Твій чоловік, всі твої подруги, твої віртуальні друзі мене ненавидять і заблокували в усіх соцмережах. Наше випадкове знайомство обернулось дивним діалогом і набрало шалених обертів пристрасті. Це нереально, я знаю. Це не про нас. З нами таке неможливо. І, так, ти права: я тебе вигадав. Твоє світло-русяве волосся, твою ідеальну фігуру, твій чарівний голос, і твій інтерес до мене: його, до речі, я теж вигадав. Я забагато вигадував, щоб ти стала реальністю. У стосунках, де більшість твого образу — моя вигадка, простіше сказати собі, що тебе не існує, що ти — нереальна, ніж повірити, що така, як ти, могла статись зі мною в житті. Я придумав тебе, полюбив, і не хочу тебе відпускати. Твоя божевільна теорія в тому, що між мною і моєю мрією - прірва. В якій я страждаю. Бо знаю, що реальна ти моєю не станеш. І, щоб не збожеволіти, коли ти виявишся фантазією, я страждаю від драми про твоє уявне зникнення з мого життя. У твоєму образі немає чогось магнетичного, то чому ж я тоді додумав тебе? Нащо намалював твій характер, вніс барви невинних примх, довершив тебе? Якщо ти не така, чому я тебе бачу такою? А якщо і така, земна і звичайна, чому ж тоді я люблю тебе? Чого я чекаю? Чому я хочу продовжувати любити тебе, свою фантазію? Згадай нашу гру: "ти — фантазія", "реальна — ти". Хіба це не прокляття, любити земну жінку, з її всіма недоліками і буденними проблемами? Хіба це не прокляття, що я люблю тебе і більше не зможу розлюбити? Якщо це прокляття, будь ласка, викличте священника. Твоя самотність і моя нездатність зробити тебе щасливою — нестерпні. Мені потрібна допомога. Я хочу визнати свій гріх і стати на праведний шлях. Шлях, на якому не буде тебе. І що, чорт забирай, зі мною не так?
text: α exclusively for @archives