Зʼїж книгу

Схоже, що скоро буде Анонс (схоже, шо від «Темпори»)

В інстраграмі Літосвіти, редакторка видавництва «Темпора» Богдана Романцова зазначила, що прочитала постмодерністський роман Девіда Марксона «Полюбовниця Вітґетштайна» і він невдовзі вийде українською в перекладі Максима Нестелєєва. Першоджерело тут

Роман про самотність, кінець світу та рефлексію на безліч одвічних питань. Дивакувата головна героїня залишившись однією в усьому світі досліджує мову, культуру, власне життя та існування подорожуючи історією мистецтва. Книга переповнена роздумів та пошуку відповідей на питання, «то нащо ж ми існуємо?»

(початок вище)

Говорячи про роман, важливо зазначати те, що в цьому тексті Вулф багато експериментує з формою та буквально влаштовує літературну гру [так, це вже завершальний блок, всі, хто дочитав аж до цієї частини — ви найкращі!]:

• вона чергує біографічну оповідь (причому місцями вголос гумористичну) з імпресіоністською прозою, ще більше залучаючи у текст читача. Таким прийомом Вулф робить виклик письменникам реалістам, про яких вважала, що своїм реалізмом вони дистанціюють читача від тексту 

• Вулф не намагається переконати читача в реалістичності історії, хто повірить, що можна жити 300 років?

• авторка за допомогаю оповідача-біографа, який періодично зламує четверту стіну, розкриває всі карти та розповідає найінтимніше, а саме те, як вона будує свій текст — що своєю чергою також є аргументом, що роман «Орландо» — це текст про літературу. Приклад такого втручання:

Такий метод написання біографії, хоч і має свої переваги, трохи сухуватий, якщо далі дотримуватимемося його, читач може слушно заявити, що…
Але що робити біографу, коли герой поставив його в скрутне становище, як те, в якому ми зараз опинилися через Орландо?

• а ще біографічну оповідь можна розглядати, як критичний референс у бік батька Вулф, який був редактором «Національного біографічного словника» — збірки коротких (а не на 200 сторінок) біографій різних видатних людей з англійської історії

• Вульф навмисно зазначає в тексті неправильні історичні факти, чим вона ставить під сумнів об’єктивність написання біографії
Наприклад, в реальності Орландо ніколи б не змогла побачити разом на вулиці письменників Аддісона, Поупа та Доайдена, бо коли Поуп був ще дитиною, Драйден вже помер

• цей текст — це постійні красиві повторення та обрамлення. Опишу найулюбленіше: в тексті є дві майже однакові сцени, коли Орландо в новому столітті з’являється вдома та перевіряючи зміни в інтер‘єрі каже: «Дафна все ще не втекла». Можна припустити, що тут мається на увазі, що картина чи скульптура, яка ілюструє давньогрецький міф «Аполлон і Дафна» (де Дафна збігає від закоханого Аполлона та перетворюється на дерево) досі знаходиться на місці. Красиво 

На завершення, «Орландо» — це не тільки текст про любов до літератури, ілюстрація зміни епох, та лист-зізнання в коханні, цей роман — поезія в прозі (тут у всіх сенсах є Шекспір) та живопис без холста й пензля. Щиро раджу всім до прочитання!

На цьому все💚

#ЗК_відгук 99 (54)

Реалістична література романтизму VS модерністські експерименти, єлизаветинська епоха VS вікторіанська Англія, чоловіки VS жінки та відверта любов до літератури. І все це у вигляді тексту-зізнанні в коханні 

«Орландо»
Вірджинія Вулф
10/10

Трошки фабули
Орландо прекрасний чоловік голубої крові, що народжується та живе в кінці 17 століття. Він мріє стати письменником і все життя пише/переписує/дописує поему під назвою «Дуб». Орландо переживає зраду у коханні, неприйняття його творчості та інші людські проблеми. Одного дня, Орландо прокидається жінкою, він (вже вона) живе сотні років, споглядаючи зміни епох. 
Текст написано у вигляді біографії, прототипом
Орландо є кохана людина Вірджинії Вулф — Віта Секвілл-Вест

Коли Орландо, бувши жінкою, якийсь час живе з циганами (так), вона багато милується природою, але «неможливо жити там, де закінчилися чорнило та папір». Цей текст в першу чергу розповідає про любов до літератури, бувши написаним майже у формі поезії. Орландо проходить шлях творця. Він пише поему, втрачає музу, стикається з критикою, століттями працює над текстом та нарешті отримує схвальний відгук

На самому початку оповідач-біограф, ламаючи четверту стіну, жартує, мовляв, що хороший спосіб для того, щоб в тексті показати плин часу — це описати зміни які стаються з деревом протягом років (опадає листя, виростає нове і так по колу). Текст який пише Орландо називається саме «Дуб» і кожен раз, коли він-вона править свій текст — це немов ілюстрація перебігу часу, як альтернатива опису змін справжнього дуба

