(початок вище)
Говорячи про роман, важливо зазначати те, що в цьому тексті Вулф багато експериментує з формою та буквально влаштовує літературну гру [так, це вже завершальний блок, всі, хто дочитав аж до цієї частини — ви найкращі!]:
• вона чергує біографічну оповідь (причому місцями вголос гумористичну) з імпресіоністською прозою, ще більше залучаючи у текст читача. Таким прийомом Вулф робить виклик письменникам реалістам, про яких вважала, що своїм реалізмом вони дистанціюють читача від тексту
• Вулф не намагається переконати читача в реалістичності історії, хто повірить, що можна жити 300 років?
• авторка за допомогаю оповідача-біографа, який періодично зламує четверту стіну, розкриває всі карти та розповідає найінтимніше, а саме те, як вона будує свій текст — що своєю чергою також є аргументом, що роман «Орландо» — це текст про літературу. Приклад такого втручання:
• а ще біографічну оповідь можна розглядати, як критичний референс у бік батька Вулф, який був редактором «Національного біографічного словника» — збірки коротких (а не на 200 сторінок) біографій різних видатних людей з англійської історії
• Вульф навмисно зазначає в тексті неправильні історичні факти, чим вона ставить під сумнів об’єктивність написання біографії
Наприклад, в реальності Орландо ніколи б не змогла побачити разом на вулиці письменників Аддісона, Поупа та Доайдена, бо коли Поуп був ще дитиною, Драйден вже помер
• цей текст — це постійні красиві повторення та обрамлення. Опишу найулюбленіше: в тексті є дві майже однакові сцени, коли Орландо в новому столітті з’являється вдома та перевіряючи зміни в інтер‘єрі каже: «Дафна все ще не втекла». Можна припустити, що тут мається на увазі, що картина чи скульптура, яка ілюструє давньогрецький міф «Аполлон і Дафна» (де Дафна збігає від закоханого Аполлона та перетворюється на дерево) досі знаходиться на місці. Красиво
На завершення, «Орландо» — це не тільки текст про любов до літератури, ілюстрація зміни епох, та лист-зізнання в коханні, цей роман — поезія в прозі (тут у всіх сенсах є Шекспір) та живопис без холста й пензля. Щиро раджу всім до прочитання!
На цьому все💚
#ЗК_відгук 99 (54)
Говорячи про роман, важливо зазначати те, що в цьому тексті Вулф багато експериментує з формою та буквально влаштовує літературну гру [так, це вже завершальний блок, всі, хто дочитав аж до цієї частини — ви найкращі!]:
• вона чергує біографічну оповідь (причому місцями вголос гумористичну) з імпресіоністською прозою, ще більше залучаючи у текст читача. Таким прийомом Вулф робить виклик письменникам реалістам, про яких вважала, що своїм реалізмом вони дистанціюють читача від тексту
• Вулф не намагається переконати читача в реалістичності історії, хто повірить, що можна жити 300 років?
• авторка за допомогаю оповідача-біографа, який періодично зламує четверту стіну, розкриває всі карти та розповідає найінтимніше, а саме те, як вона будує свій текст — що своєю чергою також є аргументом, що роман «Орландо» — це текст про літературу. Приклад такого втручання:
Такий метод написання біографії, хоч і має свої переваги, трохи сухуватий, якщо далі дотримуватимемося його, читач може слушно заявити, що…
Але що робити біографу, коли герой поставив його в скрутне становище, як те, в якому ми зараз опинилися через Орландо?
• а ще біографічну оповідь можна розглядати, як критичний референс у бік батька Вулф, який був редактором «Національного біографічного словника» — збірки коротких (а не на 200 сторінок) біографій різних видатних людей з англійської історії
• Вульф навмисно зазначає в тексті неправильні історичні факти, чим вона ставить під сумнів об’єктивність написання біографії
Наприклад, в реальності Орландо ніколи б не змогла побачити разом на вулиці письменників Аддісона, Поупа та Доайдена, бо коли Поуп був ще дитиною, Драйден вже помер
• цей текст — це постійні красиві повторення та обрамлення. Опишу найулюбленіше: в тексті є дві майже однакові сцени, коли Орландо в новому столітті з’являється вдома та перевіряючи зміни в інтер‘єрі каже: «Дафна все ще не втекла». Можна припустити, що тут мається на увазі, що картина чи скульптура, яка ілюструє давньогрецький міф «Аполлон і Дафна» (де Дафна збігає від закоханого Аполлона та перетворюється на дерево) досі знаходиться на місці. Красиво
На завершення, «Орландо» — це не тільки текст про любов до літератури, ілюстрація зміни епох, та лист-зізнання в коханні, цей роман — поезія в прозі (тут у всіх сенсах є Шекспір) та живопис без холста й пензля. Щиро раджу всім до прочитання!
На цьому все💚
#ЗК_відгук 99 (54)