Добрий вечір, я дочитала «Рівновагу» Володі Винниченка і мене бомбить.

Тому що те, що я прочитала — якась толстоєвщина. Весь твір я відчувала ці вайби: і в психотипах героїв, і в діалогах, і в поведінці. І, звісно ж, в найкращих традиціях росліт усе навколо страждає і помирає: поети помирають від смертельної хвороби, хороших дівчат ґвалтують, малохольні вішаються, багаті красиві жінки помирають від сухот. І вишенька на торті - аби довести своє кохання, треба піти на вірну смерть (поїхати в росію).

Але більше за все мені вкурвила передмова, де російська богема у нас стає якимось дивом українською. А герої звісно ж, звісно ж, повертаються не на росію (як ми могли не здогадатися, адже вони 10 разів казали саме в росію), а насправді в Україну. Ну, звісно, якщо так написати в передмові, то всі повірять (ні). Я ненавиджу такі маніпуляції та брехню, аби продати. Це неповага до читачів, які вміють читати і мають критичне мислення.

З хорошого: читається швидко і дуже легко.

Для контексту: Винниченко цей твір писав на «російський ринок» і російською мовою, тому я розумію, чому пройшовся по всім канонам вєлікой і страждальної. Але навіщо в передмові це все вивертати в проукраїнське, якщо воно таким не є? Цей роман про російських емігрантів, про їхню культури і тільки десь між рядків можна зустріти не тільки комплімент в бік України, але хохлів із малоросами.

Обожнюю «Записки Кирпатого Мефістофеля» і від своїх слів не відмовляюсь. Буду читати інші твори Винниченка. Сподіваюсь, там без оцього всього.