• Слов'янські мови не мають питомих слів зі звуком [f]. У старослов'янській абетці літера слуговала для передавання чужого слов'янським мовам звука у словах грецького і єврейського походження. У давньоруських землях поряд з фертом для позначення цього звука вживали також літеру Ⱚ, яку східні слов'яни читали як Ⱇ.
• Приблизно до XVII ст. (літургійних реформ)
різниці в уживанні Ⱇ й Ⱚ не було, надалі написання узгодили з грецьким (Ⱇ передавав φ, Ⱚ — θ). Протягом Середньовіччя в низці орфографічних шкіл віддавали перевагу тільки одній літері. Так, у новгородських берестяних грамотах XIII ст. Ⱇ не вживають зовсім, пишучи замість нього Ⱚ, у XIV—XV ст. навпаки, пишуть його майже скрізь. У дореформеній і старообрядській традиціях помітна схильність писати Ⱇ на початку, Ⱚ — посередині.
• Приблизно до XVII ст. (літургійних реформ)
різниці в уживанні Ⱇ й Ⱚ не було, надалі написання узгодили з грецьким (Ⱇ передавав φ, Ⱚ — θ). Протягом Середньовіччя в низці орфографічних шкіл віддавали перевагу тільки одній літері. Так, у новгородських берестяних грамотах XIII ст. Ⱇ не вживають зовсім, пишучи замість нього Ⱚ, у XIV—XV ст. навпаки, пишуть його майже скрізь. У дореформеній і старообрядській традиціях помітна схильність писати Ⱇ на початку, Ⱚ — посередині.