Рухаючись від епохи до епохи, в тексті описуються соціальні проблеми, зокрема, наслідки патріархального суспільства. Орландо, бувши чоловіком, часто отримує компліменти щодо його ніг. Коли Орландо стає жінкою, то виявляється, що мати красиві ноги — це навіть небезпечно. Також Вулф зачіпає в тексті питання навчання у жінок і не тільки. Ось один з багатьох фрагментів:

Злетіти зі щогли, думала вона, від вигляду жіночих гомілок; вбратися як Гай Фокс і дефілювати вулицями, щоб жінки задивлялися на тебе; забороняти жінкам навчатися, щоб вони не могли посміятися з тебе; бути рабом якогось дівчиська у спідницях і походжати так, ніби ти володар світу... Боже, яких дуреп вони з нас роблять і які ж ми насправді дурні!

Орландо, проживає своє життя не тільки у вигляді чоловіка! та жінки. Бувши чоловіком, він іноді приховував плащем своє аристократичне походження та спілкувався з простими людьми, а бувши вже жінкою, вона перевдягалася в чоловіка. Наприкінці роману Вулф звертає нашу у вагу на різні прояви «я» героя-героїні та акцентує увагу на тому, що у будь-якому «я» Орландо невіддільний/на від літератури. І в цьому фрагменті з описами різних «я» відчувається найбільша любов Вірджинії до Віти, можна припустити, що Вірджинія могла залишити в тексті якісь пасхалки, які зрозуміють тільки вони вдвох, цій теорії немає підтвердження, але приємно про таке пофантазувати

(продовження нижче)

Друзі, що зараз читаєте? Діліться в коментарях! (Рубрика по понеділках)

Я зараз трошки відпочиваю від романів та читаю короткий текст про життя та творчість одеської художниці Людмили Ястреб. Пара слів про це буде в рубриці альбоми💚

(для настрою)
Сьюзен Зонтаґ

Українці, сьогодні день, коли ми з вами вшановуємо пам‘ять загиблих від Голодомору◾️

До вашої уваги — живопис Каземира Малевича «Людина, що біжить» (картина присвячена Голодомору, в центі композиції людина тікає від примусового винищення селян радянською владою) та вірш Андрія Малишка (просто прочитайте)

…Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,

Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.

Пам‘ятаємо.

Анонс від нового видавництва «Крапки»🔥

Скоро українською — «Місто самоти» Олівії Ленґ

Повна назва "The Lonely City: Adventures in the Art of Being Alone" («Місто самоти: пригоди в мистецтві самотності») — це нонфікшн, який балансує між мемуарами та біографіями митців. Більшість досліджень для книги письменниця проводила, коли жила в Нью-Йорку після того, як її покинув партнер

Книга поділена на вісім розділів, кожен з яких починається з досвіду самотності Ленґ в Нью-Йорку, а потім переходить до роздумів про художників і про те, як самотність пронизує їхні роботи, зокрема письменниця пише про Едварда Гоппера (і його дружину Джозефіну Гоппер), Енді Воргола та інших

Звучить як те, що must read🤍

Першоджерело новини тут

Що нового подивитись на BookTube в п‘ятницю ввечері🔥

1. Одразу знахідка тижня — канал Life on Books. Прикріпляю не найсвіжіше відео (йому місяць), але тема тут цікава — «Чим насправді є постмодерністська література»
▶️ дивитись/слухати

2. У Аліси Peake-week Papers нове відео про помітки в книгах
▶️ дивитись/слухати

3. Новий випуск подкасту «Запах слова» про Лесю Українку
▶️ дивитись/слухати

4. Моя нова улюблена книжкова блогерка Ana Wallace Johnson про книжки, над якими вона плакала (до речі, вона там все відео реально плаче, вже подивилась, цікаво)
▶️ дивитись/слухати

5. Ще один новачок в рубриці — книжковий блогер з Канади розповідає про улюблени книги місяця. Назва каналу Booksaresik
▶️ дивитись/слухати

6. Аліна sepagraf повернулась з новим відео, розповідає про нові книги
▶️ дивитись/слухати

Хоча Вірджинію Вулф здебільшого знають як авторку художніх романів та феміністку, вона також була впливовою фігурою у світі мистецтва. Вулф була частиною мистецького об‘єднання «Блумсбері», а ще писала есеї про мистецтвознавство, які згодом були опубліковані у вигляді книги «Oh, To Be a Painter»

Крім того, Вулф власною вагомою фігурою надихнула своїх колег по «Блумсбері» (і не тільки їх) на створення творів мистецтва. 6 яскравих робіт з зображенням Вулф дивіться в дайджесті. #ЗК_дайджест